Воробій Олександра Михайлівна

українська медсестра, учасниця визвольної боротьби УПА

Олександра-Зіновія Михайлівна Воробій (28 серпня 1922, місто Ярослав — 13 грудня 2013) — учасниця визвольної боротьби УПА. Член Народного Руху України, Спілки Політв'язнів, Бучацького «Меморіалу», почесна членкиня Союзу українок.

Воробій Олександра Михайлівна
Ім'я при народженніОлександра-Зіновія Воробій
Народилася28 серпня 1922(1922-08-28)
Ярослав
Померла13 грудня 2013(2013-12-13) (91 рік)
Діяльністьписьменниця Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяОУН Редагувати інформацію у Вікіданих

Життєпис

ред.

Народилася у родині священика УГКЦ о. Михайла Воробія. Родина була великою (чотири дочки і син, діти виховувалися в релігійному, високопатріотичному дусі. Перед війною сім'я о. Михайла переїхала у село Добрячин Сокальського повіту.

Початкову освіту Олександра здобула в Кристинополі, 1942 року закінчила Сокальську гімназію[1], пізніше навчалась у Львові в учительській семінарії. Працювала вчителькою у селі Сітель.

Зовсім молодою Леся вступила в ОУН. В 1943 р. стає на шлях боротьби в лавах УПА — надрайоновою провідницею УГХ на Сокальщині (псевдо «Галя»). Надзвичайна сила духу, віра в свою правоту допомогли дівчині перенести важку, виснажливу працю. Життя в лісі, криївках, трагічні випробовування не похитнули її незламності у боротьбі за незалежність Батьківщини.

В 1946 р., йдучи на завдання, Леся потрапляє в руки ворога. Почалося пекло: допити, побої, тортури, золочівська, а потім львівська тюрми. І вирок — десять років таборів. Покарання відбувала в Мордовії, працювала на швейній фабриці. Голод, холод, карцери — витерпіла все. Після виходу з таборів Леся їде до сестри в Бучач. сюди з'їжджається уся родина, оскільки в рідне гніздо їх не прийняла радянська влада.

Олександра навчалась в Івано-Франківському медучилищі, працювала медсестрою в Бучацькому тубсанаторії до виходу на пенсію. З 1989 р. — член Народного Руху, Спілки Політв'язнів та Союзу Українок . Увесь час брала участь у всіх заходах з відродження Української держави. Багато працювала з дітьми, молоддю, виховуючи їх в національно-релігійному дусі.

Усі найкращі риси були втілені в цю людину-мудрість, мужність, скромність, працьовитість, ніжність. Найголовнішим для неї була любов до Бога, до своєї Батьківщини.

Примітки

ред.
  1. О. Романів та інші. «Пропам'ятна книга». Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 27 квітня 2016. 

Джерела

ред.
  • Синенька Ореста. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. . — ISBN 966-528-174-7.

Посилання

ред.