Відкрити головне меню

Вулиця Шевченка (Івано-Франківськ)

Вулиця Шевченка — вулиця у центральній частині міста, одна із найдавніших та найкрасивіших в Івано-Франківську. Названа на честь великого українського поета і мислителя Т. Г. Шевченка.

Вулиця Шевченка
Івано-Франківськ
Початок вулиці Шевченка
Початок вулиці Шевченка
Назва на честь Тараса Григоровича Шевченка
Колишні назви
Липова
Загальні відомості
Протяжність 1200 м (без паркової зони)
Координати 48°54′59″ пн. ш. 24°42′07″ сх. д. / 48.916303° пн. ш. 24.701975° сх. д. / 48.916303; 24.701975Координати: 48°54′59″ пн. ш. 24°42′07″ сх. д. / 48.916303° пн. ш. 24.701975° сх. д. / 48.916303; 24.701975
Транспорт
Рух односторонній (до центру)
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа

Тягнеться від вул. Січових стрільців до парку ім. Шевченка.

ІсторіяРедагувати

Ще у XVII ст. тут знаходилася дорога, яка вела від Станіславської фортеці до так званої «звіринецької діброви», що є залишком Чорного лісу. Вже на картах XVIII ст. дорога зображена, як алея для прогулянок, обсаджена липами. Але немає жодної інформації про те хто і коли насадив тут липи.

В XIX ст.[джерело?] стала називатися Липовою вулицею. У 1920-тих кінцеву частину вулиці,— початок центральної алеї теперішнього парку ім. Т. Г. Шевченка на Алею Криховецьких уланів. Це польський полк, який у складі російської армії стримував наступ німців на Станиславів, отримав перемогу 24 липня 1917 на Криховецьких полях.

Вулицю ж вперше перейменували тільки у 1934 на честь міністра внутрішніх справ Польщі Перацького Броніслава після того, як він був страчений членами ОУН через погроми українського населення під час проведення страшної пацифікації у Галичині.

У вересні 1941 р., після німецької окупації, повернули найменування вулиці Липова. За радянської влади назву змінили спочатку на Червоноармійську, а у 1953 р. — Сталіна. Цю назву вулиця носила до 1961, коли пройшла хвиля критики політики Сталіна.

Тоді, у 1961 році, вулиця отримала теперішню назву Тараса Шевченка,— ім'я видатного українського Кобзаря.

Т.Г. Шевченко ніколи не відвідував Галичину. Найближчими такими місцями до Івано-Франківська є Почаїв та Кам'янець-Подільський.

ЗабудоваРедагувати

На початку XIX ст. на вулиці знаходилося тільки 16 невеликих будинків. Незабаром стала однією із улюблених для зведення нових будівель.

БудівліРедагувати

  • № 1

готель «Дністер», споруджений 1 травня 1914, спочатку, як будинок «Австрія», де розташовувалися один з найкращих в місті — готель, ресторан, кафе і третій по рахунку міський кінотеатр. За часів ЗУНР готель перейменовано на «Одеса», із 19191939 носив назву «Варшава», потім — «Спартак», а вже з 1960 р. — «Дністер».

В цьому будинку у 3 січня 1919 року в Станіславі, — тимчасовій столиці ЗУНР, — схвалений історичний Акт Злуки з Українською Народною республікою (УНР).

  • № 3

У цьому будинку (колись № 5) до 1939 р. працювала приватна друкарня Леона Данкевича, в якій друкували українські і польські видання.

  • № 11

(1906) Католицька школа, і тимчасово, військовий комісаріат.

В 1899 р. єпископ А. Шептицький за власні кошти купив ділянку під будівництво греко-католицької духовної семінарії. Із 1901 р. розпочалося її будівництво за сприянням державних субсидій. Останнім ректором семінарії був отець доктор А. Бойчук. НКВС арештували його в жовтні 1945 року та після двох років ув'язнення в Київській тюрмі заслали на десять років до Воркути. Трагічніша участь 19-ох семінаристів, яких у 1945 р. розстріляли.

  • № 14

Спочатку в цій будівлі розміщувалася консисторія УГКЦ, а після Львівського собору 1946 р. і насильної ліквідації УГКЦ- консисторія Російської православної церкви і резиденція Івано-Франківського і Коломийського архієпископа РПЦ А. Пельвецького. Після смерті архієпископа в 1966 р. будинок було передано під потреби музично-педагогічного факультету педагогічного інституту. Нині тут економічний корпус університету.

  • № 16

(1843) Господарський суд Івано-Франківської області (з 2004 р.) Колишня Двоповерхова кам'яниця адвоката А. Пшибиловського. В 1883 р. влада міста придбала її для резиденції новоствореного станиславівського єпископства. Тут жили, по черзі, єпископи Юліан Пелеш, Юліан Сас-Куїловський, Андрей Шептицький, Григорій Хомишин (на фасаді розміщена меморіальна дошка цьому єпископу). За радянської влади в будинку розташовувалася військова адміністрація.

  • № 18

Будинок в стилі цивільного будівництва ХХ ст. — помешкання і адвокатська контора громадсько-політичного діяча д-ра Юлія Олесницького, голови місцевої організації товариства «Просвіта».

  • № 20

До 1939 в цьому одноповерховому будиночку містилося Єврейське музично-драматичне товариство імені Авраам А. Ґольдфадена, назване в честь відомого драматурга А. Ґольдфадена (1840–1908), п'єсу якого «Суламіф» ставив у 1910–1911 рр. київський театр М. Садовського.

  • № 26

На місці будинку, в садибі Г. Лотрінгера за тодішньою адресою Липова, 34 28 вересня 1868 р. в місті виникла катастрофічна пожежа, внаслідок якої вигоріла чверть міста — 260 будинків. У вогні згоріли ратуша, церкви, пошта, суд, театр, крамниці, майстерні, дерев'яні будинки, в основному в центральній частині міста. Збитки від пожежі вираховувались у сумі 1 млн. ринських злотих.

  • № 32

До 1939 року тут розміщувалася загальноосвітня школа ім. Т. Чацького. В цій гімназії навчався польський письменник і театральний діяч єврейського походження Горацій Сафрін. У післявоєнні роки тут розмістився один з корпусів педінституту

  • № 44. Колишня українська державна гімназія.
 
Будинок колишньої Станиславівської української гімназії на вулиці Шевченка, 44

Триповерхова кам'яниця оздоблена 1905 року скульптурами химер-атлантiв, роботи скульптора Михайла Бринського.

У 1905 році на вимогу української громадськості австрійський уряд дав згоду на відкриття Станіславської української гімназії. Першим та довголітнім директором був призначений Сабат Микола. Його ім'я носить близькорозташована вулиця. Спочатку вона розміщувалася в орендованому приміщенні на теперішній вул. Січових Стрільців, 26, а з 1908 — на вул. Липовій. Закрита радянською владою у 1939 р. та була перетворена в середню школу.

В гімназії викладали: біолог і зоолог, пізніше професор Львівського університету В. Бриґідер, художник, колишній офіцер УСС Осип Сорохтей.

У гімназії навчались: Олекса Гірник, що в 1978 р. вчинив акт самоспалення на Тарасовій горі на знак протесту проти русифікації України (на фасаді встановлена меморіальна дошка), композитор Анатолій Кос-Анатольський, художники Григорій Смольський, М. Зорій, письменник Святомир Фостун, діячі ОУН—УПА Степан Ленкавський (встановлена меморіальна дошка), Дмитро Клячківський та інші відомі діячі.

  • № 75

Корпуси Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. В 1940-му на базі колишньої торгової гімназії створили вчительський інститут, 1950-го його реорганізували в педагогічний, 1971 р. йому присвоїли ім'я В. Стефаника. 1992 р. педінститут перетворили на Прикарпатський університет, у 2004-му він одержав статус національного. Університет динамічно розвивається, він налічує 18 000 студентів, до його складу входить 10 навчальних інститутів. Філії є в Долині, Коломиї і Мукачевому на Закарпатті. Викладацький корпус — 500 чоловік, у тому числі 60 докторів, 300 доцентів.

  • № 78

В 1890–1896 рр. у цьому будинку проживав і працював письменник і видавець Василь Лукич (псевдонім В. Левицького).

  • № 79

Побудував цю кам'яниці напередодні Другої світової війни власник шкірзаводу Марґошес. В післявоєнні роки тут відбувалися урочисті зустрічі, бо стіни другого поверху розсовуються, утворюючи один великий бенкетний зал. Зараз тут Центр дитячої творчості.

  • № 82

Двоповерхова кам'яниця кінця XIX століття. У 1909 р. її придбали українці для «Селянської бурси». Від 1921-го тут діяла жіноча гімназія Українського педагогічного товариства. Найвідоміша її випускниця — письменниця Ірина Вільде (1927). У бурсі в 1927–31 рр. жив, навчаючись у школі деревного промислу, майбутній видатний скульптор Г. Крук.

Нині тут економічний корпус університету.

На початку алеї парку імені Т. ШевченкаРедагувати

  • № 95

Обласна організація «Національної спілки письменників України». Одноповерхова будівля. Тут, 26 серпня 1990 р. встановлена меморіальна дошка із барельєфом Тараса Франка: «В цьому будинку в 1939–1945 р.р. жив син Великого Каменяра український радянський письменник Тарас Іванович Франко (1889–1971)»

  • № 100, 102, 104

(18961897)[1] Колишня назва «Три вілли в липах», належали В. Луцькому, С. Каліневичу, О. Кокуревичу. У буд. № 102 з 1946 р. по сьогодні знаходиться дитячий садок № 5 «Теремок» для дітей хворих на туберкульоз.

Вулиця в культуріРедагувати

На вулиці Липовій знаходиться будинок головних героїв роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія».

Біля будинків № 74 і 76 розташований пам'ятник Степану Пушику.

ГалереяРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Діда Роман «Алеями міського парку». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. стр. 36

ПосиланняРедагувати