Вікіпедія

Верхнє Висоцьке

село в Турківському районі Львівської області України

Ве́рхнє Висо́цьке (до 1946 року Висоцко Вижне[2]) — село в Боринській селищній громаді Самбірського району Львівської області. У селі 740 дворів[3], 2118 мешканців[4].

село Верхнє Висоцьке
Герб
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Самбірський район
Громада Боринська селищна громада
Облікова картка Верхнє Висоцьке 
Основні дані
Засноване 1430
Населення 2118
Площа 4 км²
Густота населення 529,5 осіб/км²
Поштовий індекс 82554
Телефонний код +380 3269
Географічні дані
Географічні координати 48°57′07″ пн. ш. 23°04′16″ сх. д. / 48.95194° пн. ш. 23.07111° сх. д. / 48.95194; 23.07111Координати: 48°57′07″ пн. ш. 23°04′16″ сх. д. / 48.95194° пн. ш. 23.07111° сх. д. / 48.95194; 23.07111
Середня висота
над рівнем моря 		651 м[1]
Водойми р. Стрий, Гнила
Місцева влада
Адреса ради 82547, Львівська обл., Самбірський р-н, смт.Бориня
Карта
Верхнє Висоцьке. Карта розташування: Україна
Верхнє Висоцьке
Верхнє Висоцьке
Верхнє Висоцьке. Карта розташування: Львівська область
Верхнє Висоцьке
Верхнє Висоцьке
Мапа
Мапа

CMNS: Верхнє Висоцьке у Вікісховищі

Зовнішні відеофайли
с. Верхнє Висоцьке. Частина І
с. Верхнє Висоцьке. Частина ІІ
Церкви Верхнього Висоцького

Географія ред.

Розташоване село в Українських Карпатах за 32 км. від м. Турка, за 17 км. від залізничної станції Сянки[5].

Найближчі аеропорти: UDJ — Міжнародний аеропорт Ужгород (91.1 км.), LWO — Міжнародний аеропорт Львів (134.4 км.)[6].

Посеред села протікає крутим бігом з півдня на північ річка Стрий. Живлять її з обох сторін численні малі притоки.

Найвища точка села на сході — Грешова[7] (Крешова) гора (834 м.), а найнижча — долина Стрию на півночі (625 м.)[8].

Площа поселення становить: 4 км. кв. Середня висота становить: 651 м. над рівнем моря[9].

Топонімія ред.

Назва села ред.

Слово "Верхнє" вказує на його розташування відносно села Нижнє Висоцьке. А щодо слова "Висоцьке", то воно протягом історичного часу декілька разів зазнавало зміни — Висоцько, Висіцьке — через що маємо і різні тлумачення його походження. Одні виводять його від слова "високо", "височани", тобто високе розміщення в горах. Звідси, очевидно, бере початок й прізвище місцевих Височанських. Однак відомий краєзнавець, виходець з цих місць — Валерій Височанський — припускає, що в районі теперішніх сіл Нижнє і Верхнє Висоцьке вздовж шляху «Руська Путь» були зроблені позначки («вивіски»), звідти і пішла назва сіл, у первісному звучанні Висічки Нижні і Висічки Вижні. Згодом обидва слова зазнали трансформації[10].

Хутори ред.

Село складається з таких хуторів: Верхній Кінець, Нижній Кінець, Лукошка, Млинівка, Беріг, Луги, Заголиця, Даничин Потік, Матляки, Моголів, Свининець, Свальванина[8].

 
Вид на гору Пікуй

До наших днів збереглась цікава легенда про походження назви однієї із частин села — «Даничин потік». Це те місце на торговому шляхові Руська Путь, де проходили і зупинялись на відпочинок князі Роман, Данило і Лев. Особливо запам'ятався місцевим жителям Данило. Він зупинявся завжди в одному місці, спілкувався з людьми, тому й назвали люди потік, де зупинявся князь Данило, — Даничин (місцеві вимовляють цю назву як Даничат потік). Імовірно, що князь Данило сам, а пізніше з сином Левом, досить часто тут бував, коли «ходив на угри», адже угорський король був йому сватом, а Левові — тестем. Вони на кілька днів зупинялись у цій місцевості, бо попереду — багатокілометровий підйом і треба було дати відпочинок коням і людям. Очевидно, тут був княжий остріг[11].

Історія ред.

Дослідники припускають, що перше поселення на цій території виникло на початку XIII ст. як один з перевалочних пунктів на давньому торговому шляху "Руська путь" Галицько-Волинського князівства.[11]

1349 р. — Польське королівство завоювало Галичину, яка увійшла до його складу як автономне Королівство Русі. З 1387 р., після суперечностей з Угорщиною, яка певний час володіла цими землями, Польща остаточно утвердила тут свою владу. А село увійшло до складу спершу Перемишльської землі[12], а згодом — до Самбірського повіту Руського воєводства[13][14].

Вперше згадується село під назвою «Висоцьке» у письмових документах за 1430 рік. Тоді польський король Владислав Ягайло віддав його за 200 гривень Сенькові Дзюрдзьовичу-Ступницькому i зобов'язав щорічно постачати війську 100 ягнят[15].

На початкових етапах в документах не вказано, про яке саме Висоцьке йде мова, не вказувалося Верхнє чи Нижнє, просто писали назву в латинських текстах «Vissoczke» або ж «Wischoszeke». Верхнє Висоцьке було шляхетським селом i передавалось у спадок («villa herditarta»), у той час як Нижнє Висоцьке з 1538 р. (після поділу земель комісією королеви Бони на королівські та шляхетські) стало королівським («villa regalis»)[16].

У 1431 р. король Ягайло подарував Турку та прилеглі території угорському графу Іванові Волоху за військові заслуги. Від одного з його внуків — Дмитра (Думки) — походить шляхетський рід, що взяв прізвище від Висоцька, відомий як Височанські[17].

Височанські мали такі придомки: Петрушевич, Верижич, Мінькович, Янкович, Фагараш, Швабович та інші[18].

Є відомості, що за часів короля Сигізмунда I Старого, Дмитро Височанський подарував одному із своїх синів Верхнє Висоцьке, другому — Комарники, а третьому — Матків з Івашківцями. Парох Комарників Щасний Саламон твердив, що ще в 1880 р. бачив у Верхньому Висоцьку фундаційний лист, який документально закріпив цей дар багатого дідича своїм синам[17].

Уперше тут згадуються Височанські в 1505 році, коли засновник роду Дмитро Височанський написав прохання до короля Олександра, про видання йому нового документу про привілеї, замість того, що згорів в Самборі, під час нападу татар, у 1497 р[17].

В 1506 році король Олександр привілеєм, виданим у Любліні, віддає землі шляхтичам Сашкові і Гадурові Комарницьким, Васконові Турянському і Дмитру Височанському — спадкоємцям сіл Комарники, Тур'є і Висоцьке[19].

У 1565 році у В. Висоцькому було освоєно вже 58,75 лана землі, що є доказом раннього заселення цієї місцевості[20].

У другій половині ХVII сторіччя тут працювали однокласова школа, лісопилка та млин[8].

 
Меценат Василь Верига-Височанський-Петрушевич[en]

В 1762 році Ян Височанський подарував частину землі у Висоцьку Верхньому Янові Топільницькому[21]. Пізніше ці землі придбав Ян Гошівський-Городкевич.

Чималим шматком землі у Верхньому Висоцьку, після Михайла Височанського, в 1753 р. володіли священики-василіани за Лаврівського монастиря. Від них ці землі викупив Броніслав Осуховський, а від нього — Леб Голдрейх, який пізніше їх розпарцелював[22].

1772 р. — Габсбурзька імперія захопила Галичину, а село увійшло до складу Самбірського округу Королівства Галичини і Лодомерії, а з 1856 р. — до Турецького повіту[23][24]. З 1782 р. В. Висоцьке стає центром домінії[25].

1875 р. — у селі відкрито першу державну школу[26].

Перша світова війна (1914—1918 рр.) дійшла і до Турківщини, адже тут проходив австро-російський фронт. Однак Верхнє Висоцьке порівняно з сусідніми селами не зазнало значних руйнувань[23]. Під час Галицької битви (10 серпня — 13 вересня 1914 рр.) Російська імператорська армія розбила австро-угорські війська та згодом окупувала Галичину та Буковину[14]. На їх території було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, а село, відповідно, увійшло до Турківського повіту Львівської губернії[27].

Генерал-губернатор краю, граф Георгій Бобринський, головним завданням своєї адміністрації вважав якнайшвидше надання захопленим землям «російського характеру» і викорінення «мазепинства», тому його політика зводилася до русифікації галицьких українців[14].

Файл:Церква Успіння Богородиці (В. Висоцьке) 2.jpg
Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Після закінчення Першої світової війни Австро-Угорська імперія у 1918 р. розпалась. В листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях постала ЗУНР, на яку відразу напала Польща[14]. Село підпорядковувалось Самбірському військовому округу Львівської області[28].

До кінця липня 1919 р. полякам (за допомогою прибулої з Франції Армії Галлера) вдалось захопити територію Галичини. Верхнє Висоцьке, відоповідо до нового адміністративного поділу, увійшло у 1920 р. до Турчанського повіту Львівського воєводства[29]. Краєм прокотилися хвилі репресій та полонізації.

У період між двома світовими війнами у селі діяла лабораторія, де працював польський мікробіолог Рудольф Вайгль — творець вакцини проти висипного тифу[30].

У 1933 році на лісопильному заводі відбувся страйк робітників. Керували страйком члени місцевого осередку КПЗУ[31].

Вересень 1939 р. — СРСР приєднав Галичину. 27 січня село включене до Боринського району Дрогобицької області УРСР[29].

Цього ж року вивезли на Сибір двох монахинь, а в монастирі відкрили школу, яка проіснувала там до німецької окупації[32].

З 17 по 26 січня 1940 р. Верхнє Висоцьке було районним центром[33].

22 червня 1941 р. — Німеччина напала на СРСР, захопивши українські землі. Село перебувало у складі Самбірської, а з 1943 р. — Дрогобицької округи (області) Дистрикту Галичина[34], який був включений до Польського генерал-губернаторства[35].

Німці відновили збірні громади (по 6-10 сіл), які називалися волостями. На чолі волості був війт, а в кожному селі — солтис. Німецька окупаційна адміністрація вимагала беззастережного підпорядкування, а за непослух загрожувало покарання буками або розстріл. На селян були накладені великі контингенти зерном, м'ясом і молоком. Якщо господар не виконував призначений контингент, тоді німецька жандармерія робила у нього ревізію, а коли щось знаходила, то забирала всі продукти, а «винуватця» вивозили в концтабір[36].

Згодом було організовано набір добровольців у дивізію СС "Галичина". Серед тих, хто сприйняв дивізію, як зародок Української національної армії були брати Мирон та Олекса Ляхи. Третій брат Михайло був організатором старшинського вишколу УПА під селом Недільна. Втік з дивізії Мирон до брата. 30 листоппада 1943 р. нацистсти нападають на школу. Мирон з молодими курсантами вступив у нерівний бій. Вирватись з оточення не вдалося. 33 бійця патріотичного цвіту нації гине. Мирона окупанти захоплюють в полон, а згодом розстрілюють.

Влітку наступного року бійці Української народної самооборони без жодного пострілу роззброюють сільську німецьку комендатуру, забирають зброю, одяг, коней. За це Гестапо ув'язнило 17 чоловік, але їм вдалося втекти[37].

28 вересня 1944 р. село було звільнене від німецьких окупантів[38], і увійшло до складу спершу Дрогобицької, а потім — до Львівської області УРСР.

У грудні 1962 р. село, як і вся Турківщина, входить до складу Старосамбірського району[39]. З 1965 року переходить до відновленого Турківського району[23].

На фронтах Другої світової війни 225 жителів Верхнього Висоцького боролися з німецько-нацистськими загарбниками, з них 72 загинули, 67 — нагороджені орденами і медалями[31].

Під час визвольної боротьби УПА у межах каральної акції повстанців було вбито за співпрацю з радянською владою голову колгоспу І.Ляха, а також перших тутешніх комсомольців — Наталію і Мар'яна Височанських[31].

Загалом у радянських документах є відомості про 52-х мешканців села, які брали активну участь у боротьбі за незалежність України в лавах ОУН і УПА[40].

У повоєнні часи в селі функціонував колгосп «Верховина», за яким було закріплено 2102 га сільгоспугідь, у тому числі 1190 га орної землі, 1010 га лісу. В господарстві переважав м'ясо-молочний напрямок з розвинутим льонарством. Колгосп мав дві лісопильні. У селі було відділення Турківського райоб'єднання «Сільгосптехніки».

Працювали також дільнична лікарня, дитсадок, середня і дві початкові школи, Будинок культури, їдальня та 11 магазинів[41].

Церкви ред.

 
Каплиця Св. Анни

На початку XVII ст. за кошти шляхтичів Височаських у селі збудована римо-католицька каплиця Св. Анни[42], біля якої било струменем джерело. За переказами старожилів, від умивання джерельною водою зцілювалися люди. Каплиця простояла тут до кінця XIX ст. З часом від неї залишились руїни. У перші роки XX ст. повернувся з США односельчанин – п. Ярослав Шукость. Він, побачивши розвалену капличку, вирішив поставити нову, муровану. Вона простояла до 90-х років, і час зруйнував її. Завдяки ініціативі місцевої громади під керівництвом Антона Івановича Височанського було організовано її відбудову. 24 вересня 1994 р. — освячено відновлену каплицю. 5 листопада 2000 р. каплицю та джерело вдруге освятив преосвященніший владика Юліян (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ. Цього ж року до неї було прибудовано веранду[43].

 
Церква Успіння Пресвятої Богородиці

У 1684 р. власник однієї з частин села — Андрій Височанський-Пашкович — на своїй землі збудував муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Його син — Костянтин — заставив свою частин маєтку за 3 тисячі злотих монастиреві Василіан Львова, будує на своїй землі філію Лаврівського монастиря[44].

Судячи з досліджень місцевого краєзнавця Петра Зборовського, ця церква була побудова на місці більш давнього храму, руїни якого, вочевидь, послугували як будівельні матеріали. Так, у 2001 році, напередодні свята Воскресіння Христового, у храмі робили генеральне прибирання і один із прислужників, витираючи порох на підвіконні вівтарної частини храму, побачив напис. Через бетон проступали церковнослов'янським шрифтом писані цифри «1212»[11].

Церква має риси оборонної споруди. Сучасні форми зближують будову церкви з храмами латинізованого типу. Мурована з каменю, чотиридільна, витягнена в плані споруда, що складається з чотирьох прямокутників. Три об'єми вкриті спільним чотирисхили дахом, а нижній вівтар — трисхилим. Отиньковані стіни без архітектурного декору з високопосадженими маленькими віконечками. До чільного фасаду у 2002 році добудовано засклений ґанок з білої цегли[45]. Храм належить громаді УГКЦ.

 
Церква Святого Миколая

А мурована церква Святого Миколая, що розташована в центрі села, на високому пагорбі при дорозі, постала 1890-го року. Збудована вона за проектом львівського архітектора Івана Левинського на кошти одеського купця Василь Верига-Височанський-Петрушевич [en], уродженця села Верхнє Висоцьке. За проектом вона мала бути триверхою спорудою. Але будівничий Мечислав Білявський відійшов від проекту і звів церкву одноверхою[46].

Хрещата споруда в неоукраїнському стилі орієнтована вівтарем на захід. В плані до квадратної нави з заходу прилягає півциркульний вівтар з двома прямокутними захристіями, з півночі і півдня — прямокутні бічні рамена, зі сходу — прямокутний бабинець. Наву на невисокому, видимому ззовні, четверику вінчає великий світловий восьмериковий барабан, вкритий цибулястою банею. Вівтар накритий конічним дахом, бічні рамена і бабинець двосхилими причілковими. Стіни тиньковані, завершені антаблементом. Бабинець на чільному фасаді декорований старовинними канелюрованими пілястрами. На його бічних фасадах такі ж пілястри підкреслюють внутрішньо виділений присінок. Віконні отвори з півциркульним завершенням, декоровані профільними обрамуваннями. В тимпанках фронтовиків — круглі ніші з хрестами. Стіни восьмерика прикрашені аркатурним поясом. Вхідний проріз чільного фасаду — прямокутний, над ним влаштоване термальне вікно[46]. Зараз церква відноситься до громади парафіян ПЦУ.

Пам'ятки природи ред.

  • Ялина — заповідне урочище місцевого значення.

Сучасне село ред.

Сучасне Верхнє Висоцьке є місцем відпочинку, яке щороку приймає сотні туристів, охочих насолодитися мальовничою красою Карпат. Зокрема, приймають туристів та відпочивальників садиба «Яна»[47], котедж «Рос»[48], агрооселя «У Петровича», агрооселя «У Марії»[49].

Працюють також такі підприємства як: ПП «Фантазія», АТзОВ «Верховина», МПП «Ліман», МПП «Сонячні Карпати», ТзОВ «Східноєвропейська деревообробна компанія» та фермерське господарство «Стожари»[50].

У селі є понад 20 магазинів та аптека, щотижня працює ринок.

Сьогодні у Верхньому Висоцькому є навчально-виховний комплекс. Функціонують також Народний дім (зал на 305 місць), бібліотека (7073 книги), дільнича лікарня, поштове відділення, агентство Ощадбанку[10].

У селі є футбольний клуб «Верховина». Його гравці беруть активну участь у місцевих футбольних матчах.

Населення ред.

Динаміка зміни чисельності населення села

Рік 1890 1921 1970 1989 2001
Населення 2175[8] 2684 2572[41] 2345 2118[4]

Поширені прізвища: Височанський, Ляхман, Фиштик та інші.

Люди ред.

Із села походить чимало видатних людей:

  • Костянтин Височанський — професор богослов'я.
  • Михайло Павлишенко — доктор економічних наук.
  • Омелян Височанський — польський дипломат.
  • Фиштик Йосип Іванович — заслужений діяч мистецтв України, поет-пісняр, журналіст.
  • Василь Верига-Височанський-Петрушевич [en]— землевласник, одеський купець-фабрикант, меценат.
  • Віктор Височанський — єпископ Польської католицької церкви.
  • Маковець Оксана Йосипівна (навчалася в середній школі Верхнього Висоцького) — українська поетеса, член Національної Спілки письменників України. З 1996 мешкає в США.
  • Михайло Лук'янович Бурчин на 2018 рік був найстарішим чоловіком в Україні, якому 10 листопада 2018 р. виповнилося 114 років. Народився у селі Верхнє Висоцьке Турківського району. Живе у селі Вівня Стрийського району Львівської області[51].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Прогноз погоди в с. Верхнє Висоцьке
  2. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
  3. ↑ Фиштик Й. Верхнє Висоцьке // Україна: Історія великого народу.
  4. ↑ а б Облікова карта села на вебпорталі Верховної Ради України[недоступне посилання з червня 2019]
  5. ↑ Село Верхнє Висоцьке // Турка.com.ua. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
  6. ↑ Верхнє Висоцьке (Львівська область) [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Ukraine123
  7. ↑ Гора Грешова-Гора [Архівовано 26 травня 2015 у Wayback Machine.] // Крокомір
  8. ↑ а б в г Wysocko Wyżne // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. XIV, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880–1914. — S.120.
  9. ↑ Верхнє Висоцьке. Відпочинок //. ua-travel.info. Процитовано 16 червня 2015.
  10. ↑ а б Фиштик Й. Верхнє Висоцьке [Архівовано 21 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Сайт Україна: Історія великого народу.
  11. ↑ а б в Зборовський П. Чи не найдавніший храм Галичини у Верхньому Висоцьку[недоступне посилання з серпня 2019]// Турка — перлина Карпат.
  12. ↑ Галичина
  13. ↑ Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство наприк. XIII- в першій пол. XIV ст. // Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — 176 с. 
  14. ↑ а б в г Коротка історія Галичини [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Історичне Прикарпаття.
  15. ↑ Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. — Ужгород, 2002. — С.154.
  16. ↑ Wysoczanski-Minkowich B. Wysoczansci. Gniazdo i rod (1380 — 1943). — Lwow,1944. — T.1. — S. 41.
  17. ↑ а б в Воронко Б. Витоки шляхетьських родів Турківщини (До історії Івана Волоха з Турки) // Турка — перлина Карпат.
  18. ↑ Юсипович І. Турківщина: за завісою століть. — Львів: ВП «Край», 1993. — С.50—51.
  19. ↑ Янкович-Височанський М. Драго-Саси. «Повага і честь-важливий поступ на шляху відродження української нації» // Турка — перлина Карпат.
  20. ↑ Тирик Я. Руський путь — прадавній шлях через Карпати. — Турка: «Простір М», 2003. — С. 115.
  21. ↑ Янкович-Височанський М. Драго-Саси. «Повага і честь-важливий поступ на шляху відродження української нації» //Турка — перлина Карпат.
  22. ↑ Юсипович І. Турківщина: за завісою століть. — Львів: ВП «Край», 1993. — С. 51.
  23. ↑ а б в Історія утворення Турківського району [Архівовано 2015-07-22 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Турківської райдержадміністрації.
  24. ↑ Настасяк І. Організація управління Галичиною і Буковиною у складі Австрії (1772—1848). — Київ: Атіка, 2006. — С. 37.
  25. ↑ Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. Монографічний опис. — Ужгород: Патент, 2002. —  С.156.
  26. ↑ Фиштик Й. Верхнє Висоцьке [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Україна: Історія великого народу.
  27. ↑ Глинзер В. Адміністративно-територіальний поділ Галичини та Буковини російською окупаційною владою. — С.80.
  28. ↑ Полянський О. Західна Україна у двох революціях.- Тернопіль: Джура, 1998.— С. 42.
  29. ↑ а б Історія утворення Турківського району [Архівовано 2015-07-22 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Турківської райдержадміністрації
  30. ↑ Видатні вчені працювали у Верхньому Висоцькому
  31. ↑ а б в Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С.692.
  32. ↑ Войтко Т., Мисан І., Комарницький В. Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Верхнє Висоцьке // Слово. — 2007—2008. — № 4 (34). — С. 37-38.
  33. ↑ Комарницький В. Комарники — село на руському путі: Історія села Комарники. Науково-популярне вид. — Львів: Камула, 2005. — С.128.
  34. ↑ Комарницький В. Комарники — село на руському путі: Історія села Комарники. Науково-популярне вид. — Львів: Камула, 2005. — С.130.
  35. ↑ Коротка історія Галичини [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Історичне Прикарпаття
  36. ↑ Комарницький В. Комарники — село на руському путі: Історія села Комарники. Науково-популярне вид. — Львів: Камула, 2005. — С.130-131.
  37. ↑ Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. Монографічний опис. — Ужгород: Патент, 2002. — 162.
  38. ↑ 29 сентября 1944 года. 1196-й день войны - Летопись Победы - Летопись Победы - Каталог файлов - Сайт школы №7 пос.Первомайского. school7-len.ucoz.ru. Процитовано 23 жовтня 2016.
  39. ↑ Турківський район (адміністративний центр – м. Турка) // АСД.
  40. ↑ Горбаль М. Довідник-пошуковець. Реєстр осіб, пов'язаних з визвольною боротьбою на теренах Дорогобиччини 1939—1950 рр. (за архівними документами). — Торонто-Львів: «Літопис УПА» , 2005. — С. 18.
  41. ↑ а б Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 692.
  42. ↑ Wysoczanski-Minkowich B. Wysoczansci. Gniazdo i rod (1380 — 1943). — Lwow, 1944. — T.1. — S. 463.
  43. ↑ Войтко Т., Мисан І., Комарницький В. Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Верхнє Висоцьке // Слово. — 2007–2008. — № 4 (34). — С. 37-38.
  44. ↑ Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. -Ужгород: Патент, 2002. — С. 156.
  45. ↑ Інформація про храми Турківського району на сайті РДА. Архів оригіналу за 6 жовтня 2016. Процитовано 11 квітня 2011.
  46. ↑ а б Зборовський П., Бончук В. Цікава історія церкви села Верхнє Висоцьке [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]// Турка — перлина Карпат.
  47. ↑ Садиба «ЯНА»
  48. ↑ Котедж «РОС»
  49. ↑ Список агроосель району // Турка — перлина Карпат
  50. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 березня 2015. Процитовано 14 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  51. ↑ Морська риба допомагає людям довше прожити [Архівовано 09-12-2018 у Wayback Machine.] // Турка — перлина Карпат.
 
Логотип Вікітеки

Література ред.

  • Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. Монографічний опис. — Ужгород: Патент, 2002. — 454 с.
  • Юсипович І. Турківщина: за завісою століть. — Львів: ВП «Край», 1993. — 110 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с.
  • История городов и сел Украинской ССР. Львовская область / [ред. кол. тома: Д.А. Яремчук (пред.) и др.]. — Ин.-т истории АН УССР - Киев: Глав.ред. Украинской Сов. Энциклопедии ,1978. — 796 с.
  • Pulnarowicz Wł. U źródeł Sanu, Stryja і Dniestru (Historia powiatu turczańskiego). - Turka, 1929.
  • Wysocko Wyżne // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. XIV, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880–1914. — S. 120-121.
  • Wysoczański-Minkowicz В. Wysoczańscy. Gniazdo i ród (1380–1943 rr.) w 2 tomy. — Lwów, 1944.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Верхнє_Висоцьке&oldid=42223755