Вікіпедія

Височанський Олександр Григорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Височанський.

Височа́нський Олекса́ндр Григо́рович (нар.9 грудня 1957(19571209), с. Антонівка, Томашпільський район, Вінницька область — український поет, сатирик-гуморист. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України (1999).[1]

Височанський Олександр Григорович
Олександр Височанський
Народився 9 грудня 1957(1957-12-09) (66 років)
с. Антонівка Вінницька область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання с. Антонівка Вінницька область
Діяльність Українська література
Відомий завдяки поет, сатирик-гуморист
Членство Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України

Біографія ред.

Народився 9 грудня 1957 р. у с. Антонівка Томашпільського району Вінницької області. Після закінчення у 1977 р. сільської школи працював до 1984 р. друкарем Томашпільської районної друкарні. Опісля спеціального навчання у Києві був інженером протипожежних робіт, головою районного добровільного протипожежного товариства (1986—2000). Згодом — кореспондент районного радіо (2003—2007), потім — на творчій роботі. Обирався депутатом Томашпільської районної ради.[2]

Літературна діяльність ред.

Працює в жанрі ліричної поезії, сатири й гумору, пише вірші для дітей. Друкується від 1978 р. у журналах «Перець», «Вус», «Дзвін», «Барвінок», «Пізнайко», «Мурзилка», «Малятко», «Хлібороб України». Твори видавалися у близько двадцяти колективних збірках та періодиці.[3]
Автор збірок лірики:

  • «Не любить затінку душа» (1993);
  • «Солов'ї на калині» (1995);
  • «Подих світанку» (2001);
  • «Рятуй мене, Боже!»;
  • «Вінок сонетів Божої любові» (2008);
  • «Летюча криниця» (2010);
  • «Поцілунок троянди» (2011).

Збірки гумору і сатири:

  • «Йду з Томашполя й сміюся» (1991);
  • «Триндирички» (2001);
  • «Опозиційний комар» (2008);
  • «Дідів заповіт» (2011).

Книжки віршів для дітей:

  • «Муравлик Землю загубив» (1993);
  • «Впіймав струмочок місяця»(1996);
  • «Місяць коників пасе» (2000);
  • «Академіквус Мурло і Мурчик-Позіхай» (2003);
  • «Книжечка нова про старі дива» (2016).

Окремі твори друкувалися російською, молдавською, польською мовами та покладені на музику.
Учасник республіканської та останньої Всесоюзної наради молодих літераторів (1989).[4]

Премії ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6. — С. 66.
  2. ↑ Біографія О. Г. Височанського на сайті «Слово». Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 10 березня 2014.
  3. ↑ Олександр Височанский // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини / за ред. В. С. Рабенчука. — Вінниця: ТОВ Консоль, 2010. — С. 43-54 : портр.
  4. ↑ Височанський Олександр Григорович (довідка) // Вінниця журналістська: довідник / ВОО НСЖУ; автор-упоряд. Володимир Лисенко. — Вінниця, 2010. — С. 36.
  5. ↑ Літературна премія імені Коцюбинського: у Вінниці назвали переможців у п'яти номінаціях // Укрінформ. — 2022 — 5 вересня

Джерела і література ред.

Посилання ред.

  Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Височанський_Олександр_Григорович&oldid=39681314