Венеційський Кіпр

Венеційський Кіпр — найсхідніша економічна колонія і військова фортеця Венеційської республіки в Середземномор'ї у період між 1489—1571 роками[1]. Історія венеційського Кіпру завершилася в результаті вторгнення військ Османської імперії, які після багатомісячної облоги заволоділи трьома фортецями острова і включили його до свого складу. Венеційці приділяли найбільшу увагу розвитку військової інфраструктури острова — будівництву фортець, мостів[2] і доріг через загрозу втратити колонію. Економічне життя трималося на виробництві та експорті цукру, бавовни та вина[1].

Венеційський Кіпр
Герб
Coat of arms of Venetian Cyprus.svg
Дата створення / заснування 1489
У межах геооб'єкта Кіпр
Замінений на Османський Кіпр
На заміну Кіпрське королівство

У венеційський період економіка Кіпру, попри колишню славу капіталістичної машини Венеції, поступово занепадала через низьку ефективність кріпосної праці експлуатованих грецьких селян, а також через наростання конфліктності між православним грецьким населенням, що перебувало в підлеглому положенні, і венеційською меншістю, що насаджували католицизм. У зовнішній політиці спроби Венеції грати на протиріччях між більш лояльними до її присутності у Кіпрі єгипетськими мамлюками на півдні та відкрито ворожими до Венеції (але більш терпимими до грецького православ'я) турками-османами на півночі втратили сенс після захоплення турками Єгипту в 1517 році.

Венеційська інкорпорація островаРедагувати

Венеція протягом майже п'яти століть намагалась безпосередньо приєднати Кіпр до свого складу. Перші венеційські купці почали нарощувати свою торгову присутність в тоді, ще візантійському Кіпрі після 1000 року. Попри значну військово-торгову міць Венеції в період своєї максимальної могутності (середина XIII століття), плани острівної монархії на Кіпрі щоразу в політичному плані передбачали інші суперники в боротьбі за багатства Передньої Азії: спочатку франкські лицарі створили тут Кіпрське королівство, яке в цілому заслужило любов місцевого грецького населення, особливо його більш знатного прошарку. Кіпро-генуезька війна, що завершилася в 1374 році, призвела до відторгнення від Кіпрського королівства його головного торгового порту — міста Фамагуста, що приносив основну частину надходжень до скарбниці, і накладення величезної контрибуції, яка поставила королівство на грань банкрутства, призвело до того, що Кіпр потрапив в непереборну фінансову залежність в першу чергу від Генуї, хоча також і від Венеції, що дозволило їй постійно тримати вплив на острів. Наслідки кіпро-генуезької війни були настільки руйнівні для Кіпрського королівства, і принесли такі матеріальні втрати та збитки, що королівство не змогло вже повернутися на попередній рівень економічного розвитку та політичної могутності аж до кінця свого існування в 1489 році[3][4], що було на руку Венеції. Вирішальним фактором в анексії острова Венецією було те, що остання королева Кіпру, Катерина Корнаро, була за походженням венеційкою. Під тиском вона передала острів Венеції в обмін на володіння округом Азоло в межах венеційської Терраферми. Пряме вторгнення Венеції допомогло ліквідувати васальну залежність Кіпру від єгипетських султанів, встановлену в 1426 році, але османську загрозу Венеції була зняти вже не під силу.

Зовнішня політикаРедагувати

Крит та Кіпр були головними заморськими володіннями Венеціанської республіки. Населення на початку XVI століття становило близько 200 000 людей. Крім вигідного розташування, яке дозволяло контролювати торгівлю з Левантом, на острові було налагоджено виробництво бавовни та цукру. Для збереження найвіддаленішої своєї колонії венеціанці уклали з єгипетськими мамлюками угоду, за якою щорічно виплачували Каїру 8 000 дукатів «відступними», а після завоювання Єгипту османами в 1517 році аналогічну угоду Венеція змушена була підписати тепер уже з Османською імперією, яка оточила її з усіх сторін крім західної. Стратегічно вигідне розташування острова у східному Середземномор'ї між Анатолією, Левантом та Єгиптом робило Кіпр очевидною метою майбутньої османської експансії. Кіпрська венеціанська влада надавала базу і притулок для християнських піратів, які нападали на судна Османів, в тому числі й з мусульманськими паломниками в Мекку, що служило додатковим дратівливим фактором для всіх без винятку ісламських правителів.

ПадінняРедагувати

Тим часом Османська імперія продовжувала розширюватися і венеціанський Кіпр готувався до атаки з півночі. Султан Селім II, який прийшов до влади в 1566 році, вирішив захопити Кіпр (є легенда, що причиною цього була любов п'яниці-султана до гарного кіпрського вина). З початку 1568 року в Венецію почали надходити тривожні звістки: турецькі агенти почали розпалювати невдоволення серед населення Кіпру, турецькі кораблі розвідували кіпрські гавані, султан уклав з імператором Максиміліаном II восьмирічне перемир'я, вивільнивши цим свої війська. Венеціанці терміново зводили укріплення Нікосії та Фамагусти. Але й вони не змогли стримати наступу Османської імперії: в 1570 Нікосія була захоплена. Майже через рік, після довгої облоги, Фамагуста теж була взята турками-османами. У ході вторгнення загинуло або було продано в рабство близько 56 000 жителів острова (переважно городян, яких турки підозрювали у співпраці з венеціанцями). Для відшкодування втрат султан наказав заселити на Кіпрі 20 000 мусульман. Проте, близько 50 000 простих грецьких селян турки не зачепили, так само як і їхнє майно. Більшість із них давно зробили вибір на користь османів, оскільки турки спокійніше ставилися до діяльності православної церкви. За умовами підписаного 3 березня 1573 мирного договору Венеція відмовилася від усіх домагань на Кіпр. За умовами мирного договору, Венеція брала зобов'язання платити султану по 300 тисяч дукатів протягом трьох років і відмовитися від усіх домагань на Кіпр. Підписання миру між Венеціанською республікою та Османською імперією викликало шок в іспанських володіннях. Там вважали, що після перемоги при Лепанто турки не загрожують, і вчинок Венеції розцінили як зраду християнського світу. Втрата Кіпру призвела до початку періоду безроздільного панування османського флоту в Східному Середземномор'ї, що фактично зробило неминучою поступову втрату Венецією також і Криту, завоювання якого турками почалося 1648 року і закінчилося 1715 року. Західноєвропейські порядки повернулися на Кіпр лише разом із чиновниками та військовими Британської імперії у 1878 році.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Венецианское господство | История Кипра | Северный Кипр — NorthCyprusInform.com. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 13 березня 2019. 
  2. Венецианские мосты на Кипре. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 13 березня 2019. 
  3. Близнюк, 2009, с. 107.
  4. Близнюк, 2014, с. 107.

ЛітератураРедагувати

  • Близнюк С. В. Короли Кипра в эпоху крестовых походов. — СПб. : Алетейя, 2014. — 264 с. — (Историческая книга) — ISBN 978-5-91419-947-7.