Вулиця Семашка (Маріуполь)
Ву́лиця Сема́шка — невелика вулиця в історичному районі Кальміуського району.
| Вулиця Семашка Маріуполь | |
|---|---|
| Місцевість | Колона |
| Район | Кальміуський район |
| Назва на честь | Миколи Семашка |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 610 м |
| Координати початку | 47°08′18″ пн. ш. 37°36′06″ сх. д. / 47.138417° пн. ш. 37.601750° сх. д.Координати: 47°08′18″ пн. ш. 37°36′06″ сх. д. / 47.138417° пн. ш. 37.601750° сх. д. |
| Координати кінця | 47°08′23″ пн. ш. 37°35′39″ сх. д. / 47.139722° пн. ш. 37.594250° сх. д. |
| Транспорт | |
| Покриття | асфальт |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r6246836 |
| На карті |
 На карті населеного пункту |
| Мапа | |
 | |
Назва і розташування ред.
Вулиця Семашка розташована в Кальміуському районі міста Маріуполь. Розташована на невеликій відстані від проспекту Бойка в північному напрямку і йде паралельно йому, хоча значно поступається проспекту власною довжиною.
Вулиця Семашка має всього шістсот десять (610) метрів довжини[1]. Вулиця виникла стихійно і забудовувалась частинами в різні періоди історії міста. На сході межує з Іллічівською лікарнею, а на заході із сучасними спорудами управлінням заводу імені Ілліча. Обидва заклади, великий завод і лікарня, суттєво вплинули і на забудову вулиці, і на її історію, і на відсутність ділянок землі для її подальшого розвитку.
Невелика вулиця отримала назву на згадку про Миколу Семашка (1874–1949), радянського комуністичного діяча, більшовицького комісара охорони здоров'я з 1918 до 1930 року[1]. Він не мав ніякого відношення до провінційної лікарні в приморському місті. Але більшовики оголосили, що історія починається з жовтневого перевороту 1917 р. Наявність лікарні, вибудованої задовго до перевороту 1917 року і зовсім не ними, була використана комуністичною владою для надання вулиці імені більшовицького комісара охорони здоров'я[1].
Історія ред.
Наприкінці 19 століття була забудована особняками і житловими будинками лише мала частина майбутньої вулиці зі сходу, що прилягала до лікарні. Почали забудовувати вулицю і з західного боку, де постав народний будинок культури для простих робітників заводу. Це був перший в Маріуполі подібний заклад, вибудований в стилі сецесія і відкритий для відвідин 1905 року.
Тут почали формувати за часів до перевороту 1917 р. невелике поселення, де були побудовані:
- перший в Маріуполі «Народний будинок» для дозвілля пролетаріату (відкритий 1905 року)[2],
- Варгановські казарми для робітників,
- церква Петра і Павла при заводі «Нікополь» (висвячена 1901 року)[2],
- особняк директора заводу,
- церква біля ринку (зруйнована),
- лютеранська церква (зруйнована),
- амбулаторія (відкрита 1897 року)
- лікарня,
- сквер (в поруйнованому стані),
- приватний кінотеатр(зник)
- церковна школа,
- Освітня школа при заводі «Нікополь», Маріуполь (1912—1914 рр., арх. Нільсен Віктор Олександрович, нині школа № 21[3])
- цвинтар зі склепами (нинішня вул. Заозерна (Маріуполь), склепи доби капіталізму знищені) тощо.
«Народний будинок» для дозвілля пролетаріату за часів СРСР перетворений на Будинок культури імені Карла Маркса. Порожня ділянка поряд з ним була забудована у передвоєнний період житловими будинками у чотири поверхи за проектом маріупольського архітектора М. Й. Нікаро-Карпенко [1]. Саме тоді вулиця і отримала назву Семашка та набула вуличного вигляду на всьому її протязі. Неузгодженість розпланування в цьому районі відбилася тим, що вулиця, обмежена лікарнею і заводом, історичним сквером на півдні, Катерининською залізницею на півночі, остаточно втратила перспективи для подальшого розвитку.
Цегляні чотириповерхівки були спалені німецькими військами під час примусового відступу у 1943 році. Чотириповерхівки на вулиці Семашка були аврально відновлені в повоєнний період і відведені під житло[1]. В будинку № 15 після пожежі 1943 року частково зберігся перший поверх. Його відремонтували і віддали під школу для дітлахів району. Школа там працювала до 1950 року, коли дітей перевели у відновлену після війни і пожежі споруду освітню школу № 21[1].
Неподалік (окрім старої лікарні) розташовані відома в районі аптека та оптика, редакція газети «Ильичевец», історичний сквер, Іллічівський ринок, залізнична платформа Заводська Площадка, старовинний цвинтар, шосе до передмість Волонтерівка, Сартана, Приморськ.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Газета «Ильичёвец» від 20 березня 2014 року.
- ↑ а б Газета «Ильичёвец» від 23 травня 2013 року.
- ↑ Старий Маріуполь. Історія Маріуполя. [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела ред.
- Газета «Ильичёвец», 20 березня 2014 року.