Вокс («Голос»; ісп. Vox) — політична партія Іспанії, заснована 17 грудня 2013 року колишніми членами Народної партії[19]. Партію по-різному характеризують як праву[20][21], право-популістську[12][13] або крайньо праву[15][22][23][24][25].

Вокс

ісп. Vox
Країна Flag of Spain.svg Іспанія
Голова партії Сантьяго Абаскаль
Ген. секретар Javier Ortega Smith-Molinad[1]
Засновник José Antonio Ortega Larad, José Luis González Quirósd, Сантьяго Абаскаль і Ignacio Camuñas Solísd
Дата заснування 17 грудня 2013
Штаб-квартира Calle de Diego de León, 60
28006 Мадрид
Ідеологія ультранаціоналізм[2][3][4][5]
соціальний консерватизм
неолібералізм[5][6][7][8]
націонал-консерватизм[9]
неоконсерватизм[10][11]
євроскептицизм
правий популізм[12][13][14]
анти-іслам[15][16]
централізм[17][18]
Кількість членів  20 500 (2018)
Офіційний сайт www.voxespana.es

ІсторіяРедагувати

Вокс заснована 17 грудня 2013 року та публічно відкрита на прес-конференції в Мадриді 16 січня 2014 року.[26]

У 2018 році на виборах в Андалусії партія провела до регіонального парламенту 12 депутатів.[27]

На загальних виборах у квітні 2019 року партія отримала 10,26% голосів, обравши 24 депутатів та вперше увійшовши до Конгресу депутатів.[28] Пізніше партія пройшла до Європейського парламенту з 6,2% голосів та 3 депутатами, яких після Brexit стане 4. Після цих виборів партія вступила до групи європейських консерваторів і реформаторів та Альянсу консерваторів і реформаторів в Європі. На других загальних виборах року в листопаді Вокс посів третє місце і збільшив кількість депутатів з 24 до 52. [29]

ІдеологіяРедагувати

Vox описується як права партія в межах сімейства радикально-правих. Вокс поєднує націоналізм і нативізм з авторитарним баченням суспільства. Економічна ідеологія є неоліберальною.

Починаючи з акценту на економічно ліберальних позиціях та останніх пропозиціях про раціоналізацію, Вокс змістився до позицій, сумісних із європейським націоналізмом. Вокс відома критикою мультикультуралізму та імміграції з мусульманських країн [30]. але в той же час підтримує імміграцію з країн Латинської Америки з метою збільшення населення Іспанії. Їхня позиція про Європейський Союз характеризується євроскептицизмом.[31] Вони пропонують ліквідувати автономні громади Іспанії. Крім того, Vox прагне повернути Гібралтар під повний контроль Іспанії. [32]

Vox містив деяких колишніх неонацистів у партійних кадрах та списках; деякі з них були виключені з партії або пішли у відставку. У листопаді 2018 року під час партійного заходу в Мурсії лідер партії Сантьяго Абаскаль визначив свою партію як "антифашистську, антинацистську та антикомуністичну".[33]

ПриміткиРедагувати

  1. https://okdiario.com/espana/ortega-smith-izquierda-combate-firmeza-ni-pp-ni-cs-tienen-3945860
  2. Fredrik Engelstad, Trygve Gulbrandsen (7 жовтня 2019). Elites and People: Challenges to Democracy. Comparative Social Research. с. 199. ISBN 978-1838679156. 
  3. Casals, Xavier (19 січня 2019). Vox habla sobre Vox. Tres libros para conocer el partido. Agenda Pública. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020. «Su ideario parece hallarse aún en construcción y tiene como eje vertebrador un ultranacionalismo bélico asociado a la “Reconquista” o a una “Covadonga 2.0”, El partido lo identifica con una visión biológica y palingenética de la patria, la “España viva”, pero también con una cultura de inspiración católica.» 
  4. Acha, Beatriz (6 січня 2019). No, no es un partido (neo)fascista. Agenda Pública. Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. 
  5. а б Antón-Mellón, Joan (29 квітня 2019). Vox. Del nacional-catolicismo al ultranacionalismo neoliberal. Agenda Pública. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 29 квітня 2019. 
  6. Álvarez Barba, Yago. Si a HSBC y Goldman Sachs les gusta Vox, a ti no te debería gustar. elsaltodiario.com. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 6 лютого 2020. «Diría eso de que “con esto a Vox se le ha caído la careta”, pero es que no creo que Vox se haya puesto nunca caretas que oculten su vertiente neoliberal y de servidumbre a las élites financieras.» 
  7. En España el partido más liberal en materia económica es VOX. panampost.com (Spanish). Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. 
  8. Vox es más ultraderecha clásica que populismo contemporáneo. letraslibres.com (Spanish). Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. «su nacionalismo se conjuga con [...] un discurso económico liberal» 
  9. Nordsieck, Wolfram (2019). Spain. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 26 січня 2016. Процитовано 6 лютого 2020. 
  10. Guy, Jack (27 квітня 2019). Spain's far-right is back -- with a difference. CNN. Архів оригіналу за 2 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. «Torreblanca added that Vox is [...] very liberal economically," rejecting the statist economics of France's National Rally, for example. "I'd say it's a 'neocon' party in the American sense," he added» 
  11. Gil Calvo, Enrique (8 січня 2019). Confrontación. El País. Архів оригіналу за 1 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. «Es el nuevo encuadre de la derecha neocon, [...] desde Bolsonaro a Abascal [...] con Vox» 
  12. а б Loucaides, Darren (2 липня 2018). Will Bannonism Play in Spain?. Slate. Архів оригіналу за 10 серпня 2019. 
  13. а б González-Enríquez, Carmen (14 лютого 2017). The Spanish Exception: Unemployment, inequality and immigration, but no right-wing populist parties. Elcano Royal Institute: 34. Архів оригіналу за 19 грудня 2020. Процитовано 6 лютого 2020 — через elcano. «Vox could be described as the first attempt to form a modern right-wing populist party in Spain, with no echoes of the Francoist period. Rather than bank on Francoist nostalgia, the party aimed to attract right-wing voters dissatisfied with Partido Popular policies.» 
  14. Hay un gran espacio a la derecha del PP, pero nadie ha sabido aún cómo ocuparlo. El Confidencial (ісп.). 31 липня 2017. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 5 грудня 2018. .
  15. а б Field, Bonnie; Rodríguez-Teruel, Juan (26 квітня 2019). Can Spain's elections on Sunday deliver a functioning government?. Monkey Cage. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. 
  16. García Rey, Marcos (18 березня 2017). Los musulmanes de España entre dos fuegos: el yihadismo y la extrema derecha xenófoba. El Confidencial. Архів оригіналу за 11 листопада 2019. Процитовано 6 лютого 2020. 
  17. El programa de Vox para "reconquistar" España. RTVE. 3 грудня 2018. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 6 лютого 2020. 
  18. Remírez de Ganuza, Carmen (17 січня 2014). Nace Vox pidiendo la eliminación de los parlamentos regionales. El Mundo. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 6 лютого 2020. 
  19. Diego Torres. Vox shocks Spain. politico.eu. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 грудня 2018. 
  20. *Spain's new PP leader seeks to move the party 'back to its roots'. The Olive Press. 25 серпня 2018. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 6 лютого 2020. 
  21. de Prada, Juan Manuel de Prada (13 жовтня 2018). Voxeando. ABC (ісп.). Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 14 січня 2019. 
  22. Regué, Júlia (19 серпня 2018). Radiografía de la extrema derecha en Catalunya. El Periódico (ES). Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 4 вересня 2018. 
    Barriaux, Marianne; Villalobos, Alvaro (15 жовтня 2017). Spain's far-right gains visibility in Catalonia crisis. The Local (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 29 травня 2018. 
  23. Precedo, José (17 грудня 2017). Vox: la ultraderecha irrelevante en las urnas agita los juzgados. eldiario.es (ісп.). Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 18 квітня 2018. 
    Minder, Raphael (27 березня 2018). Arrest of Catalan Leader Tests Spain, Separatists and E.U.. The New York Times (амер.). Архів оригіналу за 11 травня 2019. Процитовано 18 квітня 2018. 
  24. La afiliación al partido ultraderechista VOX aumenta un 20% en 40 días. Público (es-ES). Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 18 квітня 2018. 
  25. Spain: No country for old fascists. Politico Europe (амер.). 26 грудня 2016. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 29 травня 2018. 
    Spain proves sterile ground for far-right parties. Deutsche Welle (англ.). 31 травня 2017. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 29 травня 2018. 
  26. Alonso, Mariano (14 січня 2014). Nace Vox, el partido político de Santiago Abascal y Ortega Lara. Libertad Digital (es-ES). Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 10 грудня 2019. 
  27. Іспанські соціалісти перемагають на виборах в Андалусії. УНН. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 грудня 2018. 
  28. González, Miguel (29 квітня 2019). Vox enters Congress for the first time but falls short of expectations. El País (англ.). ISSN 1134-6582. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 
  29. Jones, Sam (11 листопада 2019). Spain election: grand coalition ruled out as far-right Vox surges. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 
  30. Racismo. Abascal (Vox): “No es lo mismo un inmigrante hispanoamericano que la inmigración de los países islámicos”. eldiario.es (ісп.). Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 10 грудня 2019. 
  31. H/Creada:01-03-2019, C. S. Macías | La RazónÚltima actualización:29-11-2019 | 11:13 (1 березня 2019). Vox quiere reformar Europa y no cree en su actual deriva federalista. La Razón (ісп.). Архів оригіналу за 10 грудня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 
  32. CNN, James Masters and Laura Perez-Maestro. Spain's Vox party wins seats as far-right party surges for first time since Franco. CNN. Архів оригіналу за 10 грудня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 
  33. Abascal: «Para callarnos nos tendrán que meter en la cárcel». La Verdad (ісп.). 15 листопада 2018. Архів оригіналу за 27 травня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вокс (партія)