Вовнюк Прокоп
Вовнюк Прокоп (Прокіп) Петрович (1900—1993) — учасник українських визвольних змагань, підстаршина армії УНР[2]. Учасник боїв з більшовиками з 1919 по 1925 р. Диригент церковних хорів, діяч православної української культури на Підляшші.
| Вовнюк Прокоп | |
|---|---|
 | |
| Народився |
12 березня 1900[1] Дяківці, Літинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія |
| Помер |
9 січня 1993[1] (92 роки) Голя, Ґміна Старий Брус, Володавський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
| Країна |
 УНР Республіка Польща |
| Діяльність | солдат, диригент |
Життєпис ред.
Народився 12 березня 1900 р. в с. Дяківці Літинського району, Вінницька область, в родині Петра Вовнюка та Євдокії з дому Паламарчук. Перервав навчання в духовній семінарії внаслідок зайняття Поділля більшовиками. Вступив до лав українських відділів. З 1919 р. був козаком 61-го Гайсинського полку імені Симона Петлюри, яким командував Яків Гальчевський. В складі відділів цього командира УНР був до кінця листопада 1920 р., а після цього до 1922 р. — в керованих Гальчевським повстанських відділах на Поділлі.
На Прокопа було заведено Особову справу №37, яка збергіається в ДГА СБУ. В ній зазначається, що Вавнюк Прокоп, Прокопій, Прокофій (1902 р.н.) – козак загону Я. Гальчевського. Родом з с. Майдан Літинський (наразі с. Яблунівка) теперішнього Літинського району Вінницької області. Один з тих, хто з отаманом відступив у Польщу 03.09.1922 р., ймовірно звідти вже не повертався в Україну. Подальша доля не відома[3]. Отже бачимо що низка питань викладених у справі не збігається з збереженими родиною.
Після переходу на територію Польщі осів на території Підляшшя і жив, заробляючи працею псалмиста в православних парафіях в с. Милейчиці (Milejczyce) та Новосади (Nowosady), а потім як диригент церковних хорів в повіті Біла. Тенор Вовнюк диригував хором у Гороститі, їздив до Володави, де диригував хором у місцевій православній церкві. Він приятелював зі священником Митрофаном Будзько — інженером, який врятував від переслідування з боку поляків церкву у Сосновці. Два роки керував хором у Любліні (ймовірно, у православній церкві на вул. Руській). Цим він зробив вагомий внесок у розвиток та підтримання української православної культури на Підляшші. Зауважимо, що в той час вона була значно підірвана біженством.
Під час Другої світової війни потрапив до концтабору Майданек, де за допомогу іншим в'язням не раз потрапляв до карцеру. Після втечі ховався, але стався повторний арешт. Мусив ховатися і в післявоєнні роки, коли його розшукували спеціальні відділи Червоної армії.
Помер 1993 року, похований на православному цвинтарі у селі Голі, що у Володавському повіті[2][4].
Значення постаті ред.
Фото Подільської повстанської групи, вересень 1922 року, після переходу 2 вересня за р. Збруч на польську територію (джерело архів УСБУ у Вінницькій області справа 12197, арк. 49 (у конверті). Місце знімку — Тернопіль.
Прокоп Вовнюк є одним з небагатьох вояків 61-го Гайсинського полку імені Симона Петлюри, про якого збереглися відомості. Прокоп Вовнюк — учасник боїв за незалежність України до 1925 р.
Суспільна діяльність Прокопа Вовнюка на Підляшші стала вагомим внеском у збереження та розвиток православної української культури Підляшшя. З його постаттю пов'язані нововиявлені українські сліди в цьому регіоні, зокрема у Володаві, Гороститі, Голі, Білій-Підляській та, імовірно, Любліні[який?].
Могила Прокопа Вовнюка відноситься до переліку військових українських поховань у Польщі. Її згадано у праці О. Колянчука «За нашу і вашу свободу. Учасники українських визвольних змагань 1917—1921 рр.»[5]. Могила також подана в списку тих, які розшукував благодійний фонд «Героїка» в дослідженні «Місця пам'яті Української революції 1917—1921 років»[6][7].
Посилання ред.
«І пам’ятай синку: на мій Київ не йди!» – роздуми над біографією козака УНР Прокопа Вовнюка [Архівовано 3 листопада 2019 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- ↑ а б в https://www.pslava.info/index.php?Node=327223
- ↑ а б Kolańczuk A. Ukraińscy emigranci polityczni w życiu naukowym, kulturalnym, społecznym i gospodarczym Drugiej Rzeczypospolitej. – Przemyśl.-2017. – 390 s.
- ↑ Гальчевський, Яків (2018). Проти червоних окупантів. З воєнного нотатника (українська) . Київ: ФОП Стебляк. с. 560. ISBN 978-966-1635-82-0.
- ↑ Парнікоза, Іван. Прадідівська слава. База даних українських пам'яток (українська) . М. Жарких.
- ↑ Колянчук О. За нашу і вашу свободу. Учасники українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Місця пам’яті в Польщі, Дрогобич 2018.
- ↑ Могили учасників української революції, що розшукуються в Польщі. Архів оригіналу за 3 вересня 2019.
- ↑ Місця пам'яті Української революції 1917-1921 років. Концепція. Архів оригіналу за 27 червня 2019.