Вкрадені поцілунки
«Вкрадені поцілунки» (фр. Baisers volés) — французька комедія-драма 1968 року, поставлена режисером Франсуа Трюффо. Фільм було номіновано як найкращий фільм іноземною мовою на здобуття кінопремії «Оскар» 1969 року[3] .
Вкрадені поцілунки | |
---|---|
фр. Baisers volés | |
Жанр | комедія-драма |
Режисер | Франсуа Трюффо |
Продюсер | Марсель Берберd і Франсуа Трюффо[1] |
Сценарист |
|
У головних ролях | Жан-П'єр Лео Клод Жад Дельфін Сейріг |
Оператор | Дені Клерваль |
Композитор | Антуан Дюамель |
Художник | Клод Піньо |
Кінокомпанія |
|
Дистриб'ютор | United Artists |
Тривалість | 90 хв. |
Мова | французька |
Країна | Франція |
Рік | 1968 |
Касові збори | 1 149 326 (переглядів у Франції)[2] |
IMDb | ID 0062695 |
Рейтинг | IMDb: |
Попередній | Чотириста ударів |
Наступний | Сімейне вогнище |
«Дуанелівський» цикл
ред.Фільм входить до циклу фільмів, об'єднаних одним героєм, Антуаном Дуанелем. Цикл починається напів-автобіографічним фільмом «Чотириста ударів» (Les Quatre cents coups) і продовжується в таких фільмах, як «Антуан і Колетт» (Antoine et Colette, новела у фільмі «Кохання у 20 років», 1962), «Вкрадені поцілунки» (Baisers volés, 1968, c Жаном-П'єром Лео, Клод Жад), «Родинне вогнище» (Domicile conjugale, 1970, Жан-П'єр Лео, Клод Жад), «Кохання, що втекло» (L'amoure en fuite, 1979, c Жан-П'єр Лео, Клод Жад). У цьому циклі «донжуанство набуває виду філософського пошуку найбільш істинного буття, у цілковитій згоді з традиціями лібертинізма XVII століття»[4].
Сюжет
ред.Антуан Дуанель (Жан-П'єр Лео), що поступив на три роки в армію, рятуючись від нещасного кохання, звільнений зі служби за нестабільність характеру. Батько юної Крістін, в яку Антуан закоханий, але з якою ніяк не може порозумітися, знаходить йому роботу портьє в готелі. Антуан втрачає місце, коли ненавмисно допомагає приватному детективові мосьє Анрі зафіксувати факт подружньої зради в готельному номері. Мосьє Анрі бере Антуана на роботу в агентство «Блейді», на яке працює сам. Розслідування, пошуки та стеження стають повсякденними заняттями Антуана. У кабаре на лівому березі Сени він виявляє фокусника, якого шукає старий друг. У останнього відбувається нервовий напад, коли він дізнається, що фокусник втік від нього, щоб одружитися.
Власник взуттєвої крамниці просить агентство розгадати таємницю, чому його не любить. Антуан збирається провести розслідування і наймається в магазин вантажником. Він захоплюється дружиною хазяїна та порівнює її з видінням. Дружину хазяїна тішать і ця увага, і той ефект, який справляє на юнака сама її присутність, і вона призначає йому перше й останнє побачення на квартирі. Старий Анрі несподівано помирає посеред телефонної розмови. Після цього Дуанель йде з агентства. Він стає телемонтером і працює в службі екстреного виклику. Крістін, з якою він як і раніше у сварці, дзвонить йому — нібито за порадою з приводу зламаного телевізора. Вони проводять ніч разом, а вранці будують плани на майбутнє. Вони сидять на лавці, і тут незнайомець, який багато днів підряд ходить за Крістін по п'ятах, урочисто пропонує дівчині вступити з ним у шлюб, якщо їй вистачить сміливості порвати «швидкоплинні зв'язки зі швидкоплинними людьми». Здивований і стривожений Антуан дивиться услід божевільному, що йде геть.
У ролях
ред.• Жан-П'єр Лео | … | Антуан Дуанель |
• Клод Жад | … | Крістін |
• Дельфін Сейріг | … | мадам Табар |
• Мішель Лонсдаль | … | мосьє Табар |
• Аррі-Макс | … | Анрі |
• Андре Фалькон | … | мосьє Відаль |
• Даніель Секкальді | … | мосьє Дарбон |
• Клер Дюамель | … | мадам Дарюон |
• Катрін Лутс | … | Катрін |
• Мартіна Ферр'єр | … | власниця-продавчиня взуттєвої крамниці |
Знімальна група
ред.- Автор сценарію — Франсуа Трюффо, Клод де Жівре, Бернар Ревон
- Режисер-постановник — Франсуа Трюффо
- Продюсер — Марсель Бербер, Франсуа Трюффо (в титрах не зазначені)
- Композитор — Антуан Дюамель, пісні Шарля Трене
- Оператор — Дені Клерваль
- Монтаж — Аньєс Гіймо
- Художник-постановник — Клод Піньо
Про фільм
ред.Фільм призвів до конфлікту між Трюффо і Ж.-Л. Годаром, у якого Жан-П'єр Лео знімався того ж року у «Веселій науці»[5]. Прагнення головного героя «Вкрадених поцілунків» обуржуазитися було розцінене Годаром як зраду бунтарських ідеалів Нової хвилі. Жак Лурселль пише у своєму «Словнику кіно», що Годар, нібито, висміяв назву стрічки, прокоментувавши її словами: «Оступачили. Обікрали» (On a été baisés. On a été volés)[6]. У тому році необхідність спільної підтримки Анрі Ланглуа, якого міністр культури збирався звільнити з поста директора Сінематеки, змусила колишніх соратників на якийсь час знову об'єднатися, а в травні 1968 вони разом зірвали проведення Каннського кінофестивалю[5][7], але у 1973 році, після виходу «Американської ночі», стосунки були розірвані остаточно[5][8].
Нагороди та номінації
ред.Список нагород та номінацій[9] | |||||
---|---|---|---|---|---|
Кінопремія | Дата церемонії | Категорія | Номінант(и) | Результат | |
Приз Луї Деллюка | 1968 | Найкращий фільм | Вкрадені поцілунки | Перемога | |
Гран-прі французького кіно | Найкращий фільм | Перемога | |||
Премія Мельєса | 1969 | Найкращий французький фільм | Перемога | ||
Золотий глобус | 1969 | Найкращий фільм іноземною мовою | Номінація | ||
Премія «Оскар» | 1969 | Найкращий іноземний фільм | Номінація | ||
Національна рада кінокритиків США | 1970 | ТОП іноземних фільмів | Перемога | ||
Національна спілка кінокритиків США | Найкращий режисер | Франсуа Трюффо | Перемога | ||
Найкраща акторка другого плану | Дельфін Сейріг | Перемога |
Примітки
ред.- ↑ Freebase Data Dumps — Google.
- ↑ Baisers volés (1968) [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] на сайті JPBox-Office. Дата доступу 27.02.2017
- ↑ The 41st Academy Awards (1969) Nominees and Winners. oscars.org. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27.02.2017.
- ↑ Кирилл Чекалов. Французы подарили киноманам неизвестного Трюффо. [Архівовано 28 лютого 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в Strauss F. (13.10.2014). Comment Truffaut et Godard ont-ils pu être amis ? (фр.). Télérama. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 5.04.2016.
- ↑ Coppermann A. (27.04.1992). Aussi érudit que partial (фр.). Les Échos. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 5.04.2016.
- ↑ Êtes-vous Truffaut ou Godard? (фр.). Le Figaro. 10.08.2010. Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 5.04.2016.
- ↑ La lettre de rupture de Truffaut à Godard : une leçon de modestie (фр.). 11.10.2007. Архів оригіналу за 25 серпня 2020. Процитовано 5.04.2016.
- ↑ Нагороди та номінації фільму Вкрадені поцілунки на сайті IMDb (англ.)
Джерела
ред.- Лурселль, Жак. Baisers volés/Украденные поцелуи // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 202—203. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
Посилання
ред.- Вкрадені поцілунки на сайті IMDb (англ.) (станом на 27.02.2017)
- Вкрадені поцілунки на сайті AlloCiné (фр.) (станом на 27.02.2017)