Сакси

Са́кси (лат. Saxones, давн-англ. Seaxe, старосаксонськ. Sahson, ниж.-нім. Sassen, нід. Saksen, англ. Saxons, нім. Sachsen) — одне з давніх германських племен.

Сакси
Близькі до	англосакси, фризи, юти
Мова	старонижньонімецька мова, давньоанглійська мова
Релігія	німецьке язичництво, пізніше християнство (католицизм)

Залишки сакського ножа разом з реконструйованої копією

Протягом VIII і IX століть сакси Старої Саксонії перебували в постійному конфлікті з франками, королівством яких на той час правила династія Каролінгів. Після тридцяти трьох років завойовницьких походів під проводом лорда-короля та імператора Карла Великого, починаючи з 772 року і закінчуючи приблизно 804 роком, франки перемогли саксів, змусили їх прийняти християнство та захопили територію Старої Саксонії, приєднавши її до Каролінгського домену.

Історія

Первинне місце їхнього оселення було в Нордальбінгії — приблизно на території сучасного Гольштейну на північ від річки Ельба.

У 200—400 нашої ери сакси перекочували на південь — на землі, що пізніше стали зватися Вестфалія та Естфалія. Частина саксів разом з англами та ютами у V столітті переселилася на Британські острови, де згодом склалося нове етнічне утворення англосакси.

Сакси в Британії

Англи, сакси і юти в Британії

Сакси разом із англами, фризами та ютами вторглися на острів Британія приблизно в час розпаду Західної Римської імперії. Саксонські рейдери висаджувалися на східні та південні береги Британії століттями раніше, що спонукало до будівництва прибережних фортів під назвою Litora Saxonica. До кінця римського правління в Британії багатьом саксам та представникам інших народів було дозволено оселитися в цих областях як землеробам.

Сакси та інші племена вперше масово прибули до Британії в рамках угоди про захист корінних британців від набігів піктів, ґелів тощо. Історичні джерела Historia Brittonum і Гільдас Мудрий повідомляють, що британський король Вортігерн дозволив германським воєначальникам, пізніше названим ченцем Бедою Преподобним як Генгіст і Горса, поселити свій народ на острові Танет в обмін на їхню службу найманцями. Згідно з Бедою Генгіст маніпулював Вортігерном, щоб той надав більше землі та дозволив прибути більшій кількості поселенців, проклавши таким чином шлях для германського заселення Британії.

Альфред I Великий, король англосаксонського королівства Вессекс (871-899)

Гільдас повідомляє, що сакси були знищені у напівміфічній битві при горі Бадон за 44 роки до того, як він написав свою історію. Тому їхнє завоювання Британії тимчасово припинилося. Тоді ж бере свій початок історія про легендарного короля Артура. Проте англійський історик VIII століття Беда розповідає, як пізніше відновилася саксонська експансія. Він написав, що це призвело до швидкого захоплення всієї Південно-Східної Британії та заснування англосаксонських королівств.

Виникли чотири окремі саксонські королівства:

• Східні сакси: створили королівство Ессекс.
• Середні сакси: створили провінцію Міддлсекс.
• Південні сакси: на чолі з королем Еллою створили королівство Сассекс.
• Західні сакси: створили королівство Вессекс.

У період правління від Еґберта до Альфреда Великого королі Вессекса, отримавши статус бретвальди, зуміли об'єднати країну. Пізніше вони реорганізували її в королівство Англія перед вторгненням вікінгів.

Континентальні сакси

Герцогство Саксонія (бл. 1000 р. н. е.), яке було засноване на традиційній батьківщині саксів, обмеженій річками Емс, Ейдер і Ельба.

На початку 6-го століття континентальні сакси оселилися на берегах Рейну. У 531 сакси разом з франками завоювали королівство Тюрингія. Володіння саксів розширилися на південь на схід до річки Унструт.

У 718 мажордом франків Карл Мартел напав на саксів за їх підтримку Нейстрії. У 743 Карломан почав іншу війну з саксами за їх допомогу герцогу Баварії Оділону. Згодом Карл Великий переміг континентальних саксів, навернувши їх до християнства, включив їхні землі у свою імперію після тривалих воєн (772—804).

Етимологія слова «сакси» не до кінця з'ясована. Античні автори, у яких вперше згадується це слово, виводили його від типової зброї саксів — довгого прямого ножа (seax [ˈsæɑks]).

Ареал розселення

З II століття охоплює приблизно Східні Нідерланди, сьогоднішні німецькі землі Вестфалія (Westfalen), Нижня Саксонія (Niedersachsen) (без територій, заселених племенами фризів (Friesen), Гольштейн, Мекленбург і північ Саксонії-Ангальт (Sachsen-Anhalt).

У римських джерелах, починаючи з III століття, трапляються скарги на морський розбій та піратство саксів.

У період III-V століття частина саксів поруч із англами та ютами переселилася в південну частину острова Британії. Унаслідок силового захоплення земель і злиття з англами вони перетворилися на спільність англосаксів, яка стала панівною на Британських островах.

Мова

Мова саксів стала основою англосаксонської мови, з якої розвинулася сучасна англійська мова. Звідси в ірландській та інших кельтських мовах назву племені саксів вживають для позначання сучасних англійців: в ірландській «Sasana» (Англія) і «Sasanach» (англійці), у гельській «Sasunn» (Англія) і «Sasunnach» (англійська); хоча в інших мовах ці назви ведуться від племені англів.

Нинішня узагальнена назва країни «Англія» походить від назви племені англів, а назва таких територій як Вессекс (Wessex, «West-Saxons», західні сакси), Ессекс (Essex, «East-Saxons»), східні сакси), Сассекс (Sussex, «South-Saxons», південні сакси) і Міддлсекс (Middlesex, «Middle-Saxons», середні сакси) вказує на їх походження від саксонських поселенців.

Культура

Соціальна структура

Аж до підпорядкування та навернення в християнство Карлом Великим континентальні сакси зберігали свій стародавній племінний лад. Важливі питання вирішували на щорічних зборах старійшин племені, яке називалося «Тінг» (порівн. нім. «Ding» або англ. «Thing»).

Історик Беда Преподобний у 730 році зазначив, що «старі (тобто континентальні) сакси не мають короля, проте ними керують кілька елдорменів (або сатрапів), які під час війни кидають жереб на лідерство, але хто у мирний час рівні у владі». Територія під контролем саксів була поділена на три провінції — Вестфалію, Остфалію та Ангрію; вони складалися з приблизно ста пагі (англ. pagi) або Гауе. Кожен гау мав свого власного сатрапа з достатньою військовою силою, щоб знищити цілі села, які протистояли йому.

Релігія

Релігійні звичаї саксів були тісно пов'язані з їхньою політичною практикою. Щорічні ради всього племені починалися зверненнями до богів. Вважається, що процедура, за якою князів обирали під час війни шляхом жеребкування, мала релігійне значення: присутня була довіра божественному провидінню, тому сакси керувалися випадковим прийняттям рішень. Існували також священні ритуали та предмети, такі як стовпи під назвою Ірмінсул. Сакси вважали, що вони з’єднують небо і землю, як і інші схожі приклади дерев або сходів до неба в численних релігіях. Карл Великий наказав зрубати один такий стовп у 772 році поблизу фортеці Ересбург.

Племена в складі саксів

Вестфали

Вестфали жили переважно між Рейном і Везером, їхнє ім'я означало «західні люди», тобто західні сакси.

Остфали

Остфали, «східні люди», жили між Везером і Ельбою.

Енгри

Енгри займали серед саксів центральне положення, як в географічному, так і в культурно-громадському відношенні. У їхніх землях на Везері знаходилося Маркло, місце щорічних зборів.

Див. також

• Англосакси

Література

• Thompson, James Westfall. Feudal Germany. 2 vol. New York: Frederick Ungar Publishing Co., 1928.
• Reuter, Timothy. Germany in the Early Middle Ages 800–1056. New York: Longman, 1991.
• Reuter, Timothy (trans.) The Annals of Fulda. (Manchester Medieval series, Ninth-Century Histories, Volume II.) Manchester: Manchester University Press, 1992.
• Wallace-Hadrill, J. M., translator. The Fourth Book of the Chronicle of Fredegar with its Continuations. Connecticut: Greenwood Press, 1960.
• Stenton, Sir Frank M. Anglo-Saxon England. 3rd ed. Oxford University Press, 1971.
• Bachrach, Bernard S. Merovingian Military Organisation, 481–751. Minneapolis: University of Minnesota Press, 1971.
• Goldberg, Eric J. "Popular Revolt, Dynastic Politics, and Aristocratic Factionalism in the Early Middle Ages: The Saxon Stellinga Reconsidered." Speculum, Vol. 70, No. 3. (Jul., 1995), pp 467–501.
• Hummer, Hans J. Politics and Power in Early Medieval Europe: Alsace and the Frankish Realm 600–1000. Cambridge University Press: 2005.

Джерела

• James Grout: Saxon Advent, part of the Encyclopædia Romana
• Saxons and Britons
• Info Britain: Saxon Britain
• Chisholm, Hugh, ред. (1911). Saxons . // Encyclopædia Britannica (англ.) (вид. 11-те). Cambridge University Press.