Вене́ра навпо́чіпки, Афроді́та навпо́чіпки (фр. Venus accroupie, англ. Crouching Venus, італ. Afrodite accovacciata), також Сидяча Венера або Венера-купальниця — тип статуї, що зображує богиню Венеру у сидячому стані. Богиня сидить навпочіпки, з нахиленим долу правим коліном, прикривши груди рукою і повернувши голову праворуч — немов її застигли під час купання.

Венера навпочіпки
фр. Venus accroupie
Творець: Невідомий
Час створення: Копія ІІ ст. н. е.
Висота: 106 см
Матеріал: мармур
Жанр: ню і міфологічна скульптураd
Зберігається: Париж
Музей: Лувр
CMNS: Венера навпочіпки у Вікісховищі

Відоме безліч варіантів і копій Венери в різних музеях і колекціях.

Атрибуція ред.

Тип статуї часто пов'язують зі зіпсованим уривком з «Природничої історії» Плінія Старшого (кн. 36), де він перечисляє скульптури Храму Юпітера Статора в портику Октавії поблизу Форуму. Текст був змінений, щоб згадати «Венеру, що миється, Дойдалсову, і (іншу) стоячу, Поліхармову» (Venerem lavantem sese Daedalsas, stantem Polycharmus). Було доповнено, що перша («не стояча») створена невідомим скульптором Дойдалсом (Дедалсом), можливо, Дойдалсом Бітінійським[1].

Античні зразки ред.

 
Венера Фарнезе, ІІ ст. н. е.
 
Афродіта навпочіпки Родоська. І ст. до н. е.
  • Венера із зібрання Медічі — спочатку на «Вілла Медічі» в Римі, зараз — у Галереї Уффіці
  • Венера з колекції мармурів Фарнезе — зараз у Національному археологічному музею в Неаполі. Під час реставрації до статуї додали фігуру Амура.
  • Венера з колекції Бергезе (там визначалася як Діана, під час реставрації статуї додали лук у праву руку) — зараз в Луврі. Придбана 1807 року в Камілло Бергезе.
  • «Венера Лелі» — римська статуя Антонінської доби. Знаходилася в колекції Гонзага в Мантуї (згадана в опису 1627 року)[2]. Продана в 1627—1628 родиною Гонзага англійському королю Карлу І[3], під час Англійської республіки придбана художником сером Пітером Лелі. У 1682 році, після смерті Лелі, повернулася до Королівського зібрання, зараз — на експозиції в Британському музею.
  • Венера, знайдена в Салоні (сучасний Солін поблизу Спліта в Хорватії) — у Ватикані. Під час наполеонівського завоювання Рима відвезена до Франції, повернулася до Ватикану в 1816.
  • Венера у Луврі — статуя ІІ ст. н. е. з колекції Людовика XIV.
  • В'єннська Венера — статуя І-ІІ ст. н. е., знайдена в 1828 році в районі Сент-Коломб на правому березі Рони — стародавній частині В'єнни. Відсутні голова, руки й права ступня. Придбана в 1878 році для Лувру, де Сезанн використав її замальовки під час створення його «Купальниць». Вважалася найліпшою зі статуй цього типу[4].
  • Венера, знайдена на розкопках Вілли Адріана в Тіволі в 1920-х роках. Відсутні частина голови і руки. Вважається одним з найкращих зразків типу «Венера навпочіпки». Не реставрувалася, знаходиться в Національному музею Рима («Терми Діоклетіана»).
  • Маленька мармурова статуя Афродіти навпочіпки І ст. до н. е. — знайдена на Родосі і зберігається в Родоському археологічному музею. На відміну від інших варіантів статуї, де богиня прикривається руками, ця Венера підіймає волосся руками, просушуючи його і залишаючи груди відкритими. Іноді називається «Афродітою Родоською навпочіпки».
  • Відомі маленькі бронзові статуї «Венери навпочіпки». Одна з них знайдена в Сирії, колись була в колекції Жозефа Дюрігелло, потім куплена Галереєю імені Жоржа Петі (Galerie Georges Petit) в Парижі.

Відродження і Новий час ред.

Первісно статую тлумачили як зображення народження Венери — у момент, коли вона виноситься хвилями на сушу (тип «Афродіта Анадіомена». Інтерпретуючи «Венеру навпочіпки» в такому ключі, до статуї додавали мушлю, на якій сидить богиня: саме так зображена Венера з колекції Медічі на гравюрах Паоло Алессандро Маффея у його «Зібранні античних і сучасних статуй…» (Raccolta di statue antiche e moderni…), що вийшло 1704 року.

Примітки ред.

  1. Lullies, Reinhard, 1954. Die kauernde Aphrodite (Munich: Filser)
  2. Published by Carlo d'Arco, Delle Arti e degli artefici di Mantova, II (1857), pp 168-71, noted by A. H. Scott-Elliot, «The Statues from Mantua in the Collection of King Charles I» The Burlington Magazine 101 No. 675 (June 1959, pp. 214, 218—227) p 219f, note 18.
  3. Alessandro Luzio, La Galleria dei Gonzaga venduta all'Inghilterra nel 1627-28 (1913), noted by Scott-Elliot 1959:220 note 19.
  4. Haskell and Penny 1981:323
  5. Susini's Kneeling Woman Bathing. Архів оригіналу за 23 січня 2008. Процитовано 17 липня 2016. 
  6. Liechtenstein Museum. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 17 липня 2016. 

Література ред.

  • Haskell, Francis and Nicholas Penny, 1981. Taste and the Antique: The Lure of Classical Sculpture 1500—1900. (Yale University Press).
  • Beard, Mary and John Henderson, 2001. Classical Art: from Greece to Rome (Oxford University Press)
  • Lullies, Reinhard, 1954. Die kauernde Aphrodite (Munich: Filser)

Посилання ред.

Галерея ред.