Вікіпедія

Власне українська лексика

Власне українська лексика (незапозичена, корінна[1], споконвічна, питома лексика[2][3]) — це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім'ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо.[4][неавторитетне джерело]

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови.[5][неавторитетне джерело]

Українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янських мов індоєвропейської мовної родини. Лексика сучасної української мови складається з питомих та іншомовних слів. До складу питомої, або успадкованої лексики належать слова, спільні для всіх індоєвропейських мов (мати, батько, серце, дім, бути, жити); слова, наявні в усіх слов'янських мовах (ліс, липа, весна, соловей, знати); спільносхіднослов'янські слова (сизий, темний, дядько, кішка, сьогодні); власне українські слова, що виникли в період самостійного існування (кисень, віхола, мрія, добробут, багаття, батьківщина, чарівний, линути, мабуть).[6]

Власне українськими є слова, що виникли на украïнському ґрунті. Їх немає в інших мовах, як-от: мрія, лiтак, освіта, паляниця, кремезний, розкішний, чарівний.[джерело?] Власне українська лексика відображає національні особливості української мови.

Власне українська лексика є найчисленнішим розрядом, бо сюди належить не лише слова, яких немає в інших мовах (нісенітниця, ремствувати, хист), а й велика кількість утворень від спільних з іншими мовами коренів. Наприклад: агроном — агрономія, агрономічний, агро-максимум, агромінімум; гарбуз — гарбузиння, гарбузовий.[6]

До власне українських термінів належать ті, які утворено в мовному шарі протягом різних періодів розвитку літератури й літературознавства і сформовано на базі власне української лексики або за допомогою давніх запозичин з індоєвропейської чи спільнослов'янської доби, які нині сприймаємо як питомі українські лексеми. Наприклад: дневник, писателька, образок, письменство, малюнок, розділ, казка, думка, приказка. Серед цих терміноодиниць є такі, що утворено на базі власне українських лексем, але способом вторинної номінації. Тобто — це терміни, які перейшли з однієї царини вживання до іншої, наприклад, образок, малюнок, думка.[7]

Власне українські слова виникли на українському мовному ґрунті після розпаду давньоруської єдності слов'ян і утворення трьох народів — українського, білоруського і російського.[8] Це такі слова, як: вареники, сніданок, галушки, паляниця, борщ, корж; смуга, вибалок; мрія; козачок, козацтво; баритися, очолити, линути; кремезний, розкішний, чарівний.

Однією з граней самобутності і краси будь-якої мови є її лексична неповторність. Власне українська лексика якраз і відображає національні особливості української мови. Саме цю лексику упродовж століть підступно намагалися знівечити, затушувати, замовчати, відсуваючи її на задній план, облудно чіпляючи до слів ярлик застарілості, вилучаючи їх зі словників і повсякденного вжитку. Тому для відродження української мови є дуже важливим широке використання у мовленні такої лексики.[9]

Історія ред.

Деякі українські вчені, письменники, громадські діячі XIX ст., напр. І. Огієнко, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, мовознавці XX—XXI ст., піклуючись про чистоту мови, наполягали на доречності заміни запозичених слів власними. Ця теорія відображена і в деяких тлумачних словниках.[10] Ю. Шевельов звертав увагу на те, що українська мова у своїй історії показала, що напливи чужих слів, виразів чи конструкцій їй не шкодять. Він нагадав, що у XVI, XVII і XVIII ст. українська мова була відкрита для запозичень із польської мови, частина з яких «прийнялася», а частина була відкинута, хоч загалом цей процес пішов на користь українській мові. Але на користь він пішов саме тому, що у XIX і на поч. XX ст. була здійснена велика робота вчених-мовознавців над упорядкуванням української літературної мови, забезпеченням її чистоти.[11]

Обсяг і семантико-стилістична структура ред.

За обсягом і семантико-стилістичною структурою власне українська лексика є найпоширенішим та найрізноманітнішим пластом корінної лексики української мови. Ці слова можуть бути різного походження і різної давності, але закріпилися в українській мові в період її формування та розвитку. Ця лексика виражає специфіку української мови на лексичному рівні в зіставленні з іншими слов'янськими мовами.[12] До таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших.

До складу власне української лексики належать слова, що означають місцевість: вибалок, гай; час: щодня, година, щогодини; відносини між людьми, суспільні явища: рада, громадянин, урядовець, панування, володар, глитай; явища природи: кисень, повітря; побут, страви: очіпок, клуня, сніданок, вареники, галушки, паляниця; назви тварин: курка, лоша, качка, каченя, курча, цуценя; назви ознак, якостей, процесів: коханий, яскравий, чарівний, гартувати, лаятися. Крім того, виразними індивідуальними рисами української мови виступають численні й різноманітні слова, що називають ознаку дії, стану: осторонь, наздогад, слідком, біжком, вистрибом, притьмом, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, навпомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, знестяму, обмаль, горілиць, віч-на-віч, удосвіта, надвечір, заздалегідь, торік, позаторік, вряди-годи та інші.[12]

Серед власне українських слів є чимало прислівників: зо­палу, навпростець, осторонь, заздалегідь, навперейми, зрештою, наодинці, вранці, влітку, взимку, праворуч, нашвидкуруч, обіруч, мимохідь, торік, споконвіку. Тільки в українській мові є прий­менники біля, від, посеред, між, задля, коло, щодо; сполучники та, бо, чи, аби, або, проте, зате, якщо, якби, наче, мов, ніби, ніж, дарма що, незважаючи на те що; частки хай, невже, хіба, майже, навіть.[13]

Слова власне української лексики легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: багаття, безтямний, бешкетник, блазень, блискучий, бондар, вантаж, врозтіч, втратити, вручатися, вщухати, галасувати, глузд, голота, гомін, горілиць, дебелий, докір, дозрівання, долівка, жоржина, завдяки, завірюха, загальний, закид, занехаяти, започаткувати, звернутися, звідусіль, звіт, зворушливий, згуртуватися, здатний, капосний, кволий, кисень, кліпати, коваль, кожух, косовиця, кравець, крадькома, красень, кремезний, крижень, крислатий, куліш, ласощі, лелека, либонь, линути, майоріти, марно, мереживо, хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець та інші.[9]

Ознаки ред.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками:[8]

  1. чергування [о], [е] з [і]: село — сільський, чоло — чільний;
  2. зміна [е] на [о] після шиплячих та [й]: женити — жонатий;
  3. наявність суфіксів -ник, -івник, -ець, -овець(-івець), -ій, -ень, -ищ, -от, -шн, -неч, -анн, -енн, -інн, -ач, -аль, -ив, -иськ, -юк, -ар, -езн, -елезн, -ісіньк, -есеньк, -юсіньк, -ощ: візник, комірник; промовець; плаксій, водій; днище, горище; голота, босота; дітлашня; ворожнеча; зростання; знищення; горіння; викладач; скрипаль; печиво; хлопчисько; злюка; нездара; старезний; довжелезний; гарнісінький; малесенький; тонюсінький; ласощі;
  4. наявність префіксів су-(сузір ’я); перед-(передчасно); по-(подвір ‘я, посадити); прі-(прірва, прізвище).

Власне українська лексика має:

  • звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город.
  • наявність суфіксів -ник, -івник, -ець, -овець (-івець), -ій, -ень, -ищ, -от, -шн, -неч, -анн, -енн, -інн, -ач, -аль, -ив, -иськ, -юк, -ар, -езн, -елезн, -ісіньк, -есеньк, -юсіньк, -ощ: комірник, промовець, водій, днище, босота, дітлашня; ворожнеча, зростання, знищення, горіння, викладач, скрипаль, печиво, хлопчисько, злюка, нездара, старезний, довжелезний, гарнісінький, малесенький, білесенький, тонюсінький, ласощі.
  • наявність префіксів су-, перед-, по-, прі-: сузір'я, передчасно, посадити, прізвище.

Лексика української мови за походженням ред.

В лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.[5]

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови і стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

Більшість сучасних українських імен також є запозиченнями. Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).

Власне українські слова Іншомовні (запозичені) слова
1. назви родинних зв'язків (мати, дочка, брат); 1. старослов'янізми (храм, древо, прах, раб, єдиний, приязнь, учитель, горидня, возвеличити, воздвигнути, предтеча, соратник, благословенний, вождь тощо)
2. назви частин людського тіла (мозок, брова, вухо) 2. грецизми (корабель, кедр, кипарис, крокодил, монастир, граматика, логіка, філософія, бібліотека, театр тощо)
3. назви диких і свійських тварин, птахів, риб, комах (свиня, вовк, гуска, вугор, оса); 3. латинізми (алібі, імперія, коефіцієнт, дисципліна, абітурієнт тощо)
4. назви рослин (дерево, дуб, ясен); 4. тюркізми (аркан, аршин, байрак, товар, сарай, козак, балик, чабан тощо)
5. назви житла та його частин (дім, двері, двір); 5. з німецької мови (дякую, ґрунт, фарба, цегла, шахта, бутерброд, гросмейстер тощо)
6. назви небесних світил, часу і явищ природи (Сонце, Місяць, день, ніч, весна, дощ); 6. з французької мови (квартира, міністр, аташе, ампула, сюжет, вестибуль, флакон, вуаль тощо)
7. назви основних дій і процесів (іти, везти, жити, їсти, пити); 7. з англійської мови (грейдер, комбайн, спонсор, біфштекс, тренер, клуб, трамвай, тролейбус тощо);
8. назви основних якостей (довгий, світлий, вузький); 8. з інших мов: нідерландської (бакен, кіль, лоцман, трап); італійської (алегро, віолончель, композитор, піаніно, соната тощо); іспанської (карамель, москіти); норвезької (сага); ісландської (гейзер); російської (завод, рудник, декабрист, кадет, чекіст, болт, затвор, гучномовець, держплан).
9. віддієслівні іменники на -ННЯ (вагання, одруження);
10. відприкметникові іменники на –ІСТЬ (більшість, рівність, старанність);
11. іменники — назви людей за їх діяльністю із суфіксами -НИК, -АЧ, -ІЙ (гірник, викладач, водій);
12. дієслова із суфіксом -УВА- (виконувати, заковувати);
13. дієслова з префіксами ПЕРЕД-, ПОПІД-, ЗНЕ- (передбачити, попідгортати, знесилити).

Незапозичена лексика ред.

Основну частину лексики української мови становлять не-запозичені українські слова. їх у мові приблизно 90 відсотків. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські сло­ва, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.); праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов; і власне українські слова, утворені безпосе­редньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю.[13]

Дуже тісні контакти українська мова мата з російською. Унаслідок цього постали російські запозичення (значну кількість серед них становлять так звані радянізми, тобто слова, утворені в радянський час): завод, чиновник, рудник, піхота, начальник, паровоз, указ, законопроєкт, воєнрук, політрук, комсомолець, вищестоящий, передовик, ударник, більшовик, трудодень, суботник, чекіст, комсорг.

Російська мова справила на українську й негативний вплив. У результаті тривалої русифікації в українському мовленні часто вживаються русизми. Інколи неможливо сказати, російська це мова чи українська. Така мішана мова здобула назву суржик.[5]

Кількісно найбільший і найріз­номанітніший шар питомої української лексики становлять слова, які почали виникати ще в процесі формування тих діа­лектів, шо лягли в основу української мови, і творення яких не припиняється й досі, тобто власне українські слова. Біль­шість цих слів виникла й виникає на лексичному матеріалі, успадкованому від спільноіндоєвропейської та праслов'янсь­кої мов, а також давно засвоєних запозичень. Ці слова пере­важно похідні. Вони стосуються всіх сфер життя, наприклад:[5]

а) суспільно-політична лексика: громада, громадянин, володар, власність, промовець, працівник, гурток, осередок, ланка, справочинство, самодіяльний;

б) назви будівель та їхніх частин: будинок, приміщення, підлога, поміст, одвірок, віконниця, горниця, покуття, присінок, корівник, пташарня, садиба, хвіртка, причілок, підмурівок;

в) назви страв і напоїв: борщ, вареники, голубці, локшина, галушки, лемішка, холодець, затірка, мйчанка, млинці, корж, бублик, пампушки, деруни, узвар, куліш, вергуни, січеники, крученики, завиванець;

г) назви одягу і взуття: штани, спідниця, сорочка, запаска, хустка, стрічка, намисто, капелюх, бриль, чобіт, черевик, сап'янці;

ґ) назви предметів побуту: рядно, скатерка, рушник, мішок, кошик, коромисло, коцюба, віжки, оброть;

д) сільськогосподарська лексика: урожай, скирта, ярина, озимина, сіножать, жниварка, молотарка, сівалка, віялка, олійниця, цукроварня, оранка, зажинки, обжинки, рільництво, тваринництво, хлібороб, сіяч, тваринник, па­січник, смородина, порічки, суниця, полуниця, гречка;

є) абстрактна й наукова лексика: мрія, поступ, довір 'я, освіта, виховання, промисловість, підприємство, кисень, водень, підручник, іспит.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Сучасна українська літературна мова: лексика і фразеологія / за заг. ред. акад. АН УРСР І. К. Білодіда. — К. : Наук. думка, 1973. — 439 с. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  2. ↑ Незапозичена лексика. Офіційний сайт української мови. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  3. ↑ Сучасна українська літературна мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А. К. Мойсієнко, О. В. Бас-Кононенко, В. В. Бондаренко та ін. — К .: Знання, 2010. — 270 с. ISBN 978-966-346-826-6
  4. ↑ Лексика української мови за походженням. Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 8 липня 2020.
  5. ↑ а б в г Власне українська та іншомовна лексика. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  6. ↑ а б «Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів» для спеціальності «Діловодство». Архів оригіналу за 13 березня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  7. ↑ Руслана Жангазінова. ЗАПОЗИЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІЙ ТЕРМІНОЛЕКСИЦІ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТОРІЧЧЯ. УДК 811.161.2. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 9 липня 2020.
  8. ↑ а б [Караман С. О. Сучасна українська літературна мова ]
  9. ↑ а б Лексика української мови. Власне українські слова. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  10. ↑ ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА ЗАПОЗИЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАНН (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  11. ↑ Шевельов Ю.Пуризм в українській мові / Ю. Шевельов // Українські вісті. — Ч. 23–5.VI. — 1966.
  12. ↑ а б Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 8 липня 2020.
  13. ↑ а б Незапозичена лексика. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Власне_українська_лексика&oldid=41437434