Волоська коса — коса, смуга мілини на правому березі Бузького лиману в течії між Миколаєвом та Очаковом.

Волоська коса
Волоська коса.JPG
46°43′39″ пн. ш. 31°55′03″ сх. д. / 46.72750° пн. ш. 31.91750° сх. д. / 46.72750; 31.91750Координати: 46°43′39″ пн. ш. 31°55′03″ сх. д. / 46.72750° пн. ш. 31.91750° сх. д. / 46.72750; 31.91750
Місцезнаходження Європа
Довколишні води Бузький лиман
Країна Україна Україна
Регіон Миколаївська область

РозташуванняРедагувати

 
Вид з Волоської коси на Бузький лиман

Розташована за 38 км на південь від Миколаєва і 30 км на північний схід від Очакова,[1] неподалік від села Парутине та державного археологічного заповідника Ольвія. Це остання велика коса Бузького лиману по його правому березі перед злиттям з Дніпровським лиманом. На протилежній від Волоської коси стороні лиману розташована Руська коса.

Неподалік коси, на протилежному березі розташований Миколаївський глиноземний завод, який є причиною пилових забруднень коси[2].

ЕтимологіяРедагувати

Походження назви точно не встановлено, але вона відома до приєднання цих місць до Російської імперії (1774 р.). Припускають, що так її назвали запорожці, що ловили тут рибу на орендних умовах. Один з варіантів походження назви — від слова «волок» або «Переволока» в сенсі «переправа». Ще одна версія пояснює що назва пов'язана з напрямками в різні країни: через обидві коси йшла дорога, що сполучає Росію з Волощиною, тому і виникла назва — від Російської коси — дорога в Росію, від Волоської — у Волощину.

Рекреаційні закладиРедагувати

На Волоській косі розташована низка рекреаційних закладів, зокрема:

ІсторіяРедагувати

Волоська коса була місцем відпочинку та поховання загиблих після переправи військ шведського короля Карла XII і гетьмана Івана Мазепи через Бузький лиман в липні 1709 р[6].

В межах коси досі збереглось кілька козацьких поховань, більша ж частина козацьких поховань та всі шведські поховання були затоплені Бузьким лиманом через підйом води[7].

На початку XIX століття в околицях коси було знайдено мідну гармату. На стволі було викорбавуно: «Щасливого рементарствованія його милості Івана Мазепи гетмана войська і царської пресвятої величності Запорозького старанням його милості пана Павла Семеновича полковника Полтавського з товариством вилита сія гармата в Глухові в полку полтавському року 1692». Далі йшов вірш: «Од тебе Боже враги наші отойдуть з дороги і о імені твоєм востающи по нас падючи под ними. Іосіф Тимофєєвич дєлатєль». Гармата до 1871 р. зберігалась при штабі Чорноморського флоту в Миколаєві, потім була перевезена в Санкт-Петербург, де служить експонатом в артилерійському музеї.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати