Відкрити головне меню

Ве́рхня Дува́нка — село в Україні, у Сватівському районі Луганської області. Населення становить 376 осіб. Орган місцевого самоврядування — Верхньодуванська сільська рада.

село Верхня Дуванка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Сватівський
Рада/громада Верхньодуванська сільська рада
Код КОАТУУ 4424080501
Основні дані
Засноване 1730[1]
Населення 376
Площа 2,782 км²
Густота населення 135,15 осіб/км²
Поштовий індекс 92610
Телефонний код +380 6471
Географічні дані
Географічні координати 49°41′23″ пн. ш. 38°04′02″ сх. д. / 49.68972° пн. ш. 38.06722° сх. д. / 49.68972; 38.06722Координати: 49°41′23″ пн. ш. 38°04′02″ сх. д. / 49.68972° пн. ш. 38.06722° сх. д. / 49.68972; 38.06722
Середня висота
над рівнем моря
96 м
Місцева влада
Адреса ради 92610, Луганська обл., Сватівський р-н, с.Верхня Дуванка , тел. 9-97-48
Карта
Верхня Дуванка. Карта розташування: Україна
Верхня Дуванка
Верхня Дуванка
Верхня Дуванка. Карта розташування: Луганська область
Верхня Дуванка
Верхня Дуванка
Мапа

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого керівництвом СРСР у 19321933 роках, кількість встановлених жертв — 53 людей[2].


Назва селаРедагувати

Назва сіл Верхня Дуванка та Нижня Дуванка та походить від назви річки Дуванки, на якій розташовані ці села. Сама річка, за родинною легендою поміщиків Тихоцьких та Кашинцевих (більш докладно викладена в розділі «Історія») викладеною у п'ятому томі «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» (Філарет (Гумілевський)) отримала свою назву від татар, які повертаючись з набігів біля цієї річки займалися розподілом награбованого. Отож сама назва річки перекладається з татарської як «розподіл» («дуванить»- ділити)[3].

ІсторіяРедагувати

За переписом 1732 року слобідка Дуванка, це садиба полкового осавула Ізюмського козацького полку Андрія Двигубського, заселена на дарованій землі у 1730 році, в ній налічувалося 214 осіб чоловічої статі. Село відносилося до Ізюмського слобідського козацького полку.

Гумілевським (Філаретом) у п'ятому томі «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» (1858 рік) надано розповідь поручниці Єлизавети Яківни Кашинцевої, де викладена версія раннього періоду існування села. Коли Двигубський (пращур Тихоцьких) отримав на річці Дуванка землі, то він оселив на цих землях селян, та побудував храм в ім'я Благовіщеня Пресвятої Богородиці. В ті часи ще ці землі нерідко піддавалися татарським набігам, отож храм був обнесений високим валом, на зразок фортеці. Також було побудовано високу дозорну башту. Самі татари повертаючись з набігів, збиралися біля річки та розподіляли награбоване біла встановленого місця, яке вони впізнавали за встановленому на кургані ліхтарю (ще у XIX столітті це місце мало «караульне»). Отож назва самої річки перекладалася з татарської як «розподіл» («дуванить» - ділити). Сама башта, була зруйнована коли небезпека татарських нашесть зникла, і вже на 1800 рік, її не існувало, але як зазначала Єлизавета Яківна, ще дітьми вона з братами та сестрами підіймалася на башту, та бачила сліди від татарських пострілів.

У 1736 році під час чергової татарської навали село Верхня Дуванка також зазнало шкоди від татар.

У 1738 році село дуже постраждало від моровиці.

Хазяїном села приблизно у 1824 році був Єгор[4] Якович Тихоцький який побудував за свій кошт кам'яний храм Благовіщеня Пресвятої Богородиці.

РелігіяРедагувати

Єгор (Георгій) Якович Тихоцький у 1810 році отримав від преосвященного Христофора дозвіл на будівництво за свій кошт кам'яного трьохпрестольного храму Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Храм було побудовано та освячено у 1824 році. Сам храм, вважався одним з найкращих у всьому Куп'янському повіті.

У 1898 році до храму було призначено псаломщика Володимира Зеленського Смирнського (1878 року народження)[5].

У 1901 році до храму було призначено священика Іоанна Смирнського (1842 року народження). В тому ж році селянин Осип Дрожанников став церковним старостою.

У 1904 році, до штату храму входили священик, псаломщик та диякон. До парафії крім села відносилися ще хутора Станки, Римлянки, Веселе, Ново-Олександрівка, Варварівка, Вовче, Миколаївка, Надійне, Богородицьке, Парасковієвка та Антовіль.

НаселенняРедагувати

За переписом 1732 року, у Райгородку налічувалося 214 осіб чоловічої статі.

У 1749 році у селі налічувалося тільки 32 двори.

У 1770 році населення села вже становило 380 осіб чоловічої статі та 327 жіночої.

У 1790 році населення становило 486 осіб чоловічої статі та 460 жіночої.

У 1810 році у місцевій церкві налічувалося прихожан: 1622 осіб чоловічої статі та 1636 жіночої.

У 1830 році у місцевій церкві налічувалося прихожан: 1037 осіб чоловічої статі та 1007 жіночої.

У 1850 році у місцевій церкві налічувалося прихожан: 903 осіб чоловічої статі та 941 жіночої.

У 1904 році при церкві налічувалося парафіян: 1324 чоловічої статі та 1255 жіночої.

Відомі уродженці селаРедагувати

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ВРУ
  2. Мартиролог. Луганська, ст. 424—425
  3. Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. — Х. : Университетская типографія, 1858. — Т. 5. — С. 235 - 236 -462с. (рос. дореф.)
  4. Також названо Георгієм
  5. Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 321 – 471с.(рос. дореф.)

ЛітератураРедагувати


ПосиланняРедагувати