Відкрити головне меню

Вольності Війська Запорозького

Во́льності Ві́йська Запоро́зького Низово́го — назва володінь Запорозької Січі, що охоплювали значну територію Центральної та Південної частини Українських етнічних земель у пониззі Дніпра та його приток (Орілі, Самари, Протовчі, Конки, Інгульця, Чортомлика, Томаківки), а також Південного Бугу і його приток (Інгулу та Кальміусу)[1]. Окрім того «вольності козацькі» вживалося на означення привілеїв козацького стану по відношенню до інших верств населення[2].

Землі Запорожжя (Запорозька Січ) у складі Російської імперії на 1760 р.
Вольності Війська Запорозького періоду Нової Січі (18 ст.)

Зміст

Історія формування та кордониРедагувати

 
Гетьманщина (синій колір),
територія Слобідських полків (зелений),
Військо Запорозьке Низове (жовтий) (1740—1750).


Вольності Війська Запорозького Низового дістали таку назву завдяки поширенню на ці землі прав і вольностей, наданих Кошу Запорозької Січі[3].

Вперше надання таких прав було пов'язане із формуванням реєстрового війська в останній рік правління короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІ Августа (1572) а, потому, особливо з діями короля Стефана Баторія, що 1578 року провів козацьку реформу. За універсалом-привілеєм Стефана Баторія запорожцям надавалися не тільки герб, прапор, певні права й вольності, а й величезна територія Степової України у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї. Цей документ не дійшов до нашого часу.[4]

Центром Вольностей була Запорозька Січ, що в 16—18 ст. не менше восьми разів змінювала своє місцерозташування, але перебувала переважно на землях Великого Лугу, що знаходився нижче дніпровських порогів[5].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Енциклопедія історії України: У 10 т. Т. 1 : А—В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 2003.— С. 628.
  2. Іван Крип'якевич Історія українського війська. Том 1. Частина 1, 2 (вид. 1993)
  3. За А. Скальковським "в Україні і в Запорожжжі під словом: «вольності», «Козачі вольності», «Дніпровські вольност» і, нарешті, «вольності війська Запорозького», як його розуміли і вживали Запорожці, значило просто «землі й угіддя Запорозькі», як «вільні від податей, чиншів» та ін. повинностей, що належали володінню «єдиного війська Запорозького» ".— Див. Скальковскій А. Исторія Новой-Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго./ Составлена изъ подлинныхъ документовъ Запорожскаго Сѣчеваго Архива А. Скальковскимъ. Изданиіе второе, исправленное и значительнно умноженное. Часть I.— Одесса, 1846.— С. 29.
  4. На думку сучасних істориків універсал Б.Хмельницького, яким стверджувалося надання запорожцям цих земель (1655), є фальсифікатом середини 18 ст.— Див. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 628—629. — ISBN 966-00-0734-5.
  5. Затоплений водами Каховського водосховища

Джерела та літератураРедагувати

  • Ю. А. Мицик. Вольності Війська Запорозького Низового // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 628. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Эварницкій Д. И. Вольности Запорожскихъ козаковъ.— С.-Петербургъ: Типо-литогр. и фот. П. И. Бабкина, 1898.— 407 с.
  • Скальковскій А. Исторія Новой-Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго./ Составлена изъ подлинныхъ документовъ Запорожскаго Сѣчеваго Архива А. Скальковскимъ. Изданиіе второе, исправленное и значительнно умноженное. Часть I.— Одесса, 1846.— 369 с.
  • Кравчук П. Упразднение Сечи как торжество идеи «государства благочиния» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://gefter.ru/archive/18881
  • Мільчев В. І. Конфігурація та устрій вольностей Війська Запорозького Низового за часів Нової Січі.— Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.— Запоріжжя: ЗНУ, 2006.— Вип. XX.— С. 29—35.
  • Львовъ Л. Отношенія между Запорожьемъ и Крымомъ.— Одесса: Типографія Штаба Округа, 1895.— 60 с.
  • Пивовар А. В. Запорозькі поселення правобережжя./Інгульський Степ, альманах. К. 2016.

ПосиланняРедагувати