Великі Трояни

Вели́кі Трояни́ — село в Благовіщенській громаді Голованівського району Кіровоградської області України. Населення становить 1280 осіб.

село Великі Трояни
Країна	Україна
Область	Кіровоградська область
Район	Голованівський район
Громада	Благовіщенська громада
Облікова картка	Облікова картка
Основні дані
Населення	1280
Поштовий індекс	26413
Телефонний код	+380 5259
Географічні дані
Географічні координати	48°24′09″ пн. ш. 30°13′28″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	138 м
Місцева влада
Адреса ради	26413, Кіровоградська обл., Благовіщенський р-н, с. Великі Трояни
Сільський голова	Хміль Володимир Борисович
Карта
Великі Трояни
Великі Трояни
Мапа

Назва

Численні сколото-сарматські кургани навколо села і в центрі поселення, зокрема, на місці нинішнього будинку культури, де при розкопках знайдено два скелети гігантського розміру — більше 2,5 метрів з золотим мечем — символом високого королівського чи боярського роду. Це свідчить про давнє сколото-троянське заселення земель цього краю після руїни Трої — Іліону Гомера. Є легенда, записана від Ходак Явдокії Петрівни — шанованої односельцями сільської знавчині старожитностей і народної йогині — про те, що першими поселенцями села були втікачі з давньоукраїнської Трої — нинішньої Ольвії на березі Чорного моря, у самій дельті двох річок — Славутич і Бог (Суч. Південний Буг). Ці двоє знаменитих «великих троянців» напевне і поклали початок назві села: Великі Трояни, заклавши основи характеру благородного троянського роду, хліборобсько-воїнсько-волхвівській традиції великотроянців.

Географія

Загальні характеристика

Вели́кі Трояни́ — село в Україні, у Благовіщенському районі Кіровоградської області. Площа населеного пункту: 696, 45 га. Орган місцевого самоврядування —Великотроянівська сільська рада. У Благовіщенському районі Кіровоградської області  в с. Великі Трояни на обліку перебуває  пам'ятка архітектури Комплекс земської лікарні, 1903 р.

Згідно   державного  реєстру  нерухомих пам'яток України, в  с. Великі Трояни на  обліку  2 пам'ятки історії:

• Братська могила радянських воїнів та партизан. Поховано 58 невідомих воїнів і 3 відомих.
• Меморіал полеглих воїнів односельчан із пофамільним списком (Поховань немає)

Окрім того, на території села знаходяться пам'ятки археології 13 курганів: кургана група 1 (4 кургани), курганна група 11 (8 курганів), курган № 6 (1 курган). В  1987 р. їх досліджував археолог В.Ковалик. Занесені до державного  реєстру  нерухомих пам'яток України.

Через село протікає три річки: Синиця, Синька і Безіменна. Синиця, що бере початок недалеко від міста Умані, протікає через села Кам'яна Криниця і Вільхове (древня назва Волсіве — де археологами знайдено культовий центр волсівського аріянства). Друга — Синька, котра протікає через сусідні села Синьки та Одая. Ці села раніше входили до Великотроянівського центру Кам'янець-Подільської губернії. Так от, саме в палаці графині Волконської, який розташовувався колись на горі села Одая, над рікою Синька й народився син, який став одним із засновників української та російської літератури. Його звали Некрасов Микола Олексійович (28 листопада (10 грудня) 1821. І хоч він був зареєстрований у Немирові, Брацлавського повіту Подільської губернії, є дані про те, що народився він саме в Одаї, а потім батько перевіз його до Немирова, де він проходив військову службу. Потім неодноразово визначний поет повертався в це село, слухаючи українських народних пісень, які запали в його дитячу душу навіки, сформувавши його глибоконародний характер поета.

Географія

Село Великі Трояни розташоване у південно-західній частині Придніпровської височини у лісостеповій зоні. Землі села на сході межують з лісовим масивом «Голоче», на південному сході з землями села Грушки, на півдні — з землями села Йосипівки, на заході — з землями села Мечиславки, на півночі — з землями сіл Вільхове та Синьки Благовіщенського району. Наше село розташоване майже на однаковій відстані від столиці держави м. Києва (247 км), та міст Одеси (227 км), Миколаєва (234 км), Кропивницького та Вінниці. Найближча станція вузькоколійної залізниці Грушка, розташована на відстані 7 км на південь.

Тектонічна будова, рельєф. Корисні копалини

Село Великі Трояни розташоване у межах відрогів Українського кристалічного щита. Геологічна будова території — двоярусна: нижній — кристалічний фундамент, верхній — осадовий чохол.

Поверхня села являє собою підвищену пологу хвилясту лесову рівнину, розчленовану долинами річок, балками та ярами. Загальний похил самого села та його земель — на південний схід. Найвища точка рельєфу — 139 м знаходиться на вершині колишнього скіфського кургану (в полі від села Вільхове).

Корисні копалини на території села — є і чудова жовта та біла глина, з якої колись троянці виготовляли керамічні вироби побутового вжитку — великі глеки, глечики, миски, тарілки, куманці. В селі розроблене Великотроянівське родовище надміцних сірих гранітів.

Клімат. Земельні ресурси

Село розташоване в зоні помірно — континентального клімату. Середня температура січня місяця (за останні 100 років) — 5,2 С, липня — +20,5 С. Період з температурою + 10 і більше градусів за Цельсієм становить 170 днів, середня кількість опадів 250 мм. Землі села розташовані в недостатньо вологій теплій агрокліматичній зоні. Основна кількість вологи випадає в теплі місяці  і пори року, висота снігового покриву до 10 см.<

Ґрунти в селі переважно — чорноземи типові середньо та малогумусні, реградовані.

Внутріні води

Село Великі Трояни розташоване на схилах річки Синиці, у яку впадає в селі дві невеликі притоки: Синька, що бере початок у сусідньому селі Синьки та Безіменна. Береги цих річок, поступово підвищуючись, зливаються в майже суцільну рівнину, у деяких місцях розірвану невеликими ярами, що утворились від дощів. Синиця несе поверхневі  води дальше на південь до Південного Бугу.

В кінці 40-х — на поч. 50-х рр. в селі збудовано 14 ставків, водне дзеркало яких складає 112 га.

В 2016 р. в селі була відреставрована та освячена Чумацька криниця (інша назва Вдовина криниця). Старожили село пов'язують її виникнення із чумаками, які частенько зупинялись на цьому місці перепочити та запастись водою в дорогу.

Рослинний світ

Основні породи рослин в лісовому масиві: дуб, волоський горіх, клен, ясен, граб, липа, черешня, каштан; в підліску-ліщина, бузина. В долинах річки зустрічаються: верба, вільха, тополя, кущі верболозу. З трав поширені: звіробій, кропива глуха, пирій. В заплавах поширені осока, очерет. На полях вирощують культурні рослини: кукурудзу, пшеницю, жито, соняшник, ріпак, сою, ячмінь, горох тощо.

Тваринний світ

Тваринний світ є відносно багатим. На території сільської ради водяться дикі свині, їжаки, лисиці, зайці, білки, вовки, дикі кози, ховрахи, кроти, куниця кам'яна, тхір степовий.

Птахи: дятли, сороки, лелеки, сойки, сови, дикі голуби, дикі качки, лебеді, ластівки, фазани, горлиця, зозуля, синиця, горобець, дятел, ворона, сойка, сорока, шпак.

Акліматизовані в долині річки-ондатра, видра.

З плазунів поширеними є ящірка, вуж звичайний та ін. В ставках розводять багато порід риби: короп, карась, судак, сом, окунь, щука, амур, товстолобик та ін.

До «червонокнижних» належать:

• Рослини — астрагал волохатоквітковий, анемона лісова, ковила, осока житня, пирій ковилолистий
• Тварини –видра, тхір степовий, світлий;
• Птахи -  боривітер степовий, журавель сірий
• Плазуни — гадюка степова східна;
• Комахи — павиче око, махаон, жук-олень.

Історія

Наш край був заселений здавна, про що свідчать археологічні знахідки, які датуються XIV—XII ст. до н. е. Так зв. Сабатинівська культура (с. Сабатинівка нашого району) пізнього бронзового віку мала кам'яну архітектуру й розвинену для того часу металургію та хліборобське господарство.

У ті далекі часи, як свідчать історики, на наших землях проживали кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, обри, хозари, угри, печеніги. В результаті запеклої боротьби слов'ян з печенігами територія села була приєднана до Київської Русі (середина X ст.) У другій пол. XII ст. землі від Умані до Південного Бугу відійшли до Половецького ханства. З 1362 р. по 1430 р. частина Поділля, де тепер знаходиться село Великі Трояни була включена до Великого князівства Литовського.

Після Люблінської унії 1569 р. Звенигородський повіт, якому належали землі нашого села, увійшов до складу Брацлавського воєводства Королівства Польського. В роки визвольної війни 1648—1654 р.р. територія села відійшла до Уманського полку.

Завойовницькі війни продовжувались і в результаті Бучацького мирного договору між Польщею і Туреччиною 1672 р. Поділля, а значить вся Брацлавщина відійшла до Туреччини до 1686 р. За рішенням Карловицького конгресу 1699 р. Польщі було повернуто Поділля, Брацлавщину та південну Київщину. Територія села опинилася знову у Звенигородському повіті Брацлавського воєводства., де перебувала ще майже сто років. Наш край від Канева -Умані і на південь до самого моря, (який був майже незаселений) опинився в руках клану Потоцьких.

Сучасне заселення території села Великі Трояни почалося приблизно з сер. 20 — х років XVIII ст. В період заселення в нашому селі, як і по всій окрузі діяли « пільгові роки», коли всі поселенці звільнялися від різного роду податків і повинностей на 50 років. В наш край потяглися селяни з Волині, Полісся, Галичини, Польщі, Молдавії. В роки перших поселень найкращі місця займали нові сім'ї, які об'єднувались родинними зв'язками. Так на правому березі річки Синиці поселилися переселенці, які мали прізвище Ходак, на лівому березі річки — поселилися Коцани, на правому березі річки Синька — поселилися Киселі, а на лівому — Юрченки. Південно- східна частина села називалася Черніївкою, південна — Поворознюківкою. Від того і пішли назви тих вулиць — Ходаківка, Коцанівка, Киселівка, Юрченківка, Поворознюківка. По закінченню пільгових років поселенців поступово перетворили на кріпаків графа Потоцького. За прояв непокори поселенцям села добряче перепадало від козаків, що слугували сім'ї Потоцьких.

Вперше село згадується в архівних документах 1763 р.,в яких зазначається, що вцьому році прихожани села побудували на свої кошти трьохкупольну церкву з дерева.

Населення села складалося переважно з селян, між якими в значній мірі були вихідці з колишньої польської шляхти, перейменованої в безземельних селян і декілька сімей міщан.

У XVIII ст. В-Трояни належали графам Потоцьким. У 1848 р. в селі було 136 дворів з населенням 740 чоловік. З них лише 10 дворів мали тягло і користувалися наділом землі в розмірі 5 моргів (2.5 десятини),110 дворів тягла немали і користувалися наділом землі в два раза меншим перших, 16 дворів мали лише городи, а 15 сімей не мали ні землі, ні жител. Тих, які не мали землі і хатів, називали «бобилями». Це були збіглі кріпаки, які працювали на церковних землях. Кріпаки, що мали по троє волів відробляли по 4 дні панщини, двоє волів -три дні, одного вола — два дні. За день кріпак повинен був зорати півдесятини або засіяти 3 десятини, чи скосити одну десятину озимих або 1,5 десятини ярих хлібів. На селі було 138 волів,38 бичків, 38 голів гуртової худоби, і лише 5 коней.

Для оранки землі використовували малоросійський двоколісний плуг. У нього впрягали три-чотири пари волів. поля засівали вручну. Збирали врожай за допомогою серпа та коси. Молотили ціпами, кам'яним або чавунним котками. Застосовували і метод гармакування.

Панщина на Поділлі рівнялася 200 дням. Оброк брали з душі 8 карбованців. Виконуючи гужову (підводну) повинність власними возами, у яких впрягали волів, у період після жнив наші односельці займались чумакуванням. Один такий віз витримував вагу в 20-30 пудів. За проїзд 20 верств зараховувася 1 день панщини. Проте спеціальним урядовим законом заборонялось відправляти селянські підводи далі 300 верств, не інакше як з панськими харчами, враховуючи кожні 20 верств за 1 інвентарний день панщини. Довгі валки чумаків везли панське, а також власне зерно до Одеського порту та до Криму. Назад привозили фурами куплену сіль, рибу, деякі промислові товари. Давали на панський двір десятину від своєї худоби, птиці, яйця, десяту копицю сіна, соломи. Виконавцями влади і волі поміщика над селянами були староста, соцькі та ін особи, яких поміщик звільняв від натуральних повинностей.

З архівних матеріалів знаємо, що страшної посухи село зазнало 1834 р., коли з голоду померло більше ста односельчан, а з села виїхало майже три сотні наших людей в пошуках кращої долі…

Керуючись указом уряду від 2 квітня 1842 р. про «зобов'язаних селян» поміщик Потоцький в 1850 р. перевів своїх селян з панщини в стан тимчасово зобов'язаних (на цілих 11 років раніше проведеної реформи про відміну кріпацтва в Російській імперії 1861 р.!).Щороку селяни платили поміщику за землю податок грішми 1859 карбованців 80 коп. Виплата покладалась на сільську общину. З 1 вересня 1863 р. тимчасовозобов'язані селяни переводились в розряд власників. Платежі за земельні наділи селяни сплачували державі в розстрочку через відділ Селянського банку.

Бизько 1845 р. до Троянівських земель була приєднана слобода Станіславчик. В селі В-Трояни у 80-х рр XIX ст. виділяються більше 15 дворів заможних селян, яким належало по 20 і більше десятин землі.

В 1864 р. на кошти графа Михайла Потоцького був зведений новий деревяний однокупольний храм на честь великомученика Дмитра Мироточивого. На будівництво храму поміщик виділив 24 тис. крб.

Після викупу маєтків у племінниці Потоцького Марії Строганової удільним відомством землі с. В-Троянів орендували пани Парамбойми, які наймали робітників на сезонні і постійні роботи. В село щороку приїжджали селяни Харківської, Чернігівської, Полтавської губерній на роботи в поміщика і заможних селян. Частина їх залишалась жити в селі назавжди. Так на поч. XX ст. в селі вже було 490 дворів з населенням 2337 чоловік.

Життя строкових робітників в панській економії було гірше собачого. «Працювали від зорі до зорі. Жили в трухлявих бараках і землянках. Хліб їли чорніший од святої землі та сьорбали вівсяний куліш — такі були панські харчі. Заробіток проїдали і додому повертались ні з чим.» , — згадував житель села Долиняк Петро Дем'янович. Тривалість робочого дня становила 17-18 годин, середня зарплата чоловіків була 44 коп., жінок — 33 коп. в день. В селі протягом 1905—1907 рр. відбулося ряд революційних виступів проти поміщика Драгановського. Селяни відмовлялися доглядати просапні культури за низьку оплату і вимагали підвищення заробітку до 40-45 коп.в день. Найбільш активними організаторами страйків були Регуш Андрій Опанасович, Кіснічук Андрій Мінович, Бедзей Іван Корнійович. Навесні 1906 р. безземельні і малоземельні селяни зібрались біля Великотроянівської волосної управи з вимогою про переділ поміщицької землі. Волосна поліція розігнала селян, а організаторів виступу Киселя Левка Кириловича, Книша Івана Матвійовича та Долиняка Сидора Кіндратовича арештувала і жорстоко побила різками. Для охорони панського майна поміщик Драгановський найняв охорону.

У 1864 р. вперше відкрилась церковно-приходська школа, а в 1875 р. замінене мінестерським однокласне народним училищем. Через 22 роки 1897 р. в селі була відкрита школа грамоти для дівчаток. Діти одержували дуже мізерні знання. Усіх письменних чоловіків було 25 %, жінок 0,3 %. Матеріальна база шкіл була майже відсутня. До 1903 р. школи були на отриманні сільських громад." Школа з низькими столами на підпорах, кривими потрісканими стінами. В холодні дні собака не втрималась б. Свита не гріла, у постолах ноги дубіли. Вчитель нас відпускав додому, або ми самі тікали.", — згадував старожил села Кіснічук Андрій Мінович. Про вищу освіту в селі могли тільки мріяти. «В селі панує така темнота, що аж моторошно стає. Більшість людей навітьне знають, що таке газета. Селяни йдуть до монопольки, де йде така пиятика, що аж страшно робиться. П'ють навіть жінки. Особливо сумно дивитись на молодь — парубків. Найкраща в них забава — п'янство, а наслідки п'янства — бійка» — писала газета «Рада», Київ,1912 р.,ст. 4.

На той час В-Трояни були волосним центром: в селі працював єдиний на всю округу водяний млин, працювала дільнича лікарня, яка обслуговувала населення всієї волості, сільський банк, щотижня в четвер проводились світанкові базари, на які приїжджали селяни й купці з навколишніх сіл. На місці сучасного млина в селі розташовувався Панський тік. А там, де зараз стоїть споруда сільської школи, був так званий Попівський двір. Драгановський виписав із Польщі кілька сімей: Сєльські, Ставніцькі, Глімбоцькі, Тихорські та ін.. Звідти вони завезли помідори, буряки — скакуни.

В 1903 р. в селі збудували комплекс земської лікарні. 1910 р розпочав роботу споруда волосної управи (біля нинішнього Старого стадіону).

В роки Першої світової війни на фронт пішли 397 чоловіків, з яких додому не повернулися 132 чоловіки. 23 червня 1916 р.група жінок і відпускні поранені солдатів (близько 500 чоловік) направились до псаломщика Коваля і вимагали від нього « оту чорну книгу з орлом» куди записують всіх в пенщину до земства. Після його переконання про те, що книги у нього не має група селян направилась до будинку священника Костянтина Спогожевського, погрожуючи втопити його в ставку, якщо він не віддасть їм «чорну книгу». Волосна поліція арештувала 12 жінок, решту оштрафували по 100 крб. кожного і відпустили.

З великими надіями зустріли троянчани події Лютневої революціюї 1917 р. та утворення Центральної Ради в Києві. На площі біля волосної управи відкрився мітинг. Житель сусіднього села Вільхового, колишній моряк Балтійського флоту, більшовик Г. І. Рогозинський, звертаючись до наших односельців, закликав їх взялися перерозподіл поміщицької та церковної землі і обирати свої органи влади в селі. Була створена сільська Рада, яку очолив житель села. Ходак Пилип Опанасович. Але уже весною 1918 р. Україна була окупована австро-німецькими військами. З ними прибув управляючий економією поміщика Шрот та ін. Він вимагав повернути захоплені землі та сплатити штраф. Шрот викликав з Голованівська загін козаків-гетьманців. Всіх жителів села зігнали і показали показвий суд різками.

В січні 1918 р. в сел була встановлена радянська влада. Поміщик Драгановський втік в Умань. Був створений волосний та сільський ревкоми. З листопада 1918 р. по лютий 1919 р. в селі перебували війська С.Петлюри. Червона армія прагнула повернути під свій контроль багаті хлібні землі України. В лютому 1919 р. вони знову поновили свої порядки і закони на наших землях: впровадили зловісну продрозверстку, розв'язали громадянську війну і терор.

З вересня 1919 р. в селі господарювали денікінці, які встановили непомірні податки, вз'ялися за звичні їм грабунки. Було зруйновано млин і всі мости, що були на той час в селі. Через пів року білогвардійців прогнали червоні. 23 листопада а село налетіла банда Куцого. Бандити вдерлися в риміщення волревкому, розстрілляли його працівника, спалили документацію і пограбували майно. Для ліквідації банд в село прибув стрілецький полк, який знаходився на утриманні житетелів села. За період з 1921—1922 рр.з села вислано декілька багатих сімей. На зміну білому прийшов червоний терор, масова колективізація(1929—1932 рр), голод(1932—1933 рр), репресії(1937—1938 рр).

У 1921—1922 рр. почала працювати чотирирічна трудова школа, де навчалося 150 дітей. Першими вчителями були Залізняк Михайло Опанасович, Підвисоцька Ганна Миколаївна.

У 1922 р. було відкрито сільський будинок культури (сільбуд) і бібліотеку. 1923 р.в нашому селі відкрито інтернат для сиріт, де цього ж року утримувалося 32 діток. У 1925 р. відкрили Великотроянівську дільничну лікарню, що обслуговувала 8 сіл та лікувальне відділення. Споруда колишньої панської економії стала агрошколою.

У 1928 р. в селі створено комсомольську організацію. Першим секретарем був Сивак Василь Кирилович, члени бюро — Поворозник Михайло Пилипович, Безкурська Поліна Івнівна, Чорний Василь Савустянович, Коцан Олександр Григорович, Книшук Іван Феофанович, Гуманецький Олександр Микитович, Лозінський Григорій Якович. Всіх комсомольців налічувалось 25 чоловік. У 1929 р. створену піонерську організацію, і лише 1931 р. утворилась первинна комуністична парторганізація, яка налічувала всього 17 чоловік.

У вересні 1929 р. створено перший колгосп «Відродження». Головою колгоспу став Ткаченко Петро Васильович. 1930 р. створено ще 5 артілей. Заможні селяни (які в 30- ті роки отримали статус куркулів) чинили опір колективізації. Весною 1930 р. вони вчинили «волинку» — напали на голову сільради Поворознюка Тихона Пилиповича голову колгоспу, активістів — комсомольців й жорстоко побили. Спалили конюшню, розміщену в колишньому господарстві заможного селянина Щербатого Семена. Сільська Рада організувала охорону села, молоді комсомольці постійно чергували на колгоспних господорствах. Комсомольські бригади заготовляли хліб і валками вивозили на державний пункт станції Грушка. На 1931 р. в колгоспах утримувалося 147 коней, 102 корови, 9 свиноматок і 117 вівцематок.

Великим святом була поява трактора. Першими механізаторами у Великих Троянах були: Юрченко Порфирій, Книшук Семен Захарович, Денисюк Матвій Івнович, Остапчук Василь Йосипович, Коцан Антон Семенович, Кацан Йосип Андрійович, Кацан Павло Івнович та Кацан Степан Гнатович, які закінчили тримісячні курси при Ульяновському цукрозаводі. Першими шоферами були Драпак Іван Федотович, Гуманецький Юхим Сергійович, Білоус Сава Андрійович, Бендяк Микита Микитович. На ланах працювало більше десятка тракторів, по кілька комбайнів. Колгоспники села одержували 7-8 кг зерна за трудодень.

В страшні роки штучно створеного радянською владою голодомору 1932-33 рр. померли понад 500 жителів нашого села.  

Важким періодом для села була тимчасова німецька окупація. 3 серпня 1941 р. німці появились в с. В-Трояни. В південній частині села розгорівся запеклий бій, у якому було знищено механізований загін та багато гітлерівців. В цей день німці спалили хати колгоспників Кацана Філімона М., Книшука Петра Феофановича, Щербатого Мефодія Д., вбили хлопчика Проданчука Дем'яна. В споруді земської лікарні розташувалася німецька комендатура. Завдяки прикладеним зусиллям німецьких прихфоснів -поліцаїв, з села насильно відправлено до Німеччини 112 юнаків і дівчат. З Німеччини не повернулось 69 чоловік.

Жахливу розправу вчинили німці разом з поліцаями над євреями. Німецький комендант наказав поліцаям зселити єврейські сім'ї в хатустарого єврея Хаймовича Піня, яка стала останнім притулком 25 чоловік. Серед них було 8 дітей. Троянчани підтримували зв'язки з партизанським загоном «Південний». Будинки братів Субтових довгий час були квартирами, де зустрічалися зв'язківці різних партизанських загонів та диверсійних груп. Брати Субота Костянтин Костянтинович та Субота Васль Костянтинович за зв'язки з партизанами були розстріляні в 1943 р. в смт. Голованівськ.

В роки окупації за зв'язки з партизанами були закатовані 23 жителі села, з них 7 жінок та 5 підлітків. У Великій Вітчизняній війні рідну землю боронили 977 наших земляків, 210 з них нагороджені бойовими та державними нагородами, 225 пали смертю хоробрих. В ніч на 12 березня 1944 р. військові частини 21-го корпусу 4-ї гвардійської армії 2-го Українського Фронту (маршал Конєв І.С) с. В-Трояни звільнили від німецьких загарбників.

1949 р. в село пригнали важку техніку, якою рила котловани для ставків. В 1953 р. на зароблений трудодень колгоспники одержували 2 кг хліба та 1 крб. 20 коп. гріми. У 1958 р. Великотроянівську семирічну школу реорганізовано в школу з десятирічним циклом. В той рік тут працювало 32 вчителі, які навчали 420 дітей. В 1960 р. відкрито перший в області міжколгоспний будинок відпочинку. Щороку 600—700 учнів району проводили тут літні канікули в таборі відпочинку на околиці Великих Троянів. В період хрущовської «Відлиги» 1964 р. була холоднокровно демонтована церква, а на її місці побудовано сільський будинок культури. П'ять разів на тиждень в будинку культури демонструвалися кінофільми. В 1965 р.в колгоспі ім. Горького нараховувалось більше 600 чоловік працездатного населення, яке складало дві рільничі бригади, одну тракторна бригада, рибну і садогородню бригади і дві тваринницькі ферми. Зарплата в середньому по колгоспу складала 4,8 карб. Так, зарплата доярки 1965 р. складала 170 крб, а свинарки — 161 крб, тракториста 88 крб. Якщо до революції 1917 р. в селі було 10 хат, покритих залізом, то в 1965 р. таких налічувалось більше 300, у власному користуванні жителів села налічувалось 8 автомашин, 32 мотоцикли, 35 газових плит, 30 телевізорів. Колгосп мав у своєму розпорядженні 26 тракторів, 4 зернових комбайни, 16 автомашин та ін інвентар. При колгоспі працював комбікормовий завод. Працювала колгоспна лазня, автопарк, тракторний парк із майстернею, пилорама, овочесховище. На території села була установлена власна АЗС (автозаправна станція).

У Великих Троянах проживають 7 учасників війни в Афганістані та інших гарячих точках світу: Согутовський Петро Михайлович, Коломієць Валерій Андрійович, Білоусов Віктор Сергійович, Масловський Сергій Вікторович, Білоус Олексій Йосипович, Кісіль Василь Юхимович, Субота Віктор Кирилович. Мельник Геннадій Костянтинович у Афганістані загинув.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1564 особи, з яких 690 чоловіків та 874 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1277 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,14 %
російська	0,70 %
молдовська	0,16 %

Реалії сьогодення

На сучасному етапі, після реформування колгоспу, у селі Великі Трояни земельні ділянки передані в приватну власність жителям села.

Сьогодні основні масиви земель сільської ради орендує столична фірма «Райз-Максимко». В цій фірмі працевлаштована частина наших сельчан. Крім того землі села надано в користування 14-ти фермерським господарствам, 330 одноосібників працюють на своїй землі самостійно, а ставки 7-ми орендаторам.

Функціонує сільський будинок культури на 500 місць Працює бібліотека, дитячий садок, амбулаторія, аптека, відділення зв'язку, сільська рада, протитуберкульозний диспансер. На території сільської ради працюють кафе, продуктові магазини та магазин господарчих товарів. У селі є середня школа, великий Будинок культури з просторою спортивною залою, якому можуть позаздрити навіть великі міста. Раніше тут діяв сільський народний театр, духовий оркестр, шашково-шаховий клуб, гурт силовиків (гантелі) та ін. Тут виступали знамениті борці-велетні, брати Піддубні.

В 2016-19 рр. на всіх центральних дорогах Великих Троянів за рахунок надходження державних коштів до бюджету сільської ради було відновлено тверде покриття, підключено нічне освітлення великих та малих вулиць села. Сільська рада надає фінансову допомогу школі, дитячому садочку, відремонтовано будинок культури. Останніми роками проявились нові якісні зміни, які дають надію на відродження села в майбутньому.

Відомі люди

Уродженцями села є

• Герої Радянського Союзу генерал-майор М. П. Охман (1908—1977) та старший лейтенант І. С. Поворознюк (1920—1943),
• Біскупський Михайло Михайлович (* 1932) — український біолог, політик.
• Харті Вадим Миколайович (1987—2015) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни (2014 — донині).
• Василь Хитрук, український письменник, етноісторик. Провідник Української Духовної Республіки (УДР, разом з письменнком О.Бердником і кобзарем В.Литвином — м. Київ), Директор Міжнародного Карпатського етноцентру «Терношора-Арт», доцент Інституту Східної Європи (Лавів-Львів), Автор введення літери «Ґґ» до української абетки, предмету «Українознавство», кількох десятків етноісторичних відкритів у сфері гуманітарних наук: Українська Атлантида; Троя Гомера — українська Ольвія; 33 давніх історичних джерела походження етноніма «Україна і Українці». Нової науки ІІІ тис. Атма-Ноосфера.
• Чабан Анатолій Юзефович — професор, викладач Черкаського державного педагогічного університету;
• Окіпняк Василь Григорович — майстер спорту по баскетболу. Екс-Тренер збірної Німеччини з баскетболу.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)

Ресурси

• «Географическо-статистический Словарь Российской империи.» Составитель П. Семеновь. Санктпетербургь.:1867
• «Труды Подольского епархиального историко — статистического комитета», выпуск 9, 1907 г. с. 96-97
• Газета «Рада» № 138 — Київ, 1907
• Богачук М. Г. «Село моє — краплиночка на карті»: Літ. — публіцист. видання — Кременчук, 2008
• Книшук Г. Є. «Нарис історії. Великі Трояни» — Київ,1976

Посилання

• Погода в селі Великі Трояни [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Trojany u ujścia Seńki do Sinicy // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 482. (пол.)