Вишнівчанська катастрофа

Вишнівчанська катастрофа трансільванської армії 1657 – знищення кримсько-татарським військом трансільванської армії під Вишнівчиком (Галичина). Протягом 1-ї пол. 1657, в ході національної революції 1648–1676, гетьман Б. Хмельницький вжив заходів для розширення території Української козацької держави за рахунок звільнення західно-українських земель. Потенційними союзниками України виступали Швеція і Трансільванське князівство, які також претендували на певні землі Речі Посполитої. При цьому особливі надії покладалися на успіх спільного походу в Польщу трансільванського князя Ракоці Дєрдя II і наказного гетьмана А.Ждановича. Успішний розвиток походу з лютого по червень 1657, коли союзниками було здобуто чимало стратегічно важливих пунктів, зокрема Краків (тут відбулося з'єднання з армією шведського короля Карла Х Густава) і Варшаву, був перекреслений наступними воєнними невдачами. Вони розпочалися після відходу шведів й отримання Дєрдем II Ракоці звістки про вторгнення польського війська у Трансільванію. Під тиском поляків союзники розпочали відступ. 22 липня під м. Меджибіж, після переговорів з польськими представниками, Дєрдь II Ракоці капітулював. Тоді ж А.Жданович залишив трансільванські війська і з'єднався з підрозділами, які очолював Ю.Хмельницький (вони були відправлені Б.Хмельницьким на підтримку союзників).

Подальша доля трансільванської армії виявилася трагічною – вона вщент була розгромлена кримсько-татарськими військами. З наближенням татар під командою Мегмет-Гірея Дєрдь II Ракоці залишив армію напризволяще й вернувся до свого князівства. Татари почали переслідувати угорців від району м. Скалат, а під Вишнівчиком оточили. Протягом трьох днів трансільванська армія, що налічувала близько 10 тис. осіб, перебувала в оточенні. В результаті переговорів з татарами була досягнута домовленість про викуп та звільнення оточених. Проте після отримання викупу татари увірвалися в табір угорців. Останні оборонялися надзвичайно мужньо. В полон до татар потрапило лише 15–20 осіб, частині вдалося прорватися, однак більшість воїнів загинула. Поразка походу ускладнила виконання плану возз'єднання українських земель і змусила українське керівництво вдатися до пошуку нових шляхів вирішення цього завдання.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати