Внутрішній і зовнішній світ — поняття, що фіксують відмінність між усім тим, що відноситься до явищ психіки людини, і тим, що не відноситься до неї[1]. У сучасній психології такий поділ більше не проводиться[2], хоча термін «внутрішній світ» може використовуватися як синонім слова «психіка».[3]

Словосполучення «внутрішній світ» може також позначати стан внутрішнього спокою[ru] й умиротворення, або навіть внутрішні органи[4] людини.

Психологія і біологіяРедагувати

У внутрішньому світі формуються уявлення[ru] і уявні образи, серед яких за рахунок самосвідомості може бути і образ самого внутрішнього світу. Внутрішній світ людини можна вважати словесною метафорою, яка визначає віртуальну реальність, яка моделюється електрохімічними процесами взаємодії нейронів.[5]

Унікальний вигляд і неповторний внутрішній світ людини складається з безлічі складових: спадковості, особливостей внутрішньоутробного розвитку, типу нервової системи і сформованого характеру, природних здібностей і вибраних інтересів, життєвого досвіду і впливу оточуючих, заявлених цінностей та переконань, глибинних (самою людиною не усвідомлювані) установок, а також багато чого іншого.

В емоційному відношенні внутрішній світ, на структуру якого впливають архетипи, лише реагує на навколишнє, а не відтворює його.

Мюллер і Гельмгольц законом специфічної енергії[ru] показали, що кожен орган почуттів збуджує власне відчуття, а разом вони «розфарбовують» навколишній світ.

У радянській психології поняття «внутрішній світ» розроблялося Б. Г. Ананьєвим. Він вважав, що внутрішній світ особистості поряд з її інтраіндивідуальною структурою і організацією особистісних властивостей визначається різноманіттям зв'язків особистості з суспільством в цілому, різними соціальними групами та інституціями.[6] Людина розвивається у взаємодії зі світом протягом усього життєвого шляху в динаміці екстеріорізації та інтеріоризації. За Б. Г. Ананьєвим внутрішній світ людини разом з відображенням дійсності є складовою частиною свідомості. У внутрішньому світі відбувається певна робота, яка потім екстеріорізірується в процесі діяльності. Людина, як суб'єкт діяльності, постійно змінюється в процесі її здійснення.[7] Особистість виробляє неповторний внесок у суспільний розвиток шляхом екстеріорізації свого внутрішнього світу. Саме в продуктах екстеріорізації внутрішнього світу можливе спостереження індивідуальності.

За Ворфом на сприйняття світу вирішальний вплив справляє мова, на якій думає індивід. Згідно гештальтпсихології, світ постійно «добудовується» в свідомості.

Філософія і релігіяРедагувати

В демокрітовій течії внутрішній світ вважається свого роду продовженням, відтворенням дійсного світу, його копією, відфільтрованої сприйняттям і перетвореної відповідно до цілей і завдань життя людини.

За Платоном внутрішній світ людини не повідомляється безпосередньо з «світом ідей»: для того щоб «пригадати» ідею, людині необхідно знайти її «відблиск» в доступному почуттям матеріальному світі.

У кабалі питання про духовний світ розглядається в «системі п'яти світів»[ru], які розуміються, як ступеня приховування повного обсягу природи, рівні свідомості суб'єкта.

У гностичній традиції ідеальний внутрішній світ існує самостійним змістом, незалежним від світу матеріального.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Энциклопедия эпистемологии и философии науки. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  2. Философский энциклопедический словарь. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  3. Энциклопедический словарь по психологии и педагогике. 2013.
  4. Эндоскопия: путешествие во внутренний мир человека. Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  5. Крис ФРИТ - "Мозг и душа" Глава 5. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 22 жовтня 2020. 
  6. Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания. Москва-Воронеж. 1996.
  7. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — СПб.: Питер, 2001.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати