Воронцов-Дашков Іларіон Іванович

Граф Іларіон Іванович Воронцов-Дашков (27 травня (8 червня) 1837, Санкт-Петербург[2] — 15 (28) січня 1916, Алупка[3]) — російський державний і військовий діяч з роду Воронцових-Дашкових: міністр імператорського двору і наділів (1881—1897), голова Червоного Хреста (1904—1905), намісник на Кавказі (1905—1916). Був особистим другом російського імператора Олександра III, після вбивства його батька організував Священну дружину (1881)[4].

Воронцов-Дашков Іларіон Іванович
Illarion I. Vorontsov-Dashkov.jpeg
Народження 27 травня (8 червня) 1837(1837-06-08)
Санкт-Петербург
Смерть 15 (28) січня 1916(1916-01-28) (78 років)
Алупка
Поховання Morshansky Districtd
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід військ кавалерія
Роки служби 1856—1916
Звання генерал від кавалерії,
генерал-ад'ютант
Командування Q4257378?
Війни / битви Кавказька війна
Туркестанські походи
Російсько-турецька війна (1877—1878)
Придушення Революції 1905—1907 років на Кавказі
Перша світова війна
Діти Alexandra Illarionovna Shuvalovad, Illarion Illarionovich Vorontzov-Dashkovd[1], Sofia Illarionovna Demidova (Vorontsova-Dashkova)d[1], Count Ivan Illarionovich Vorontzov-Dashkovd[1] і Шереметєва Ірина Іларіонівна[1]
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святої Анни 4 ступеня орден Червоного орла 1-го класу Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія)
Золота зброя «За хоробрість»
CMNS: Воронцов-Дашков Іларіон Іванович у Вікісховищі

Один з найбільших землевласників на півдні України й у Росії, власник великого числа промислових підприємств, а також Шуваловського парку в Парголово і Воронцовського палацу в Алупці.

Освіта і початок військової службиРедагувати

Народився в Петербурзі, син члена Державної Ради, обер-церемоніймейстера, дійсного таємного радника графа Івана Іларіоновича Воронцова і його дружини Олександри Кирилівни, уродженої Наришкіної, внучки Лева Наришкіна, Марії Сенявіної і Якова Лобанова-Ростовського.

Отримав домашню освіту. Поступив у Московський університет (1855), де провчився лише кілька місяців. У 1856 році пішов добровольцем в лейб-гвардії Кінний полк для участі в Кримській війні. 25 березня 1858 був проведений в корнети і за особистим проханням взяв активну участь в завершальних операціях Кавказької війни[5].

Кавказька війнаРедагувати

Учасник бойових дій на Кавказі в 1859—1862 роках:

Ад'ютант і командувач конвою у князя Олександра Барятинського. З 1861 року ад'ютант великого князя Олександра Олександровича, незабаром став одним з його небагатьох близьких друзів[5].

Туркестанські походиРедагувати

 
Іларіон молодості

У 1865 році в чині полковника був направлений служити в Туркестан до генерала Дмитра Романовського на посаду начальника штабу. 2 жовтня 1866 року командуючи південною групою в складі трьох штурмових колон, відзначився при взятті бухарської фортеці Ура-Тюбе, а 18 жовтня взяв участь в штурмі Джизака. 28 жовтня 1866 отримав звання генерал-майора і призначений помічником військового губернатора Туркестанської області. За бойові заслуги під час військових дій в Туркестані нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня (1867). Після призначення Костянтина фон Кауфмана Туркестанським генерал-губернатором Воронцов-Дашков залишив Центральну Азію і повернувся до Петербурга.

У ПетербурзіРедагувати

 
Портрет графа Іларіона Воронцова-Дашкова з дочкою

Після повернення в Санкт-Петербург Іларіон одружився на графині Єлизаветі Шуваловій, спадкоємиці майората Михайла Воронцова, який став одним з найбільших землевласників Російської імперії (площа володінь — близько 485 тис. десятин)[5].

З 15 жовтня 1867 по 21 жовтня 1874 року Іларіон був командиром Лейб-гвардії Гусарського полку, одночасно з 2 жовтня 1873 року по 21 жовтня 1874 року — командир 2-ї бригади 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії. З 21 жовтня 1874 р по 23 липня 1878 року начальник штабу гвардійського корпусу (30 серпня 1876 став генерал-лейтенантом), одночасно входив до складу Комітету з устрою та утворення військ (27.10-1.12.1894) і до Ради Головного управління державного кінськоозаводства (1.12.1874-12.10.1878).

За російсько-турецької війни 1877-78 років командував кавалерією Рущуцького загону (на чолі загону стояв спадкоємець престолу, майбутній імператор Олександр III, і його начальник штабу Петро Ванновський). З 12 жовтня 1878 р по 8 квітня 1881 року начальник 2-ї гвардійської піхотної дивізії. За бойові заслуги нагороджений 16 квітня 1878 орденом Білого орла з мечами.

У березня 1881 Воронцов-Дашков організував таємне товариство, «Добровільна Охорона» і потім — «Священна Дружина», що мало охороняти імператора і боротися з «крамолою» таємними засобами, в яке вступило чимало високопоставлених осіб (Костянтин Побєдоносцев, Микола Ігнатьєв, Михайло Катков).

Один з найближчих друзів російського імператора Олександра III. Після сходження на престол Олександра III 1 червня 1881 року призначений начальником охорони його величності і головнокомандуючим державним кінськозаводством, а 17 серпня 1881 року також і міністром Імператорського Двору і наділів, канцлером Російських Царських та Імператорських орденів.

У 1883 році відкрив у своєму будинку на Галерній вулиці безкоштовну їдальню для бідних, в якій щодня обідали понад 50 осіб[6].

30.08.1890 р — став генералом від кавалерії

1893 року призначений головою Комітету для розгляду подань до нагород

27.10. — 1.12.1894 р — в складі Комітету по влаштуванню і утворення військ

 
Дача І. І. Воронцова-Дашкова в Шуваловському парку

Навесні 1896 року на нього, як на міністра Імператорського Двору, були покладено приготування коронації Імператора Миколи II.

6 травня 1897 р звільнений з посади головнокеруючого і міністра й призначено членом Державної ради.

Адміністративна діяльністьРедагувати

Зі сходженням на престол імператора Олександра III граф був призначений головним начальником охорони імператора. 1881 року граф був призначений головнокомандуючим державним кіннозаводством, що того року було відновлено у самостійне відомство. Раніше граф був віце-президентом Імператорської Царськосельського скакового суспільства і президентом Імператорського санкт-петербурзького рисистського товариства. Граф Воронцов-Дашков став головним кіннозаводчиком імперії з особистим досвідом ще з 1859 року, коли він побудував у своєму тамбовське маєтку Новотомніковський кінний завод для розведення рисистих орловських коней.

 
Табун маток Ново-Томниковського кінного заводу (картина МиколиСамокиша)

Ним було відкрито 8 нових заводських стаєнь, всі державні заводи поліпшені, придбано багато нових виробників, подвоєно виведення російських коней за кордон (в 1881 році було виведено 23642, а в 1889 року — понад 43000); розширена діяльність рисистих і скакових товариств, поліпшена видача свідоцтв рисистих коней, за способом Пастера започатковано запобіжне щеплення вакцини заразливих хвороб домашніх тварин; при Біловезькому і Хреновському кіннозаводах заведено сільське господарство; при Хреновському заводі заснована кошти школа наїзників.

У всіх цих установах зроблені ним суттєві перетворення. У міністерстві Імператорського двору, до його призначення, існували ще старовинні штати, за якими господарську діяльність відали колегіальні установи, з високопоставленими особами на чолі і масою дрібних чиновників з нікчемним змістом. Виходячи з тієї думки, що в господарських справах, що вимагають розпорядництві і особистої ініціативи, колегіальність недоречна, він представив до скасування все колегії, замінив їх новими спрощеними установами і в той же час посилив контроль за діяльністю господарських органів міністерства. На подібних же засадах перетворені установи питомої відомства, в якому вироблено і інші суттєві нововведення.

У 1885 році засновано власне страхування надільного майна шляхом відрахування страхових премій, що раніше сплачувалися страхові товариствам, в особливий надільний страховий капітал, який перевищив 400000 карбованців. Розпочато перетворення надільних капіталів на земельну власність, внаслідок чого в 17 губерніях, переважно середньої смуги Росії, придбано 262 286 десятин на суму 15407021 руб. За обміном з державного майна надійшла Біловезька пуща з прилеглою до неї Свислоцькою лісовою дачею, всього 114 993 десятини. Значне розширення земельної власності збільшило число місцевих надільних управлінь (Кирилівське, біловезьке і саратовська повітова контора).

Особливий розвиток отримало в надільних маєтках виноградництво і виноробство. У 1889 р надільне відомство придбало разом з маєтками «Массандра» і «Айданіль» усі виноторгове підприємство під фірмою «Князя С. М. Воронцова». У надільних маєтках в Криму і на Кавказі зайнята під виноградниками площа досягла 558 десятин.

РодинаРедагувати

27 лютого 1905 року призначений намісником Кавказу, головнокомандувачем військами Кавказького ВО і військовим наказним отаманом Терського і Кубанського козацьких військ. Під час революційного руху на Кавказі (1905—1906) він прийняв ряд суворих заходів для його придушення, але не задовольнив ними ні чорносотенну друк, ні правих членів в Державній думі, які звинувачували його в «послаблення» інородців і революціонерам.

 
Дружина — Єлизавета Андріївна на костюмованому балу (1883)

Дружина (22 січня 1867 роки)[7] — графиня Єлизавета Андріївна Шувалова (1845—1924), дочка Санкт-Петербурзького губернського предводителя дворянства, дійсного статського радника Андрія Шувалова, онука першого кавказького намісника князя. Михайла Воронцова, що доводився Іларіонові Воронцову-Дашкову троюрідним дядьком.

Діти:

  • Іван (1868-08.12.1897[8]) — флігель-ад'ютант, полковник лейб-гвардійського гусарського полку, Прадід французької актриси Ганни Вяземської. Помер в Петербурзі від гнійного зараження крові, похований в Александро-Невській Лаврі.
  • Олександра (1869—1959) — одружена з Московським губернатором, генерал-майором графом П. П. Шуваловим
  • Софія (1870—1953) — одружена з дійсним статським радником, гофмейстером Еліму Демидовим князем Сан-Донато
  • Марія (1871—1927) — одружена з членом 4-ї Державної думи, дійсним статським радником графом Володимир Мусиним-Пушкіним
  • Ірина (1872—1959) — одружена з флігель-ад'ютантом, полковником графом Дмитром Шереметєвим
  • Роман (1874—1893) — гардемарин
  • Іларіон (1877—1932) — командир Кабардинського кінного полку, георгіївський кавалер
  • Олександр (1881—1938) — флігель-ад'ютант, полковник лейб-гвардії Гусарського полку. Був одружений на княжні Ганні Іллівні Чавчавадзе (1891—1943), онучки генерал-майора князя Давида Чавчавадзе. У шлюбі народилися сини: Іларіон і Олександр[9].

ТвориРедагувати

  • Письма И. И. Воронцова-Дашкова Николаю Романову. Красный архив. 1928. Т. I.
  • Фадеев Р. А. Письма о современном состоянии России. 11 апреля 1879-6 апреля 1880, СПб., 1881, написал 10-ю главу.
  • Воронцов-Дашков И. И. Всеподданнейшая записка по управлению Кавказским краем. — б.м.: Гос. типогр, 1907. — С. 164. 

Пам'ятьРедагувати

Ім'я Воронцова-Дашкова носить кубанська станиця Воронцовська і залізнична станція і селище міського типу Іларіонове в Синельниуівському районі Дніпропетровської області України[10]. Також в честь Воронцова-Дашкова названа Тамбовська козацька кадетська школа-інтернат № 1.

ДжерелаРедагувати

  • Альманах современных русских государственных деятелей. — СПб.: Тип. Исидора Гольдберга, 1897. — С. 120—124.
  • Воронцов-Дашков, Илларион Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  • Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ; Астрель, 2003. — 896 с. — 5000 экз. — ISBN 5-17-019670-9 (ACT); ISBN 5-271-06895-1 (Астрель).
  • Исмаил-Заде Д. И. И. И. Воронцов-Дашков. Кавказский наместник. — М.: Центрполиграф, 2005. — (Россия забытая и неизвестная: Государственные деятели и полководцы).
  • Исмаил-Заде Д. И. И. И. Воронцов-Дашков — администратор, реформатор. — СПб., 2008.
  • Список генералам по старшинству на 1886 год. — СПб., 1886.
  • Терентьев М. А. История завоевания Средней Азии. — Т. 1. — СПб., 1903.
  • Фёдоров В. А.. ВОРОНЦОВ-ДАШКОВ Илларион Иванович // Императорский Московский университет: 1755—1917 : энциклопедический словарь / А. Ю. Андреев, Д. А. Цыганков. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. — С. 137—138. — ISBN 978-5-8243-1429-8.

ПосиланняРедагувати

  • Биография Воронцова-Дашкова на сайте «Хронос»
  • Воронцов-Дашков, Илларион Иванович. // Проект «Русская армия в Великой войне».
  • Биография на сайте «Русская императорская армия»
  • Н. А. БИГАЕВ. ПОСЛЕДНИЕ НАМЕСТНИКИ КАВКАЗА (в свете личных воспоминаний) (1902—1917)

ПриміткиРедагувати