Відкрити головне меню

Вербовець (Мурованокуриловецький район)

село в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області України

Вербове́ць — село у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області.

село Вербовець
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Мурованокуриловецький район
Рада/громада Вербовецька сільська рада
Код КОАТУУ 0522880801
Облікова картка http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=20.12.2012&rf7571=2406 
Основні дані
Засноване 1439
Населення 628
Площа 3,624 км²
Густота населення 173,29 осіб/км²
Поштовий індекс 23420
Телефонний код +380 4356
Географічні дані
Географічні координати 48°43′32″ пн. ш. 27°25′57″ сх. д. / 48.72556° пн. ш. 27.43250° сх. д. / 48.72556; 27.43250Координати: 48°43′32″ пн. ш. 27°25′57″ сх. д. / 48.72556° пн. ш. 27.43250° сх. д. / 48.72556; 27.43250
Середня висота
над рівнем моря
149 м
Водойми Батіг
Місцева влада
Адреса ради 23420, Вінницька обл., Мурованокуриловецький район, с. Вербовець, вул. Гагаріна, 9, тел. 3-46-33
Карта
Вербовець. Карта розташування: Україна
Вербовець
Вербовець
Вербовець. Карта розташування: Вінницька область
Вербовець
Вербовець
Мапа

Вербовець у Вікісховищі?

Зміст

ГеографіяРедагувати

Село Вербовець лежить у правобережній частині лісостепу України в південно-західній частині Вінницької області на кордоні з Хмельницькою областю[1]. З села до районного центру — 9 км. Село розташоване на двох схилах невисоких горбів Волино-Подільської височини, де зливаються дві річки — Батіг і Бахтинка, що впадають у річку Жван — притоку Дністра.

Околиці села гористі. З глибоких і скелястих ярів витікає багато джерел. Під час весняних дощів джерела перетворюються у великі потоки і завдають великої шкоди.

Невисокі горби захищають село від холодних вітрів, внаслідок чого тут весна і цвітіння дерев у садах починаються тижнів на два раніше, ніж в інших місцях.

Ґрунти села глинисті, піщані і кам'янисті, а тому малородючі. Клімат села помірний. Зим суворих майже не буває.

Літо тривале. Найбільша кількість дощів випадала влітку 1955 року (липень-серпень). Часто весною і літом буває повінь, в результаті чого заливаються прибережні землі.

Здавна село ділилося на дві частини: північну «Вітрянку» і південну — «Пеці». Ці назви збереглися й до початку XXI ст[1].

Історична довідкаРедагувати

Приблизно в середині X ст. на території нашого села поселились східні слов'яни тиверці, уличі. Територія входила до складу Київської Русі. Предки займалися землеробством, скотарством, бджолярством. Жителів закабалювали місцеві феодали-ремісники і землевласники. Крім того, на них нападали кочівники з причорноморських степів: хазари, печеніги, половці.

Приблизно з 1245 по 1362 рік село перебувало під владою татаро-монгольських завойовників — Золотої орди. 207 років хазяйнували литовські феодали. З 1569 по 1793 рік наші предки зазнали гніту від пансько-шляхетської Польщі, також з 1672 по 1699 рік — від султанської Туреччини.

Часто нападали татари і турки: 1468, 1478, 1552, 1672 роки. Народи вели боротьбу проти загарбників. Найбільш відомий легендарний герой наших країв Устим Кармелюк.

Детальніші відомості про село належать до першої половини XV ст. (1439 рік). В 1439 році Вербовець носив ще назву села. На початку XVI ст. село піддалося нападу татар і було остаточно зруйноване і спустошене. З 1566 року село перебувало у володінні Роха Гурецького (Roch Górecki), а потім Станіслава Гурецького (за іншими даними, Станіслава Гольського[2]), який у 1607 році добився у польського короля Сигізмунда III дозволу перетворення села у місто, а також будівництва у ньому замку і стіни, як сторожового пункту для оборони з боку молдавських володінь[1].

Король дозволив це грамотою від 7 червня 1607 року. Цим привілеєм дарований був Вербовцю герб — зображення на червоному полотнищі руки з мечем, також Магдебурзьке право. Міщан було звільнено від податків і повинностей на 12 років. Встановлено 2 річні ярмарки (на Вознесіння і в понеділок після дня св. Лаврентія) кожен тривалістю 8 днів і базари щочетверга. Були точно встановлені границі земель і угідь міста. Таким чином Вербовець став старостинським містом. Населення в цей час мало такий склад: православних — 1144 чол. (587 чоловіків і 557 жінок), католиків — 583 чол. (295 чоловіків і 288 жінок), євреїв — 1934 чол. (953 чоловіки і 981 жінка).

Подільське намісництвоРедагувати

Після смерті Гурецького за його заслуги при взятті Смоленська король записав Вербовець його п'яти дочкам: Софії, Маргариті, Катерині, Єлизаветі, Дорофеї. Це було засвідчено люстрацією 1616 року. 1629 року дві частини Вербовця і частина Бахтина були у володінні Стефана Волянського, який мав повну владу над населенням своїх володінь[джерело?]. У цей час багато православних ополячилися — прийняли католицьку віру. Від польського гноблення страждало і міське нанесення. Польська влада не зважала на самоуправління міста, обмежувала промисли і торгівлю. Розвиток ремесел занепадав. Польське гноблення в Україні викликало цілий ряд повстань.

Під час визвольної війни 1648—1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького Вербовець був остаточно спустошений, замок зруйнований, євреї і католики вирізані, а православне населення розійшлось в різні боки, так що люстрація 1665 року засвідчила повну відсутність хоча б одного селянина у тодішнього Вербовецького власника, галицького хорунжого Стефана Злочивського. У 1708 році Вербовець належав Олександру Грущинському, при якому піддавався руйнуванню козаками могилівського полковника Савви. Село було зруйноване, лише 28 селян втекло. А з 1765 року тимчасово володів Євстафій Дембовський. Після люстрації 1776 року у Вербовці було 144 двори. Приблизно в цей час старостою був Раденький, а в кінці XVIII ст. — Стефан Броневський, за якого Вербовець знову значно розрісся і зміцнів, славився багатими будівельними лісами на околицях і промисловим видобуванням селітри і поташу.

Російська анексіяРедагувати

Під час приєднання Поділля до Росії Вербовецька староство було відібране від Броневського за те, що відмовився присягнути на вірно підданство російській імператриці і продано в 1793 році старшому раднику Дмитру Трощинському.

На час 1796 року Вербовець був назначений імператрицею Катериною ІІ повітовим містом, а з 1804 року проданий графу Собанському. З утворенням Ушицького повіту в 1804 році Вербовець став заштатним містом[1]. На старих документах збереглася печатка з написом: «Город Вербовец Каменец — Подольской губернии, Новоушицкого уезда».

У 1807 році до Вербовця було приписано два села: Житники і Дурняки (тепер Любомирівка). Потім було приписано Ставчани і частину Бахтина.

Населення панщини не відбувало. Землю орендували в поміщиків за велику ціну. Іноді орендні ціни на землю були більші від прибутків. Росло зубожіння населення.

У 1832 році у Вербовці була заснована міська Дума, що підпорядкувалась Новоушицькому магістру і введено міське управління з 1838 року.

Ще в 1862 році селянин Остап Леськов зірвав у волосному правлінні портрет царя і порвав його у відповідь на завершення переводу селян на викуп.

У квітні 1905 року відбувся масовий виступ селян проти поміщика для придушення виступу було викликано війська.

СРСР

В період встановлення радянської влади село стало самостійним, граф Собанський зник, а в Житниках націоналізовано його економію. Було ліквідовано приватну власність на землю.

Великі будинки в центрі міста, як їх називали тоді «заїзди» або «пеціння», що належали єврею Брейману, відійшли в державу і стали зерносховищами. Пізніше в них були колгоспні комори і склади. З часом були знесені, а на їх місці побудовано млин і олійний завод. Державі відійшов двоповерховий будинок колишнього жителя міста Урця, який вихав в Америку. В цьому будинку знаходилася його приватна лавка. В наш час[коли?] будинок належить школі. Двоповерховий будинок, куплений і подарований монахом своїм двом сестрам Боржемській Марфі та Марчинській Домні передано школі.

Старі будинки, якими володів житель міста Підгаєцький, перебудовано на єдиний торговельний комплекс, де розміщено промтоварний магазин господарських товарів. В двоповерховому будинку, що належить церковному духовенству, знаходиться шкільний інтернат.

У старому будинку, де в минулому знаходилась міська Дума, довгий час був виконком сільської Ради.

Після встановлення кордону між Новоушицьким повітом і Вербовцем, який ввійшов до Мурованокуриловецького району, до Вербовці ввійшли землі Таращі — назва походить від пана Таращанського, який нею володів, Микулинці, Переладино. Житницькі поля також увійшли до Вербовці. На сьогодні збереглися назви: Тараща, Микулина, Переладино, Житницькі поля. Від чого походить назва Микулина, поки що не встановлено. В період непу землі було пущено в продаж і заможні селяни купували наділи у держави.

Нові випробування принесла жителям села Друга світова війна. 20 липня 1941 року першими в село вступили угорці, за ними німці. Вони чинили розправу над мирними жителями. На фронти війни було мобілізовано 229 чол. На каторжні роботи в Німеччину було вивезено 64 чол. Усіх євреїв вивезли до райцентру і розстріляли.

Визволено Вербовець від німецької окупації 23.03 1944 року. Визволяли село 500-й батальйон 159-го польового укріпрайону під командуванням майора І. В. Сотникова та полковника І. М. Виноградова.

Війна заподіяла великі руйнування нашій країні. Не мало ран залишилося і жителям села Вербовця. З фронту не повернулося 117 чоловік. Багато залишилося інвалідами. Особливо великих руйнувань було нанесено сільському господарству.

У колгоспі було 2 пари коней, сільськогосподарська техніка постачалась недостатньо. Роботи майже всі виконувались вручну. Зовсім відсутніми були мінеральні добрива. Урожаї отримували низькі — по 6–7 ц. гороху, 8 ц. ячменю, 5 ц. гречки, 100—120 ц. цукрових буряків, 9 ц. пшениці, 7 ц. тютюну з одного гектара. Тож і не дивно, що на вироблений трудодень отримували 100—150 гр. хліба. Зовсім була відсутня грошова оплата. Але всі колгоспники працювали добросовісно.

Старовинні пам'ятки та їх заснуванняРедагувати

Старовинними пам'ятками села є 2 стіни, витесаних з каменя в напрямі села Житники на березі річки Батіжок. На стінах скель декілька латинських написів, яких уже розібрати не можна, але приблизно в 70 роках XVIII ст. були прочитані і записані в літописі.

За даними тут була церква, або костьол, а під час землетрусу дві стіни були зруйновані, а збереглися стіни, витесані зі скелі.

Нині в селі існує церква, побудована в 1821 році. Будували на кошти прихожан і держави. На місці цієї церкви існувала дерев'яна Покровська церква, яка згоріла в 20-х роках XIX ст.

У 1885 році в Вербовці існувало міністерське однокласне училище, а з 1899 року церковна школа грамоти для дівчат.

У селі існує римсько-католицька церква, костьол, побудований на пожертвування прихожан в 1895 році. Він побудований на місці колишнього старовинного замку і стін, як сторожового пункту, що знаходився недалеко від границі Валахії.

Сьогодні біля костьолу збудовано жіночий католицький монастир Місійного Згромадження Служниць Святого Духа.

Тут був в 1607 році побудований дерев'яний костьол, але в ніч під Пасху 1798 року згорів від розведених вогнищ. В костьолі є «Чудотворна ікона» Богоматері, намальована на полотні старовинного письма. Тут щороку на Ягодну відбувається відпуст.

Церковної землі було 40 десятин. 40 десятин належало і римо-католицькому костьолу.

Велика кам'яна двоповерхова споруда (колишня єврейська синагога) перебудована, в ній зараз знаходиться спортивний зал школи. Тут же знаходиться шкільна бібліотека. В будинку колишньої міської Думи знаходилася сільська Рада.

Сьогодні Вербовець славиться мальовничими краєвидами, його називають українськими Карпатами. В селі функціонують ФАП, відділення зв'язку, кілька магазинів. В загальноосвітній школі I—III ст. навчаються 87 учнів. Сільська громада нараховує 512 жителів. Мешканці Вербовця як і колись обробляють землю, розводять худобу і сподіваються що згодом держава повернеться обличчям до села і його людей.

Відомі уродженціРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати