Вернер Шретер
Вéрнер Шре́тер (нім. Werner Schroeter, нар. 7 квітня 1945 — 12 квітня 2010) — німецький кінорежисер та сценарист, один з найпоетичніших марґінальних режисерів Нового німецького кіно.
| Вернер Шретер | |
|---|---|
| Werner Schroeter | |
 | |
| Дата народження | 7 квітня 1945 |
| Місце народження |
 Ґеорґенталь |
| Дата смерті | 12 квітня 2010 (65 років) |
| Місце смерті |
Кассель |
| Поховання | Luisenstadt Cemeteryd |
| Громадянство |
Німеччина |
| Професія | кінорежисер, сценарист, театральний режисер |
| Напрям | Нове німецьке кіно |
| Нагороди | Золотий ведмідь (1980), Спеціальний лев за внесок у кіномистецтво (2008) |
| IMDb | ID 0775573 |
| werner-schroeter.com | |
 Вернер Шретер у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Більшу частину свого дитинства Шретер провів у переїздах між Білефельдом та Гейдельбергом. Оскільки родина Шретерів багато подорожувала, він не отримав системної шкільної освіти, але вільно оволодів кількома іноземними мовами — зокрема, французькою, англійською, італійською, а також, певною мірою, іспанською та португальською. Після завершення старшої школи у Гейдельберзі Шретер склав вступні іспити до Університету Мангейму, де він протягом трьох семестрів вивчав психологію. Після цього Шретер покинув університет та деякий час працював журналістом-фрілансером, тільки для того, щоб потім на кілька тижнів записатися до Школи кіно та телебачення у Мюнхені.
Наприкінці 1967 року Шретер відвідав фестиваль експериментального кіно у бельгійському місті Кнокке (Knokke), де він вперше зустрівся з режисером Розою фон Праунгайм, у фільмі якого він не тільки взяв участь як актор (Сестри революції, 1969), але й разом з яким він попрацював вже як режисер фільму Гротеск-Бурлеск-Піктореск (1968). У тому ж 1968 році Шретер зняв свій перший фільм 16 міліметровою камерою, цей фільм під назвою «Ейка Катаппа» (1969) отримав премію Йозефа фон Штернберга на Міжнародному кінофестивалі в Мангеймі (як «найбільш ідіосінкрастичний фільм»). Саме ця перемога відкрила Шретерові можливість працювати на телебаченні, тож протягом 70-х років фільми Шретера вироблялися майже виключно в межах невеличкого відділу експериментальних фільмів (Das kleine Fernsehspiel)[1]. На початку 70-х років Шретер, в пошуках «тотального мистецтва», також почав працювати з театром та оперою.
У режисерській кар'єрі Шретера виділяють три історичні періоди: до першого відносять 8-міліметрові фільми, зняті ним у 1967—1968 роках (перші фільми, присвячені оперній співачці Марії Каллас), до другого — фільми, що відносяться до періоду 1969—1976 років, коли Шретер перейшов до 16-міліметрової камери та почав активно співпрацювати з телебаченням (а саме, каналом ZDF), і до третього — фільми, які Шретер знімав починаючи з 1978 року на 35-ти міліметрову плівку. Вже у фільмах другого періоду стає помітною географія впливів Шретера, в нього з'являються посилання не тільки на Марію Каллас, але й на Вільяма Барроуза, Фрідріха Гельдерліна, Карла Теодора Дреєра, Лотреамона, Катаріну Валенте та Джеймса Бальдвіна[2].
Третій період поділяють на два напрямки: ігрових фільмів та фільмів-есеїв. Так у 1978 році Шретер знімає фільм «Неаполітанські брати та сестри» в традиції італійського неорелізму, що заслуговує йому схвальні відгуки від режисера Райнера Вернера Фассбіндера та критика Сержа Дане. За свій наступний фільм, «Палермо або Вольсбург» (1980) Шретер отримує Золотого ведмедя на Берлінському кінофестивалі.
Перед прем'єрою фільму Рада кохання (Liebeskonzil, 1982) регіональний суд Інсбрука на позив єпархії римської католицької церкви міста наклав арешт та вирішив конфіскувати картину, як таку, що паплюжить релігійні заповіді. Розглядаючи зустрічний позив суд постановив, що порушення були відсутні.[3]
Фільм «Маліна» (1990), який отримав Німецьку кінопремію за найкращий фільм у 1991 році, було знято за романом австрійської письменниці Інґеборґ Бахман, який адаптувала Ельфріда Єлінек.
Протягом 1990 та 2001 років Шретер припинив знімати повнометражні ігрові фільми, присвятивши свій час опері та театру. У 2002 році на екранах з'явився фільм «Deux» (Двоє), у якому, як і в Маліні, головну роль зіграла акторка Ізабель Юппер.
Помер 12 квітня 2010 року в лікарні, у Касселі, від раку легень.
Спадщина, діалоги та впливи ред.
Американський кінокритик Девід Іренштайн зазначив, що наближатися до вивчення Нового німецього кіно, не знаючи про роботи Вернера Шретера, означає проігнорувати витоки та рушійну силу самого руху[4]. Вирішальний вплив Шретера на власну творчість і творчість режисерів Нового німецького кіно в цілому ще у 1979 році першим публічно визнав Райнер Вернер Фасбіндер, водночас звинувативши у відвертому плаґіаті ідей Шретера Ганса-Юрґена Зіберберґа[5].
Серед найкритичніших з політичної точки зору фільмів Шретера вважають «Зорю, що сміється» (1983), присвячену режимові Маркоса на Філіппінах, та фільм «Наприклад, Аргентина» (1983–1985) про арґентинського диктатора Гальтієрі.
У фільмі «Король троянд» (1984–1986) найбільш відвертими, порівняно з іншими фільмами Шретера, стають мотиви гомосексуальної естетики.
Фільмографія ред.
|
|
Вибрана бібліографія ред.
- Werner Schroeter. Die Matrosen dieser Welt // Filmkritik, V. 6, N. 186, 1972.
- Werner Schroeter. Eine Tante wie eine Arie. Werner Schroeter über von Praunheim: Sex und Karriere" // Der Spiegel, 15 November 1976.
- Werner Schroeter. Der Herztod der Primadonna // Der Spiegel, n. 40, 1977.
- Werner Schroeter. Thomas Chatterton: Film von Werner Schroeter // S.A.U, February 1978.
- Werner Schroeter. Showdown in Manila // Tip, n. 14, 1983.
- Werner Schroeter. 16 Internationales Forum des jungen Films", (36. internationale Filmfestspiel Berlin, 1986).
- Werner Schroeter. Supplement: Contribution to the 400th issue // Caihers du cinéma, N. 400, Special edition ed. by Wim Wenders, October 1987.
Примітки ред.
- ↑ Jeremy Tambling. A night in at the opera: media representations of opera. — Indiana University Press, 1994. — P. 199.
- ↑ Langford M. Allegorical images: tableau, time and gesture in the cinema of Werner Schroeter. — Bristol, Portland: Intellect, 2006. — P. 21.
- ↑ Справа Інституту Отто-Премінгера проти Австрії. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 вересня 2011.
- ↑ David Ehrenstein. Film: The Frontline. — Colorado: Arden Press, 1984.
- ↑ Rainer Werner Fassbinder, «Klimmzug, Handstand, Salto Mortale — sicher gerstanden» in Frankfurter Rundschbau, 24.2.79.
Посилання ред.
- Conversation entre Michel Foucault et Werner Schroeter// Propos recueillis à Paris par Gérard Courant, le 3 décembre 1981, livre Werner Schroeter de Gérard Courant, éditions la Cinémathèque française et Goethe Institut, janvier 1982.(фр.)
- Werner Schroeter über von Praunheim: Sex und Karriere: Eine Tante wie eine Arie // DER SPIEGEL — 15.11.1976.(нім.)
- An interview with Werner Schroeter in KULTURCHRONIK magazine.(англ.)
- Interview mit Werner Schroeter auf der Viennale 2008, 2.(нім.)
- Interview mit Schroeter über PALERMO ODER WOLFSBURG.(нім.)
- Вернер Шретер на шпальтах газети Spiegel(нім.)
- Michelle Langford. Werner Schroeter// Senses of Cinema, Issue 24. (англ.)
- Райнер Вернер Фасбиндер. Подтягивание, стойка на руках, сальто-мортале — уверенное приземление. О режиссёре Вернере Шрётере, которому удалось невозможное// Сеанс, пер. с фр. Перевод Ольги Надольской и Люси Запорожченко.