Відкрити головне меню
Фонтан Амфітрита на площі Ринок

Водогони Львова поряд з фортифікаціями були одним з найважливіших об'єктів обороноздатності, санітарного стану міста.

ІсторіяРедагувати

Через розміщення у заболоченій котловині ріки Полтва міщани Львова не могли користатися криницями серед мурів Середмістя, вода з яких надавалась хіба-що для господарських потреб. Тому з княжих часів проводили підземні водогони від джерел на пагорбах навколо міста. З грамоти Лева І (8 жовтня 1292) походить найдавніша згадка про водогін, який він до водойми у Низькому замку. При археологічних дослідженнях 1997 на площі Старий Ринок віднайшли рештки керамічного водогону XIV ст.[1]

СередньовіччяРедагувати

Бургомістр Петро Штехер за проектом Гануша провів (наново) водогін labor canalium з керамічних трубок з лану шпиталю св. Духа (1404) - найдавніший відомий гравітаційний водогін на теренах України. Через значну вартість магістрат вирішив прокладати водогони з дерев'яних труб (1407), чим зайнялись canalium rector Петрус з двома ductor aguae, які отримували платню по 6 гривень на рік (лат. salarium). На 1413 існувало до сотні відгалужень водогону, за яким з 1414 наглядав службовець магістрату рурмістр (лат. rorenmeyster, отримуючи платню в 6 кіп грошів на рік. Платню збільшили до 26 гривень (1468) з умовою, що з цієї суми рурмістр оплачує роботу челяді, матеріали. Рурмістрам місто надавало безкоштовно житло, паливо, одяг, лікування, звільнення від податків, допомогу родині в разі смерті, але складали обітниці підтримання спрвного стану водогонів, недопускання забору води без дозволу магістрату і утримання в таємниці місць проходження водогонів. Вони утримували свій інвентар у великій скрині біля ратуші. Рурмістри отримували третю по розміру платню серед міських службовців. Вода підводилась до розподільчого пункту на площі Ринок, де 1471 було три водозбірні-криниці, зокрема один великий, де утримували перед продажем рибу і який засипали (до 1488). Інші знаходились біля Краківської брами (1482), перед ратушею (1488), на вулиці Краківській (1490) і т. д. За окрему плату (трубний податок) водогін з дозволу магістрату підводили до житлових будинків. На 1634 до міста йшло 15 водогонів. Для контролю за розподілом води з 1607 призначали трьох директорів водопостачання.

Для отримання міського громадянства Андрій Гарго Хіоса зобов'язався завершити будівництво першої в місті кам'яної криниці після свого дядька Томші де Альбертіса (1589). На 1626 на криниці встановили бронзову фігуру німфи Мелюзини.

Новітні часиРедагувати

Після переходу Львова під австрійське управління на площі Ринок встановили чотири криниці з фігурами Нептуна, Амфітрити, Адоніса, Діани авторства Гартмана Вітвера (до 1815). Великі криниці на середину ХІХ ст. починають споруджувати на нових площах, вулицях[2]. У другій половині ХІХ ст. на вулицях встановили водозабірні колонки з артезіанських свердловин. На замовлення магістрату інженер Смерк, використовуючи розробки професорів політехніки, розробив проект водопостачання Львова з подачею води з басейну ріки Верещиця з водозбірнею у Волі Добростанській. Водогін запустили 9 березня 1901 р. Згодом до водозбірні побудували водогони з с. Шкло (1925), С. Великополе (1928). Через ріст міста і припинення будівництва водогонів з 1958 ввели графік подачі води. Тому було збудовано два водогони (1965, 1966), що не виправило ситуації. Наступні сім водогонів збудували до 1973, ще чотири до 1988. Вода до Львова подається з відстані 20-80 км, а довжина водогонів виносить 581 км. Довжина розподільчої системи міста трубами діаметром 100-900 мм виносить 800 км.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

Див. такожРедагувати