Верши́на-Зга́рська (до 1917 року Хорунжівка) — село в Україні, у Драбівському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 282 особи (на 1 грудня 2008 року).

село Вершина-Згарська
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Драбівський район
Рада/громада Вершино-Згарська сільська рада
Код КОАТУУ 7120683001
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Засноване 1618 рік
Населення 282 (на 1 грудня 2008 року)
Площа 1,546 км²
Поштовий індекс 19855
Телефонний код +380 4738
Географічні дані
Географічні координати 49°50′17″ пн. ш. 32°12′08″ сх. д. / 49.83806° пн. ш. 32.20222° сх. д. / 49.83806; 32.20222Координати: 49°50′17″ пн. ш. 32°12′08″ сх. д. / 49.83806° пн. ш. 32.20222° сх. д. / 49.83806; 32.20222
Середня висота
над рівнем моря
116 м[1]
Відстань до
обласного центру
45,1 (фізична) км[2]
Відстань до
районного центру
16 км
Найближча залізнична станція Верхньозгар
Відстань до
залізничної станції
0,5 км
Місцева влада
Адреса ради с. Вершина-Згарська, вул. Шевченка, 34
Сільський голова Курятник Валентина Іванівна
Карта
Вершина-Згарська. Карта розташування: Україна
Вершина-Згарська
Вершина-Згарська
Вершина-Згарська. Карта розташування: Черкаська область
Вершина-Згарська
Вершина-Згарська
Мапа

РозташуванняРедагувати

Село розташоване в південно-східній частині району за 16 км від районного центру — смт Драбів. У його східній частині проходить залізнична ділянка Гребінка — Черкаси — ім. Т. Шевченка. Облаштована залізнична платформа Верхньозгар, де курсують приміські поїзди сполученням Гребінка-Шевченко (через Черкаси).

ІсторіяРедагувати

Поселення засновано у 1618 році багатими козаками Переяславської сотні Бойком і Гущем. У 1720 році села купив цар Дарган і віддав землі Хорунжівки і 107 душ трьом братам — Василю, Антону і Петру.

Наприкінці XVIII століття землі належали пану Хорунжому. Звідси і назва села Хорунжівка. З 1917 року село називається Вершина Згарська. Назва пішла від річки Згар, у вершині якої знаходиться село.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

На фронтах радянсько-німецької війни воювало 111 чоловік, з них загинули 73. На їх честь односельці спорудили обеліск Слави. В центрі села збудовано пам'ятник, де поховано 40 воїнів, загиблих під час відвоювання села.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 573 чоловіка, на території села містилася центральна садиба колгоспу «3оря комунізму», який обробляв 1,1 тисяч га землі, з них 0,9 тисяч га орної. Напрям господарства був — зерновий з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом. У 1968 році колгоспу було присвоєно звання високої культури землеробства. У 1969 році ферму колгоспу занесено в районну «Золоту книгу пошани». У 19701974 роках за підсумками першого всесоюзного змагання колгосп нагороджено прапором Міністерства сільського господарства і ВЦРПС профспілок на вічне зберігання і автомашиною «Жигулі».

У селі працювали восьмирічна школа, де навчався 81 учень, клуб па 200 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 9,1 тисяч примірників, медпункт, дитячі ясла, відділення зв'зку, магазин.

СучасністьРедагувати

В селі встановлено пам'ятний знак жертвам голодомору, силами сільських мешканців створено церкву.

Соціальний потенціал села забезпечують фельдшерсько-акушерський пункт, магазин РайСТ, ПП «Ткаченко Г. П.», відділення зв'язку та Ощадбанку, Будинок культури, при якому є народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Придани», сільська бібліотека, обмінний пункт (місцевого господарства), сільська рада.

У 2006 році село було газифіковано, споруджено центральне водопостачання. На сільських землях господарює СТОВ "Агрофірма «Колос» (директор О. М. Борисенко), СФГ «Згарі», де працюють його керівник М. І. Курятник та 5 одноосібників.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати