Відкрити головне меню

О́льга Фе́дорівна Возни́ця (14 березня 1925, Ходорів) — майстриня художньої вишивки, педагог, голова етнографічної комісії львівського відділу Союзу українок (1989), авторка рушників, жініночих та чололовічих сорочок, серветок, скатертин, доріжок, наволочок, ансамблів жіночого, чоловічого і дитячого одягу, кептарів, ґерданів, силянок.

Возниця Ольга Федорівна
Народилася 14 березня 1925(1925-03-14) (94 роки)
Ходорів, Жидачівський район, Львівська область, Україна
Поховання Янівський цвинтар

ЖиттєписРедагувати

Народилась 14 березня 1925 року в м. Ходорів  (Бібрський повіт, за польським адмінподілом —Жидачівський повітСтаніславське воєводствоПольська Республіка), нині Львівської областіУкраїна. Працювала завідувачкою шкільної бібліотеки у рідному місті, була вихователькою у львівському дитсадку. Виховала двоє синів та четверо внуків. «Двоє моїх внуків — Олесь та Володимир, — розповідала в одному з інтерв'ю, — успадкували мою любов до народного мистецтва». Була постійною учасницею мистецьких заходів, провела сотні авторських виставок не лише на Львівщині, а й по всій Україні. Про одну зі своїх виставок згадувала так:

« «Запросили мене на два тижні на схід України. Проте виставка так зацікавила людей, що замість запланованих 14 днів, тривала аж 6 тижнів”. Харків’яни розмовляли зі мною з пошаною – українською». »

Померла 28 квітня 2015 року. Похована на Янівському цвинтарі.

Оцінка творчостіРедагувати

У Львові роботи Ольги Возниці виставляли у Музеї етнографії та художнього промислу, Музеї народної архітектури та побуту, Національному музеї. Вони залишились не тільки у Львові, а й у Києві, Луцьку, Москві. Свої вироби часто дарувала рідним та знайомим. Вишивані сорочки в подарунок від вишивальниці отримали й Віктор Ющенко з дружиною.

За своє життя Ольга Возниця отримала безліч грамот і дипломів. Серед її нагород є золота (1983 р.) і бронзова медалі (1987 р.). У 1988 році Ользі Федорівні Возниці присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України», а наступного року вишивальниця стає почесним членом Союзу українок, де її обирають головою етнографічної комісії. Зразки її кращих робіт увійшли в книгу «Вишивка мого краю» (2005 р.), а через рік світ побачила друга книга «Вишивка — моє життя». Ольга Федорівна мріяла видати третю книжку — про чоловічі вишивані сорочки.

Вшанування пам'ятіРедагувати

2014 року ходорівчани зробили подарунок — документальний фільм про її життя та творчість «Вишивка — моя доля». Над фільмом працювали керівник народної кіностудії «Луг» Богдан Бирич, поетеса, лікар Галина Охоцька. Ідея документальної стрічки про мисткиню належить міському голові Олегу Коцовському.

Державні нагородиРедагувати

  • Заслужений майстер народної творчості України (1988)

КнигиРедагувати

  • Вишивка мого краю (2005)
  • Вишивка — моє життя (2006)

Персональні виставкиРедагувати

  • Львів (1982, 1995, 1997, 2001, 2005)
  • Ходорів (1994, 1996, 2005)
  • Луцьк (1998)
  • Пустомити (Львів. обл., 2001)
  • Київ (2002, 2004)
  • Радехів (Львів. обл., 2002)
  • Дубно (Рівнен. обл., 2005)
  • Турка (Львів. обл., 2005)

ПосиланняРедагувати