Всеукраїнський революційний комітет
Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — керівний орган національного повстанського руху, що розгортався в Україні проти радянського уряду Х.Раковського. Створений у квітні 1919 членами УСДРП (незалежних).
Всеукрревком очолив А.Драгомирецький, військове командування доручалося Ю.Мазуренкові, ідейне — А.Річицькому (Пісоцькому) та М.Ткаченкові. При Всеукрревкомі діяла Головна військова рада, а невдовзі постав Головний повстанський штаб, очолений головним отаманом повстанських військ Ю.Мазуренком. Останній, аналізуючи пізніше мотиви і гасла повстанців, підкреслював, що робітників і селян штовхнула на боротьбу «невдала і невміла політика… пануючої партії К. П.У». Повстання спрямовувалося «не проти радянської влади взагалі», а проти уряду Х.Раковського як влади «окупаційної, московської», після повалення якого передбачалося створення Української Соціалістичної Республіки. Водночас Всеукрревком засуджував і Директорію за її переговори «з Францією й іншими імперіалістами». В ході пошуків контактів з урядом українського соціал-демократа Б.Мартоса для спільного керівництва повстанням ілюзії щодо можливості входження представників повстанських центрів до складу урядових структур розвіялися, особливо після арешту їхньої делегації у м. Кам'янець-Подільський. Після поповнення Всеукрревкому представниками УПСР та Селянської спілки його було переформовано на Центральний повстанський комітет. 25 черв. 1919 головний отаман повстанських військ Ю. Мазуренко направив Х.Раковському у Київ «Ультиматум» із звинуваченнями його уряду в окупаційній політиці і з вимогами протягом 24 годин відмовитися від влади, передавши її повстанським революційним комітетам, і вивести з України радянські війська.
Після арешту 18 липня 1919 контррозвідкою УНР у м. Кам'янець-Подільський представників Головного штабу, в тому числі його керівника Ю.Мазуренка, а також евакуації до Москви під тиском наступаючої Добровольчої армії А. Денікіна уряду Х.Раковського 18–19 липня 1919 незалежники ухвалили рішення про вихід з повстання, а організаційний комітет УСДРП (незалежних) незабаром взагалі засудив повстанську тактику.
Див. також ред.
Джерела та література ред.
- А. П. Гриценко. Всеукраїнський революційний комітет [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 661. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- А. П. Гриценко. Всеукраїнський революційний комітет [Архівовано 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання ред.
- Всеукраїнський революційний комітет [Архівовано 29 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
