Водяной Михайло Григорович

Миха́йло Григо́рович Водяно́й[1] (23 грудня 1924, Харків — 11 вересня 1987, Одеса) — український артист оперети, конферансьє, театральний режисер, актор кіно, керівник Одеського театру музичної комедії, якому присвоєно його ім'я. 1957 — заслужений артист Української РСР, 1964 — народний артист Української РСР, 1976 — народний артист СРСР (вперше в історії радянського мистецтва звання присвоєне артисту оперети). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1962) та «Знак Пошани» (1969), ювілейною медаллю ім. Георгія Димитрова (1972). Лауреат Всесоюзного кінофестивалю 1968 року в номінації «Премії за акторську роботу». Величезний успіх Водяному принесла роль Попандопуло у виставі та однойменному фільмі «Весілля в Малинівці».

Водяной Михайло Григорович
Водяний.jpg
Народився 23 грудня 1924(1924-12-23)
Харків
Помер 11 вересня 1987(1987-09-11) (62 роки)
Одеса
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Громадянство УРСР
Діяльність актор, театральний режисер, співак, конферансьє
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв
Роки діяльності артист оперети, кіноактор
IMDb nm0900804
Нагороди та премії
Народний артист СРСР Народний артист УРСР Заслужений артист УРСР Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»

CMNS: Водяной Михайло Григорович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 23 грудня 1924 року в місті Харкові. Був другою дитиною із трьох — в забезпеченій родині, батько — начальник із постачання, матір, Ганна Львівна, мала добрий слух та брала участь у самодіяльних виставах — домогосподарка.[2] Батьки пригадували, що Михайло з трьох років днював й ночував у церкві, котра була неподалік від їхнього будинку, слухаючи хор; одного разу служитель церкви вивів його до батьків, які були схвильовані довгою відсутністю сина, і сказав: «Ваш нащадок буде знаменитою людиною». В 1938 році сімя переїхала до Кисловодська. Батько був невдоволений вибором Михайла, казав: «В сім'ї не без виродка. Старший син нормальний, два інститути закінчив, а у молодшого в голові одні драмгуртки та перевдягання». Захоплюватися театром почав ще в шкільні роки. В 1941 році вступив до Ленінградського державного театрального інституту ім. О. М. Островського (нині — Російський державний інститут сценічних мистецтв), де навчався до 1943 року. Під час війни інститут було евакуйовано в Томськ.

В 1943–1945 роках працював в П'ятигорському театрі музичної комедії. Леонід Утьосов першим порадив Водяному присвятити себе мистецтву оперети після того, як побачив його на одному з концертів (оперета «Сільва») в П'ятигорську. З 1945 року почав працювати у Львівському театрі оперети актором філармонії, згодом — актором мюзик-холу. В той час критики вже писали про надзвичайну пластику та неймовірну легкість виконання молодого актора. У Львові вперше грав разом з майбутньою дружиною, Маргаритою Дьоміною, у виставі «Вільний вітер». 1953 року Львівський театр переїхав до Одеси та став Одеським театром музичної комедії.

1972 року Водяной був обраний головою правління Одеського міжобласного управління Українського театрального товариства. Він запросив на роботу до театру режисера Едуарда Митницького, котрий згодом здобув звання Народного артиста України.

В 1979–1983 рр. Водяной був художнім керівником-директором Одеського театру музичної комедії. Саме з його ініціативи було побудовано нове приміщення театру на вулиці Пантелеймонівській, 3.

В останні роки артист зіграв ролі, які підтвердили його надзвичайні акторські можливості — Гусятников у виставі «Пізня серенада» і Тев'є у виставі «Скрипаль на даху».[3]

Михайло Водяной помер 11 вересня 1987 року від серцевого нападу (третього за все життя). Він похований на Другому християнському цвинтарі разом з дружиною.

За 40 років кар'єри в Одеському театрі він зіграв більше 100 ролей.

Доноси та репресіїРедагувати

В 1980-і роки Водяного почали звинувачувати у фінансових махінаціях, а 1986 року йому інкримінували розбещення неповнолітніх та відвідування притону. Сам актор, незважаючи на те, що сфабрикована справа «розвалилася на очах» і його було визнано невинним, дуже хвилювався, що суттєво погіршило стан здоров'я (переніс два інфаркти). Офіційно, розслідування у кримінальній справі було завершено лише через смерть Водяного, як обвинуваченого.[4]

ВідеогалереяРедагувати

  Зовнішні відеофайли
  На морском песочке я Марусю встретил...
  Зовнішні відеофайли
  В Одессе жил, купался в море
  Зовнішні відеофайли
  Біла акація
  Зовнішні відеофайли
  Куплети Мишка Япончика з оперети “На світанку”

Ролі в кіноРедагувати

  • Яшка Буксир («Біла акація» Ісаака Дунаєвського); однойменний фільм — 1958.
  • Мишко Япончик («На світанку» Оскара Сандлера).
  • Попандопуло («Весілля в Малинівці» Олексія Рябова); однойменний фільм — 1967, режисер Андрій Тутишкін,
  • Серед інших ролей у кіно:
    • «Біла акація», фільм-спектакль — Наконечников, 1957, екранізація Георгія Натансона, Тоська — Ідалія Іванова, Лора — Євгенія Дембська,
    • «Киянка» — Юра, на лижній прогулянці, 1960,
    • «Мій божевільний брат» — фільм-спектакль, головна роль, 1967,
    • головна роль — «Приємний сюрприз», короткометражний, 1969,
    • Акім, ліфтер, що заїкається — «Факір на годину», 1971,
    • Сосін Роберт Аркадійович («Інспектор карного розшуку», «Будні карного розшуку», 1971, 1973),
    • «Одинадцять надій» — Сан Санич — таксист, вболівальник, 1975,
    • «12 стільців» — Персицький, репортер газети «Станок»,
    • Арнольд, господар ресторану («Особливо небезпечні», 1979),
    • Батько — «Небезпечний вік», 1981,
    • Георг Стен — «Вільний вітер», 1983,
    • «Я повертаю ваш портрет», документальний фільм, 1983, режисер Владислав Виноградов;
  • знімався в програмах
    • телепрограма «В гостях у Леоніда Утьосова» — «Михайло Водяной Леоніду Утьосову до ювілею», 1966
    • Михайло Водяной та Маргарита Дьоміна, вогник «Дороги рибальські», 1969
    • «Михайло Водяной. Побачення з Одесою», серія «Театральні зустрічі», 1977

Театральні роботиРедагувати

Загалом зіграв понад 150 ролей, в Одеському театрі — понад 100, з них:

Здобув 1968 року в Ленінграді нагороду Третього всесоюзного фестивалю «За найкращий комедійний ансамбль» у фільмі «Весілля в Малинівці» — разом з акторами Михайлом Пуговкіним, Володимиром Самойловим та Зоєю Федоровою.

Особисте життяРедагувати

Дружина — Маргарита Іванівна Дьоміна, була актрисою Одеського театру музичної комедії, народна артистка УРСР. Водяной та Дьоміна познайомилися 1947 року у Львові, виступивши дуетом у виставі «Вільний вітер». Згодом вони виконували головні партії в спектаклях, із концертними програмами також їздили всюди разом. Прожили в шлюбі майже 40 років. Дітей у родини не було.[5]

ЦікавинкиРедагувати

 
Будинок китобійної флотилії, в якому жив М. Г. Водяной
  • Одного разу, коли Водяной запізнювався на гастрольний спектакль, пілоти здійснили посадку рейсового літака на військовому аеродромі замість запланованого летовища обласного центру; при цьому ніхто із пасажирів не обурювався, ще б пак — вони летіли із самим Попандопуло!
  • Одного разу Олексію Арбузову, що саме відпочивав в Одесі, повідомили про постановку по його п'єсі «В цьому милому старому місті» спектаклю «Пізня серенада», де Гусятникова грав Водяной. Арбузов закричав: «Водяной грає Гусятникова! Не піду». На спектакль драматурга затягли силоміць. Після спектаклю Арбузов сказав Водяному: «Ви — не явище. Ви — справжнє театральне чудо», після чого дістав свою книжку та підписав її: «Найкращому Гусятникову на радянській сцені».
  • В 1960-х роках Одеський театр готував постановку «На світанку» Оскара Сандлера, якою мали відкритися московські гастролі трупи. Рідний брат Мишка Япончика – Юдій прийшов до головного режисера театру Матвія Ошеровського в намаганні з'ясувати, як покажуть його родича — як бандита чи нальотчика, адже це «дві великі різниці». Результатом залишився задоволений.
  • Актори, яким довелося грати з Водяним, згадували, що він не намагався грати самого себе, а серйозно та зосереджено працював над кожним новим спектаклем, був вимогливим до себе та інших. Ретельно продумував для кожної ролі акторські прийоми та штрихи, котрі згодом на сцені виконував імпровізаційно та безтурботно. Детально вивчав характери персонажів, яких грав та часи, в яких вони жили.
  • Валентин Валовой, котрий в театрі музкомедії з 15-ти років, пригадував, що під час київських гастролей театру в 1980-х роках публіка чубилася, щоб потрапити на виставу, де Водяной грав Тев'є; квитки випитували іще в метро.
  • Водяной мав невеликий дефект мовлення від природи, тому постійно працював над сценічною мовою, в результаті його було чітко чутно у всіх куточках глядацької зали — при поганій акустиці та відсутності за тих часів радіомікрофонів.
  • За його керівництва театр здійснив велику кількість безоплатних шефських концертів — в райцентрах, військових частинах колгоспах, Водяной казав: «Адже там теж люди живуть. Їм теж хочеться радості».
  • З ініціативи Водяного в Одесі з'явилася вулиця Утьосова.
  • При роботі над роллю Яшки «Буксира» Водяной довго не міг знайти одяг, який відповідав би образу. Якось на вулиці він помітив чоловіка у екзотичній сорочці з пальмами та яскравій краватці і спитав, де можна дістати такий одяг. Впізнавши Водяного, чоловік віддав йому все задарма.
  • Під час гастролей у Києві Водяной шість вечорів підряд виконував роль Тев'є-молочника у виставі «Скрипалі на даху». Тими днями у столиці УРСР перебував Михайло Ульянов, котрий вирішив скористатися нагодою перед відходом потяга до Москви та відвідати виставу. Вільних місць не було, але Ульянов весь спектакль простояв, забувши про квиток на потяг.
  • Актор жив на вулиці Катеринська, 17 в Одесі, де зараз встановлено меморіальну дошку.
  • Починаючи 1990-ми роками, в Одеському театрі музичної комедії здійснюють постановку «Бал на честь короля»[6], спектакль, присвячений Водяному.

ВшануванняРедагувати

1999 року до 75-ліття Водяного вийшла друком книга «Ім'я: Михайло Водяной» Валентина Максименка — театрознавця та голови Одеського театрального товариства. В книзі присутні бесіди Максименка та Водяного, спомини про артиста, цитати відомих журналістів та критиків СРСР.

На вулиці Єврейській, 32, у серпні 2014 року п'ятьма художниками створено найбільшу фреску в Україні площею 333 квадратні метри, що зафіксовано в українській книзі Гіннеса.

Творіння названо «Стіна видатних одеських персонажів», де зображені 24 особи, причетні до Одеси — справжні та вигадані, серед персоналій зображений Водяной у ролі Попандопуло.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дуже поширеною, але не підтвердженою джерелами, є одеська легенда, що справжнє прізвище Водяного — Вассерман, і пояснення, що Вассерман перекладається з нім. Wassermann як «водяна людина». Втім, за документами, як батько, Григорій Михайлович (?—1959), так і старший брат Михайла, Роберт, який помер від ран у шпиталі 25 листопада 1943 року, мали прізвище Водяной. Чи мав Михайло при народженні прізвище Водяной, чи Вассерман, невідомо.
  2. Ще одна не підтверджена джерелами одеська легенда, що Михайло Водяной — одеський єврей. Насправді він народився у Харкові, з трьох років днював й ночував в церкві, і похований на Другому Християнському цвинтарі Одеси. Чи був Михайло українець, росіяний, чи єврей, невідомо.
  3. Майстер. 
  4. Михаил Водяной - биография, информация, личная жизнь. 
  5. Михаил Водяной - биография, информация, личная жизнь. 
  6. Бал на честь короля. 

ПосиланняРедагувати