Відкрити головне меню

Ви́ріб — предмет або набір предметів, що виготовляються на підприємстві. Виріб є результатом виробничого процесу[1].

Зміст

Класифікація виробівРедагувати

У залежності від призначення вироби поділяються на:

  • Вироби основного виробництва — готова продукція, що призначена для поставки (реалізації) споживачам.
  • Вироби допоміжного виробництва — вироби призначені для власних потреб підприємства і служать для виготовлення виробів основного виробництва.

Вироби у залежності від наявності в них складових частин бувають[1]:

  • Неспецифіковані — що не мають складових частин (наприклад, деталі);
  • Специфіковані — що складаються з двох і більше складових частин:
    • Складальні одиниці — вироби, що складаються з декількох частин, сполучених на підприємстві-виготовлювачі складальними операціями. Складовими частинами складальної одиниці можуть бути інші складальні одиниці, деталі і комплекти;
    • Комплекси — два або більше специфікованих виробів, не сполучених на підприємстві-виготовлювачі складальними операціями, але призначених для виконання взаємопов'язаних експлуатаційних функцій, наприклад комп'ютер-ноутбук і блок живлення до нього. Складовими частинами комплексу можуть бути інші комплекси, складальні одиниці, деталі і комплекти;
    • Комплекти — два або більше специфікованих виробів, не сполучених на підприємстві-виготовлювачі складальними операціями, що мають спільне експлуатаційне призначення допоміжного характеру, наприклад, комплект запчастин. До комплектів також відносяться складальні одиниці і деталі, що поставляються разом з основним виробом і призначених для виконання допоміжних функцій, наприклад, спеціальний інструмент для регулювання виробу.

До покупних відносяться вироби, що не виготовляються на даному підприємстві, а отримуються ним у готовому вигляді, окрім тих, що надходять у порядку кооперації. До виробів, що отримуються по кооперації відносять складові частини розробленого виробу, які виготовляються на іншому підприємстві по конструкторській документації, що входить в комплект документів розробленого виробу.

Технічна інформація про вирібРедагувати

Технічна інформація про виріб це сукупність даних про функційне призначення, форму, матеріал, розміри виробу та експлуатаційних вимог, що ставляться до нього.

Функційне призначенняРедагувати

Будь-який виріб в процесі експлуатації виконує свою функцію (призначення). Наприклад, слюсарні лещата служать для нерухомого закріплення заготовки деталі при її обробленні. У цьому полягає їх функційне призначення, яке визначає експлуатаційні вимоги, що ставляться до виробу: нерухоме закріплення лещат на слюсарному столі, плавне зближення губок лещат, здійснюване за рахунок відповідного кроку різі гвинтового механізму, зусилля затиснення, яке може створити гвинтовий механізм при ручному обертанні гвинта тощо.

Форма виробуРедагувати

Форма виробу переважно визначається його функційним призначенням. Форма автомобіля чи літака у значній мірі визначається завданням зменшення опору повітря при русі, форма чайника — його призначенням, пов'язаним з нагріванням води шляхом підведення теплової енергії знизу та забезпеченням наливання води через його носик.

Другий фактор, який визначає форму є естетичні та ергономічні (зручність, безпека роботи) вимоги. Над розробкою естетичної і ергономічної форми разом з інженерами-конструкторами працюють дизайнери (художники-конструктори).

Матеріал виробуРедагувати

Матеріал виробу вибирається відповідно до функційного призначення та умов середовища, в якому він буде працювати. При цьому враховуються властивості матеріалів: міцність, твердість, корозійна стійкість тощо.

Наприклад, матеріалом для електричних контактів служать сплави срібла чи міді, які характеризуються високою електропровідністю. Для виготовлення корпусу ракети використовуються титанові сплави, що мають комплекс необхідних властивостей: високу міцність, малу густину, корозійну стійкість та жароміцність.

Розміри виробуРедагувати

Розміри виробу також залежать від його функційного призначення. При розробці багатьох машинобудівних виробів слід прагнути до зменшення їх розмірів, що дозволить знизити масу виробу, забезпечити зручність в експлуатації та ремонті, зменшити його вартість і транспортні витрати. Таким чином забезпечується економічність виробу.

При конструюванні виробу та призначенні його розмірів враховують складність виготовлення, можливість запровадження сучасних технологій, використання недорогих конструкційних матеріалів, застосування уніфікованих і стандартизованих деталей у виробі, що забезпечує зменшення його вартості. Все перераховане входить у поняття технологічності виробу.

Технічні вимогиРедагувати

Кожному виробу формулюють технічні вимоги, які вказують на креслениках. Наприклад, на кресленику деталі вказують вид термічної обробки (загартування, відпуск), вид покриття (фарбами, лаками, хімічними покриттями) тощо.

На складальних креслениках в технічних вимогах може вказуватися порядок складання, вид стопоріння (запобігання самовідгвинчуванню) різьбових з'єднань тощо.

До виробів ставляться експлуатаційні вимоги: простота управління, міцність та механічна жорсткість, точність виготовлення, відповідність гарантійному строку експлуатації, безпека роботи, економічність.

Конструкторська документаціяРедагувати

Конструкторська документація, згідно з ГОСТ 2.102-68[2], визначає склад і будову виробу і містить необхідні дані для його розробки, виготовлення, контролю, експлуатації, ремонту і утилізації.

ПриміткиРедагувати

  1. а б ГОСТ 2.101-68 ЕСКД. Виды изделий.
  2. ГОСТ 2.102-68. ЕСКД. Виды и комплектность конструкторских документов

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Економіка та організація виробництва: Підручник / За ред. В. Г. Герасимчука, А. Е. Розенплентера. — К.: Знання, 2007. — 678 с. (Вища освіта XXI століття) — ISBN 966-346-214-0
  • Таленс Я. Ф. Работа конструктора. — Л.: Машиностроение,1987. — 256 с.