Вікіпедія

Вулиця у Венеції

(Перенаправлено з Вулиця в Венеції)

Вулиця у Венеції — тема декількох картин та малюнків американського художника Джона Сінгера Сарджента (1856—1925).

«Вулиця у Венеції»
англ. Street in Venice
Творець: Джон Сінгер Сарджент
Час створення: 1882
Висота: 45,1 см
Ширина: 53,9 см
Матеріал: олійні фарби, дошка
Зберігається: Вашингтон, США
Музей: Національна галерея мистецтв
CMNS: «Вулиця у Венеції» у Вікісховищі

Сарджент перебував у Європі разом з батьками, що були американцями-космополітами і роками подорожували Європою. Мати непогано малювала як художник-аматор і залучала сина до малювання. З планом навчання у місті Флоренція не вийшло, і Сарджент перебрався у Париж з надією вивчати твори західноєвропейських майстрів минулого і новітні течії. Столиця Франції була місцем навчання декількох художників зі Сполучених Штатів. Так, Томас Ікінс та Джуліан Олден Вейр навчалися в майстерні французького художника Жана-Леона Жерома, а Ікінс виробився у досить самостійну художню особистість серед американських митців.

Париж викував і художню особистість Сарджента, манера якого була настояна на досягненнях Дієго Веласкеса ( котрий став авторитетом для багатьох художників Франції, не минаючи і Едуара Мане) та на досягненнях французьких імпресіоністів. З деякими з них Сарджент зустрічався і був знайомим з Деґа, з Клодом Моне, зі скульптором Роденом.

Опис картини ред.

 
Сарджент. Самостійний варіант «Вулиці у Венеції», Художній інститут Кларка

.

Спостереження за вуличним життям у великих містах Італії і Франції і спонукало художника до розробки подібної тематики у малюнках та живопису. В одному з варіантів ( зберігається в Художньому інституті Кларка ) переважають формальні пошуки - художника привабила занадто вузька вуличка старовинного міста зі стрімко збігаючими у глибину лініями самої вулички і цегли обдертої, пожованої, пошкодженої часом і вологою стіни. Жанрова сцена спокійна - неквапливо ведуть бесіду якийсь молодик з жінкою. Колорит стриманий, а сірі і сближені тони фарб добре відтворюють сумну атмосферу бідняцького району.

Зовсім іншим постає варіант з міста Вашингтон. Тут ширша улиця і більше персонажів, але веселіше не стало. Бо запанувала саме пригнічена атмосфера околиці буржуазного міста з її брудом, бідністю, людською самотністю, відчуженням один від одного. По вулиці досить стрімко проходить молода жінка, навмисне опустивши очі, аби не дати привіду для зачіпань чи грубих натяків. Вулиці міст у 19 ст. часто ставали місцем полювання на жінок легкої поведінки. Молода жінка на картині не хоче спілкування з випадковими перехожими, щільно кутає плечі в чорну накидку, мерзнучі і від вологи, і від холоду небажаних для неї стосунків, і від розчарування в них. Подібну сценку можна було бачити в якому завгодно тогочасному західноєвропейському місті - Парижі, Відні, Варшаві, Петербурзі, Лондоні. Бо місто позбавлене як рослинності, так і ясних індивідуальних ознак, що допомогли б розпізнати конкретне місто. І лише назва конкретизує ситуцію - Венеція. Картина стала ще одним полотном на тему щімливої людської самотності, незахищеності. Твір Сарджента продовжив тему виснажливої спустошеності, бездуховного існування людей в буржуазних містах, яскравий зразок якого подав Едґар Деґа ще у 1876 р. в картині « Абсент ».

Походження ред.

Вулиця у Венеції вперше була виставлена в 1882 році в галереї Жоржа Петі в Парижі. Його придбала Елізабет Ченлер із Бостона в 1888 році, яка передала його американському архітектору Стенфорду Уайту в обмін на професійні послуги. У 1962 році картина була придбана Національною галереєю мистецтв у Вашингтоні, де вона знаходиться в постійній експозиції.[3]

Джерела ред.

  • Davis, Deborah. Sargent's Women, pages 11–23. Adelson Galleries, Inc., 2003. ISBN 0-9741621-0-8
  • Fairbrother, Trevor: John Singer Sargent: The Sensualist (2001), ISBN 0-300-08744-6, Page 139, Note 4.
  • Joselit, Jenna Weissman. "Restoring the American 'Sistine Chapel' " The Forward, 13 August 2010.
  • Kilmurray, Elaine: Sargent Abroad [Архівовано 7 листопада 2016 у Wayback Machine.]. Abbeville Press, 1997. Pages 57–8, 242.
  • Lehmann-Barclay, Lucie. "Public Art, Private Prejudice." Christian Science Monitor, 7 January 2005, p. 11.
  • "New Painting At Boston Public Library Stirs Jews to Vigorous Protest." Boston Globe, 9 November 1919, p. 48.
  • Noël, Benoît et Jean Hournon: Portrait de Madame X in Parisiana — la Capitale des arts au XIXème siècle, Les Presses Franciliennes, Paris, 2006. pp 100–105.
  • Ormond, Richard: "Sargent's Art" in John Singer Sargent, page 25–7. Tate Gallery, 1998.
  • Prettejohn, Elizabeth: Interpreting Sargent, page 9. Stewart, Tabori & Chang, 1998.
  • Promey, Sally M. "John Singer Sargent's Triumph of Religion at the Boston Public Library." http://www.bpl.org/central/sargenttriumph.htm [Архівовано 6 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
  • Rewald, John: Camille Pissarro: Letters to his Son Lucien, page 183. Routledge & Kegan Paul, 1980.
  1. ↑ http://www.nga.gov/content/ngaweb/Collection/art-object-page.46428.html
  2. ↑ а б https://www.nga.gov/content/ngaweb/Collection/art-object-page.46428.html
  3. ↑ "Street in Venice, 1882 [Архівовано 2016-09-02 у Wayback Machine.]". National Gallery of Art. Retrieved on 25 February, 2010

Див. також ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_у_Венеції&oldid=40941825