Вулиця Бандери (Львів)
Ву́лиця Степа́на Банде́ри — вулиця на межі Галицького та Франківського[2] районів міста Львова. Починається від вулиці Коперника і закінчується перетином з площею Кропивницького, поряд з якою в 2007 році був встановлений пам'ятник Степану Бандері, та вулицею Городоцькою. Обмежує зі сходу історичну місцевість Новий Світ.
| Вулиця Степана Бандери Львів |
|
|---|---|
 Початок вулиці Степана Бандери. Вдалині видно костел святої Марії Магдалини |
|
| Місцевість | Новий Світ |
| Район | Галицький, Франківський |
| Назва на честь | Степана Бандери |
| Історичні відомості: колишні назви | |
| Новий Світ, Леона Сапеґи, Комсомольська, Фюрстенштрассе, Сталіна, Миру | |
| польського періоду (польською) | Nowy Świat, Leona Sapiehy |
| радянського періоду (українською) | Комсомольська, Сталіна, Миру |
| радянського періоду (російською) | Комсомольская, Сталина, Мира |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 1 260 м |
| Координати початку | 49°50′04″ пн. ш. 24°01′11″ сх. д. / 49.8345806° пн. ш. 24.0198972° сх. д.Координати: 49°50′04″ пн. ш. 24°01′11″ сх. д. / 49.8345806° пн. ш. 24.0198972° сх. д. |
| Координати кінця | 49°50′13″ пн. ш. 24°00′14″ сх. д. / 49.8370167° пн. ш. 24.0039139° сх. д. |
| Поштові індекси | 79013 |
| Транспорт | |
| Автобуси | №№ 15, 24, 30, 41, 42, 43, 114 |
| Трамваї | № 1, 9, 9а, 10[1] |
| Зупинки громадського транспорту | «Львівська Політехніка», «Вулиця Коновальця», «Вулиця Русових», «Площа Кропивницького» |
| Рух | двосторонній |
| Покриття | бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Храми | Костел святої Марії Магдалини |
| Навчальні заклади | Національний університет «Львівська політехніка» |
| зовнішні посилання | |
| У проекті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
Прилучаються вулиці: Брюллова, Петра Дорошенка, Михайла Вербицького, Генерала Чупринки, Професорська, Політехнічна, Глибока, Архітекторська, Сергія Єфремова, Карпінського, Євгена Коновальця, Русових, Володимира Антоновича, Митрополита Андрея, Митрополита Ангеловича, Героїв УПА, Федьковича, Шептицьких та площа Маркіяна Шашкевича.
Зміст
НазваРедагувати
- 1840–1886 — Новий Світ (пол. Nowy Świat)
- 1886–1940 — Леона Сапеґи, польського державного і громадського діяча;
- липень 1940–1941 — Комсомольська;
- 1941–1944 — Фюрстенштрассе;
- 1944–1961 — Сталіна;
- 1961–1991 — Миру;
- з 1991 — названа на честь українського політичного діяча Степана Бандери, Героя Україна (посмертно, з 2009 року).
ІсторіяРедагувати
У XVIII столітті заміська територія вздовж нинішньої вулиці Степана Бандери належала польським аристократам Чарторийським, а на початку XIX століття їх майно розділили на декілька частин, одна з яких дісталася польським князям Сапегам. Дорога, правда без назви, на місці нинішньої вулиці вказана у плані міста в 1750 році, по ній проходила межа між Галицьким і Краківським передмістями Львова. Десь у 1840 році вона почала називатися вулицею Новий Світ, і ця назва розповсюдилася на район на захід від неї (район Новий Світ).
Забудова вулиці почалася в останній чверті XIX століття. У 1877 році на вулиці збудували головний корпус Технічної академії (тепер головний корпус університету «Львівська політехніка»). У радянський період Львівський політехнічний інститут отримав ще декілька будівель на вулиці, для нього були побудовані також нові корпуси. У 1890 році на розі із вулицею Коперника за проектом архітектора Юзефа Яновського звели будівлю казарм австрійської жандармерії. За часів Польської республіки тут розміщувалося Головне управління польської поліції Львівського воєводства, пізніше — Львівська тюрма НКВС № 1, при німецькій окупації — гестапо, у 1990-х—2000-х роках — ізолятор СБУ.
У 1894 році по вулиці пустили лінію електричного трамвая[3]. У цей час, в забудові вулиці переважає еклектика і сецесія, характерні для архітектури Львова кінця XIX — початку XX століття.
Споруди і архітектурні пам'яткиРедагувати
- № 1. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2157
Будівля Львівського міського управління міліції і Львівського міського управління СБУ (колишні казарми жандармерії), до якого примикає колишня політична в'язниця («Тюрма на Лонцького»). Збудована у 1890-х роках за проектом Юзефа Каетана Яновського, як будинок управління поліції і казарми жандармерії[4]. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[5] - № 2, 4, 6. Сецесійні будинки спроектовані Владиславом Дердацьким спільно із Вітольдом Мінкевичем у 1909 році і збудовані фірмою Івана Левинського[6][7].
- № 3. Колишня будівля Нафтового банку. Збудована фірмою Едмунда Жиховича за проектом Адольфа Піллера у 1910 році[8][7].
- № 5. Збудований у 1910 році ймовірно за проектом Адольфа Піллера[7].
- № 7. Будинок споруджений за проектом Альфреда Каменобродського у 1877 році[9].
- № 8. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 345/1
Колишній костел Святої Марії Магдалени. Нині тут Львівський органний зал. Храм засновано близько 1600 року. Будівництво вів Мартин Годний (1609–1612), Ян Годний та Войцех Келар (приблизно до 1630)[10]. У 1753–1758 роках храм розбудував Мартин Урбанік, надавши йому вигляд тринефної базиліки. Статуї святих на фасаді виготовлено Себастьяном Фесінґером. У 1889 році були споруджені завершення веж за проектом Юліана Захаревича[11]. 23 вересня 2008 року будівлю костелу внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[5]. - № 9. Житловий будинок, споруджений 1889 року за проектом Людвіка Балдвіна-Рамулта.[12] У 1906–1914 роках тут містилась майстерня скульптора Тадеуша Блотницького[13].
- № 11. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 192
Будівля середньої школи № 3. До вересня 1939 р. — загальноосвітня мішана школа ім. св. Марії Магдалини («Магдуся» пол. «Magdusia»). Збудована 1883 року в популярному на той час «аркадовому стилі». Архітектор Юліуш Гохберґер[14][15]. - № 12. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 194
Головний корпус Львівської політехніки. Збудований за проектом і під технічним наглядом Юліана Захаревича, відкритий 1877 року. Скульптурне оздоблення Леонарда Марконі, Еміля Шредля, розписи інтер'єру Яна Матейка[16]. - № 14. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 195
Будівля Львівської академічної гімназії (з 1906 року; до захоплення Галичини та Волині Радянським Союзом у 1939 році єдина державна гімназія з викладанням українською мовою). - № 16. Житловий будинок зведений у 1909 році. Архітектор Станіслав Дец[17].
- № 21. Тут на початку XX століття діяла аптека Едварда Брюкнера «Під Агнцем Божим».[18] Будинок у стилі французького неоренесансу споруджено 1884 року за проектом Юліуша Цибульського.[19]
- № 22. Будинок споруджений за проектом Юзефа Горнунга у 1911 році[20].
- № 24. Кутовий будинок на розі із вулицею Карпінського. Споруджений у стилі раціонального модерну, із гротескним трактуванням ордерних елементів, має оригінальну композицію архітектурних об'ємів. Збудований 1913 року на замовлення Берля Фінклера. Архітектор Фердинанд Касслер[21], скульптури Зигмунта Курчинського[22].
- № 28. П'ятий навчальний корпус Львівської політехніки, в оформленні якого використаний титан.
- № 29. На першому поверсі розміщене відділення № 1 Приватбанку[23].
- № 32. Колишній монастир Святої Терези з дитячим притулком св. Софії. Збудований у 1855–1862 роках за проектом Йосифа Франца[24]. За радянського часу — військова кафедра, дослідний завод, а пізніше кафедра автомобілів Львівської політехніки.
- № 31, 33. Будинки у стилі орнаментальної сецесії, споруджені у 1908 році для Юзефа Кеніга. Спільний проект Владислава Гертманна і Юзефа Пйонтковського[25][26].
- № 35, 37, 39. Сецесійні прибуткові будинки архітектора Якуба Кроха, зведені за його власним проектом до 1905 року.[27]
- № 47, 47а. Стельові розписи сходових кліток будинків виконали художники Ісер Феллер і Моїсей Крох[28]. 15 червня 2015 року в будинку № 47а була відкрита перша кото-кав'ярня в Україні.
- № 59, 61. Власні прибуткові будинки скульптора і архітектора Каспара Юліана Драневича, збудовані ним у 1906 році. Співавтор проекту Ігнацій Виняж[29].
- № 69. Дім у стилі модерн з елементами класицизму. Збудований за проектом Леопольда Райсса за проектом 1913 року.[30]
- № 71-73. Житлові будинки, споруджені 1897 року за проектом Людвіка Балдвіна-Рамулта[12].
- № 87. Житловий будинок споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1892 році[31].
- № 89. Прибутковий будинок, споруджений на розі із нинішньою вулицею Героїв УПА 1881 року за проектом Яна Карасінського[32].
- № 91. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 198
Будівля середньої школи № 55. Споруджена у 1892–1893 роках за проектом Броніслава Бауера й Івана Долинського як Мішана школа ім. С. Конарського[33].
Пам'ятники, пам'ятні таблиціРедагувати
27 грудня 2015 року на розі вулиць Степана Бандери — Генерала Чупринки — Михайла Вербицького, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському композитору, авторові музики до державного гімну України — Михайлу Вербицькому. Авторами пам'ятника є львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські. Монумент має висоту 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури — постаті о. Михайла Вербицького та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського Славня. Замовником на проектування, виготовлення та встановлення пам'ятника було Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння». Виготовлення та встановлення пам'ятника відбулося за доброчинні пожертви.[34],[35],[36].
ПриміткиРедагувати
- ↑ Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 25 липня, 2010
- ↑ Ухвала № 867 від 28.12.2000 «Про зміни адміністративно-територіального устрою міста Львова». www.city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 27 червня 2016.
- ↑ Галицьке передмістя, с. 183
- ↑ Архітектура Львова… — С. 274, 275.
- ↑ а б Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 10 вересня, 2010
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 42.
- ↑ а б в Архітектура Львова… — С. 490.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 322.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 342.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 98.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 139, 140.
- ↑ а б Бірюльов Ю. О. Бальдвін-Рамулт Людвіґ // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2003. — Т. 2. — С. 180. — ISBN 966-02-2681-0..
- ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 114. — ISBN 978-83-7543-009-7.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 569.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 282.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 290, 291.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 48.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 81.
- ↑ Демків М. В., Лінда С. М. Аналіз стильових та композиційних характеристик об'єктів львівського історизму // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2000. — № 410. — С. 359.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 558.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 469, 486, 487.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Мистецтво… — С. 102.
- ↑ Приватбанк. Офіційний сайт. Офисы во Львове (рос.) Переглянуто 8 серпня, 2010
- ↑ Архітектура Львова… — С. 301, 302.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 516.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 488.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 632.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Мистецтво… — С. 79.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 150.
- ↑ Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 472, 475, 480. — ISBN 83-88372-29-7.
- ↑ Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 629.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Карасінський Ян // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 103. — ISBN 978-966-7007-99-7.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 285.
- ↑ У Львові урочисто відкрили пам'ятник Михайлу Вербицькому
- ↑ Пам'ятник Михайлу Вербицькому відкрили у Львові
- ↑ У Львові відкрили пам'ятник о. Михайлу Вербицькому, автору гімну України
ДжерелаРедагувати
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8..
- Енциклопедія Львова (За редакцією А. Козицького та І. Підкови) — Львів : Літопис, 2007—2010. — Т. 1—3.
- Мельник І.В. Широка—Коперника. Вулиця Коперника // Галицьке передмістя та південно-східні околиці королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 56-58. — (Львівські вулиці і кам'яниці). — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-076-6.
