Великосілки

село в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області, Україна

Великосілки (до 1946 року — Желехів Великий)[7] — село в Україні, у Новояричівській селищній громаді Львівського району Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Новояричівська селищна громада[6]. Населення за переписом 2001 року становило 1444 особи[1].

село Великосілки
Церква святої Параскеви у с. Великосілки
Церква святої Параскеви у с. Великосілки
Церква святої Параскеви у с. Великосілки
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район Львівський район
Громада Новояричівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA46060290060055464
Основні дані
Засноване 1393
Населення 1444[1]
Площа 20,47 км²
Густота населення 70,54 осіб/км²
Поштовий індекс 80453[2]
Телефонний код +380 3254[3]
Географічні дані
Географічні координати 49°59′41″ пн. ш. 24°25′28″ сх. д. / 49.99472° пн. ш. 24.42444° сх. д. / 49.99472; 24.42444Координати: 49°59′41″ пн. ш. 24°25′28″ сх. д. / 49.99472° пн. ш. 24.42444° сх. д. / 49.99472; 24.42444
Середня висота
над рівнем моря
240 м[4]
Відстань до
обласного центру
45 км[5]
Відстань до
районного центру
45 км[5]
Найближча залізнична станція Задвір'я
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 80465, Львівська обл., Львівський р-н, смт Новий Яричів, вул. Незалежності, 6[6]
Карта
Великосілки. Карта розташування: Україна
Великосілки
Великосілки
Великосілки. Карта розташування: Львівська область
Великосілки
Великосілки
Мапа
Мапа

CMNS: Великосілки у Вікісховищі

Географія ред.

Село Великосілки розташоване за 45 км від обласного центру, 45 км від районного центру та 18 км від адміністративного центру сільської громади. За 15 км знаходиться найближча залізнична станція Задвір'я[5].

Вулиці

У Великосілках налічується 11 вулиць[8].

  • Вишнева
  • Гетьмана Мазепи Івана
  • Грушевського Михайла
  • Зелена
  • Лесі Українки
  • Марка Вовчка
  • Миру
  • Полуботка Павла
  • Стуса Василя
  • Центральна
  • Шевченка Тараса

Населення ред.

Станом на початок 1939 року у Великосілках мешкало 1790 осіб, з них: 1100 українців, 50 поляків, 600 латинників та 40 євреїв[9]. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі Великосілки мешкало 1444 особи[1].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним[1]:

Мовний склад населення с. Великосілки
Мова Число ос. Відсоток
українська 1441 99,79
російська 2 0,14
польська 1 0,07

Назва ред.

1946 року село Желехів Великий перейменовано на Великосілку, а Желехів Малий — на Малосілку. Наступного, 1947 року, проведено укрупнення села Великосілка шляхом приєднання до нього села Малосілка. 19 вересня 1989 року рішенням Львівської обласної ради село Великосілка перейменовано на Великосілки.

Історія ред.

Село Великосілки, яке раніше мало назву Желехів Великий, вперше згадується 15 жовтня (23 липня за новим стилем) 1393 року, тоді польський король Владислав II Ягайло надав право на володіння селом Желехів з сусіднім монастирем Михайлу з Сулковиці.[10]

У 1461 році відбувся поділ Желехова на Великий та Малий Желехів.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується священник, шинок, млин і 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної землі[11].

У 1503 та 1515 роках Ян Мщишек стає власником, але лише частина села, оскільки, згідно з іншими документами, між Яном Вішньовським та Яном Соколом тривала суперечка щодо частини села.

У середині XIX століття Великий Желехів перебував у власності спадкоємців Розалії Келяновської, а Малий Желехів придбав граф Адам Замойський. Пізніше Великий Желехів був придбаний Казімежем Дідушицьким та залишився у власності цієї родини.

Відомі власники села:
Роки Ім'я власника
? – 1417 Михайло Сулковицький

(королівський маршалок)

1417 – ? дочки Михайла Сулковицького
1502 – ? Миколая Вжешча
середина XIX століття Розалія Келяновська

(Великий Желехів)

середина XIX століття Адам Замойський
Казімєж Дідушицький
19041934 Тадеуш Дідушицький[12]

Після проголошення ЗУНР війтом в селі був Григорій Демцюх. За Польщі війтом гміни був Станіслав Шультис, який дбав про благоустрій села. З його ініціативи в селі прокладено тверду (цегляну) дорогу. Солтисом в селі у той час був Й. Грабовський[13].

У 1934–1939 роках село було центром ґміни Желехів Великий. До 1939 року в селі діяло українське педагогічне товариство «Рідна Школа», читальня «Просвіти», польський народний дім, існувала польська організація «Стрілецький Союз»[13].

Під час другої світової війни, до лав ЧА було мобілізовано 108 місцевих мешканців, 38 з них за мужність та хоробрість нагороджені орденами та медалями СРСР, а 53 чоловіків загинули.

До 1946 року в селі була садиба графа:

«ціла садиба (мабуть, соток 8 чи 10), обгороджена сіткою-рабицею і живоплотом. Садиба була дуже гарно, розумно спланована, розділена на зони деревами і кущами. Гарний будиночок на 4 кімнати, з верандою з одного боку і ґанком з протилежного. Перед будинком росли прегарні зелені і блакитні ялинки, кущі жасмину і троянд. Господарська частина, відгороджена від житлової живоплотом, містила стайню для худоби з кімнатою для прислуги, з плитою і вмурованим в неї казаном, в якому варили їжу для свиней чи інших тварин. Стайня з зацементованою підлогою, з окремими площадками для кожної тварини, оточеними рівчачками для стоку сечі, яка спрямовувалась в бетонований басейн. Була там і комора з великим підвалом (там його називали «льох»). В коморі зберігали зерно, а в льоху — картоплю, овочі і яблука. Замикала господарчу частину стодола з током для сіна і соломи, а зразу за нею росли високі кущі червоних і жовтих порічок, смородини і аґрусу, а далі — великий сад з яблунями, сливами, вишнями, черешнями, а от груша була чомусь лише одна і дуже стара»,

— згадувала Алла Мельниченко.

Після приходу радянської влади, у 1948 році, територію садиби знищили, розмістивши там колгоспну контору. В цей ж рік влада проводила примусову колективізацію, більшості людей це не подобалося, добровільно в колгосп ніхто не рвався, але НКВС швидко з цим розправився, виславши кілька десятків сімей у виправно-трудові табори до Сибіру[14].

По війні більшість польських родин виїхала в Польщу, на їхнє місце прибули у 1947 році українці примусово виселені з Польщі під час так званої операції «Вісла»[13].

Створений колгосп «Україна» налічував 5769 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3231 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на м'ясо-молочному тваринництві, займалося вирощуванням цукрового буряку.

Діяльність ОУН-УПА ред.

З теренових вістей ВО «БУГ» УПА — Захід за 19431945 роки:

3 вересня 1944 року село оточили війська НКВС, проводили обшуки. багато чоловіків арештували, забирали людей під час Служби Божої. Під час цієї облави загинув юнак Ярослав Куць. Також в Желехові є дві вчительки-східнячки, які працюють на НКВС.

14 червня 1945 року п'ять бійців УПА зробили засідку на енкаведистів біля села, було знищено молодших лейтенантів НКВС Насонова і Клокова, сержанта Конюхова і одного бійця НКВС. Здобуто один кулемет, три автомати, два пістолети та 300 набоїв.

28 листопада 1945 року боївка УПА в Великому Желехові напала на будинок, де містилася станиця НКВС та перебував дільничий. Солдатів роззброєно, а дільничий Мельник з одним пораненим втік.

3 грудня 1945 року в Великому Желехові НКВС викликав до району всіх демобілізованих солдатів ЧА, відібрали у них документи та змушували вступати в НКВС.

19 грудня 1946 року бійці НКВС заарештували, невідомо за що, 65-річну жінку та по-звірячому вбили.[15]

Духовна історія ред.

Парафія у Великосілках була заснована у 1426 році Станіславом Каєм з Милятина, Яном з Желехова та Миколою Міжиглоцьким з Стрептова. Приблизно тоді ж і збудували перший дерев'яний костел. Спочатку парафія належала Львівському деканату, потім Буському, а з 1843 року — Глинянському.[16]

Храм був знищений у першій половині XVII століття, проте знову відбудований з дерева. Протокол візиту архієпископа Яна Скарбека від 1718 року засвідчує, що святиня мала 4 вівтарі. При парафії існувала лікарня для бідних, створена у 1723 році, заснована тодішнім парафіяльним священиком о. Шимоном Себастьяном Дзіджинським.[16]

Із 40-х років XVIII століття відзначається поганий технічний стан костелу, а 1771 року його знищила пожежа.

Римо-католицький костел Відвідання Єлисавети Пресвятою Дівою Марією ред.

Останній дерев'яний храм спорудили у 1773 році, але його оснащення тривало до 1781 року.

Під час загального канонічного візиту Львівського архієпископа (8–9 червня 1821 року) був написаний протокол, завдяки якому ми дізнаємось про зовнішній вигляд церкви: церква 44 ліктів в довжину і 24 ліктів завширшки; побудований на кладці фундаментів квадратного дерева, сильні в стінах; 6 вікон із залізними решітками вздовж та впоперек; в середині стіни були покриті лляними полотнами з квітами; великий вівтар, розписаний аквамариновою фарбою з позолоченими різьбленими розквітами, дві фігури серафимів із позолоченими крилами; біля вівтаря по обидва боки є двері в ризницю, круглі вгорі; на них — красиві білі вази з позолотою, а на постаментах, що вже стоять біля стіни прилеглого вівтаря, з одного боку, картина «Відвідання святої Єлизавети», а з іншого боку «Свята Єлизавета»; у пресвітерії, біля кутової стіни зліва, була різьблена кафедра, багато прикрашена кольором із позолоченими жучками та різьбленими вінками; лави в церкві було чотири пари; над дверима церкви знаходилися хори, у центрі яких був орган із семи голосів; великі церковні двері із залізними замками і засувами, і міцний великий замок; підлога була кам’яною, встеленою квадратними плитками; купол, на вершині церкви, був обрамлений білим листовим металом і тоді був у доброму, міцному стані; навколо цвинтаря біля церкви, між мурованими стовпами на цегляному фундаменті, стояла огорожа з товстого бруса з дахом.

У протоколі візиту 1840 року згадується нещодавній ремонт костелу. У 1908 році інтер'єр храму був змінений. У 1938 році дах церкви потребував ремонту. Того ж року у компанії Ягодзінського був замовлений новий дев'ятиголосний орган. Однак невідомо, чи був він розміщений в церкві.[16]

У 1930-х роках завершили ремонт та облаштування парафіяльного будинку з театральним залом на місці зруйнованої під час першої світової війни лікарні для бідних. Зал крім вистав, повинен був служити місцем зустрічі молоді та читальним залом. Парафія, налічуючи понад півтори тисячі вірян, мала філіальні каплиці в Неслухові, Стрептові (1894 р.) та Ямному (1892 р.).

У 1944 році останній парох о. Андрій Чехович разом із частиною костельного майна виїхав до Польщі.[17] Після від'їзду парафіян храм двічі відкривали силою і спустошували (про це ми знаємо з листа священника Чеховича до курії в Любачеві від 12 жовтня 1947 р.).

У червні 1953 року церква була зруйнована комуністичною владою, а територія цвинтаря була розорана (влада хотіла розширити дорогу, що веде до центру міста).[16]

На місці плебанії було збудовано поліклініку.

2 липня 2018 році на місці костелу за участі єпископа-помічника Львівської архідієцезії о. Едварда Кави та духовенства й вірних була звершена Свята Меса. Того ж року залито фундамент під нову каплицю Матері Божої Чорничної РКЦ.[18]

Греко-католицька церква Святої Великомучениці Параскеви ред.

Церква збудована за сприянням власників села графського подружжя Тадеуша та Анни Дідушицьких та родина Пайгертів.

Великий дерев'яний храм стоїть у центрі села, запроєктований архітектором Міхалом Ковальчуком.

Будівля хрестова у плані, з півночі та півдня має прибудовані до вівтаря високі ризниці.

По периметру повністю оточена арковою галереєю з дерева, накритою широчезними дахами. Три вхідні двері: центральні у західній стіні бабинця, над якими розташована проповідниця, бічні розташовані у північній та південній стінах нави і накриті дахами, що виступають над опасанням.

На одвірках західних вхідних дверей можна побачити написи, підкреслені золотистою фарбою:

«В ім'я Отця і Сина і Святого Духа амінь. Цей храм створений за допомогою чесних парафіян і благородних жертводавців графа Тадея і Анни Дідушицьких та Івана і Леонтини Пайгертів року Божого 1892»

Покровителями церкви до другої світової війни були граф Станіслав та Розалія Дідушицькі.

Стіни підопасання — голий, не фарбований зруб, решта покриті дерев'яними лакованими планками, загостреними на кінці, що імітують гонту.

Вгорі: бабинець та вівтар на високих світлових восьмериках (над вівтарем менший) накриті невеликими банями з маківками. Над навою таке ж завершення, тільки восьмерик і баня більших розмірів.[19]

Парохи села
  • о. Теодор Мартинович
  • о. Петро Дудкевич (1795)
  • о. Симон Тарнавський (1823-1832)
  • о. Йосип Лотоцький (1833—1858)
  • о. Іоанн Захаріясевич
  • о. Василь Сидорович
  • о. Володимир Ковальський (1924-1944)

Інфраструктура ред.

Амбулаторія загальної практики-сімейної медицини.[20]

Освіта ред.

В селі діють заклад загальної середньої освіти I-III ступенів та дошкільної освіти[21].

Відомі люди ред.

Народилися

Примітки ред.

  1. а б в г Новояричівська селищна громада, Львівський район, Львівська область: с. Великосілки. socialdata.org.ua. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 7 березня 2024. 
  2. Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 7 березня 2024. 
  3. Коди автоматичного міжміського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 7 березня 2024. 
  4. Прогноз погоди в селі Великосілки. weather.in.ua. Погода в Україні. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 7 березня 2024. 
  5. а б в Відстані від села Великосілки. della.com.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 7 березня 2024. 
  6. а б Картка Новояричівської селищної громади. novoyarychiv.gromada.org.ua. Новояричівська селищна громада. Архів оригіналу за 20 листопада 2023. Процитовано 7 березня 2024. 
  7. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 18.7.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Львівської області». uk.wikisource.org. Президія Верховної Ради Української РСР. Процитовано 3 лютого 2024. 
  8. Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 7 березня 2024. 
  9. Кубійович, 1983, с. 35.
  10. Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (1361—1530). — Ч. 1—43; ч. 44—80. — Підп. Михайло Грушевський. — «Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка». — Рік XIV. Т. LXIII, Кн. I. V + I—46 с. — С. 9—10.
  11. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 155. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. (пол.)
  12. Żelechów Wielki, wieś op, star. Kamionka str. — własność ziemska, historia posiadania, opis, zdjęcia. genealogia.okiem.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021. 
  13. а б в Історія села Великосілки. velukosilku-nvk.ucoz.ua. ЗЗСО І-ІІІ ст. та ДО с. Великосілки. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 7 березня 2024. 
  14. Село Великосілки. svitlytsia.crimea.ua. Кримська Світлиця. 27 березня 2020. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021. 
  15. Нова серія. Том 13. Воєнна округа УПА «Буг». Документи і матеріали. 1943-1952. Книга 2 / HAН Укpaїни. Iнститyт yкpaїнськoї apxeoгpaфii тa джepeлoзнaвствa імені М. C. Гpyшeвськoгo; Bидaвництвo «Лiтoпис УПA» та ін. — Київ-Торонто : Літопис УПА, 2009. — С. 83, 109, 180, 182, 212, 215, 690. — 2000 прим. — ISBN 978-966-2105-13-1.
  16. а б в г Parafia Żelechow. parafiajaryczow.com (пол.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021. 
  17. Великосілки (Желехів). Колишній костел Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією (1773). Львівська обл., Львівський р-н. rkc.in.ua. Костели і каплиці України. 6 липня 2018. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021. 
  18. Великосілки на Львівщині: земля, освячена кров'ю мучеників. credo.pro. ГО «CREDO». Католицький суспільно-релігійний інтернет часопис «CREDO». 2 липня 2018. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021. 
  19. с. Великосілки, Кам'янка-Бузький район. Церква Св. Параскеви (1892). decerkva.org.ua. Дерев'яні церкви Західної України. Архів оригіналу за 14 травня 2017. Процитовано 17 квітня 2021. 
  20. Амбулаторія загальної практики-сімейної медицини с. Великосілки Кам'янка-Бузького району Львівської області. discount.ua. Всеукраинский дисконтный портал. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 6 березня 2024. 
  21. Заклад загальної середньої освіти I-III ступенів та дошкільної освіти с. Великосілки. lv.isuo.org. Львівська область. ІСУО. 29 листопада 2023. Процитовано 6 березня 2024. 
  22. Проєкт «Віртуальний некрополь української еміграції»: Гірний Володимир. necropolis.uinp.gov.ua. Український інститут національної пам'яті. 7 жовтня 2020. Архів оригіналу за 12 лютого 2022. Процитовано 7 березня 2024. 
  23. Іван Іванович Сікорський. heroipto.lviv.ua. Сайт пам'яті. 9 квітня 2020. Архів оригіналу за 20 квітня 2022. Процитовано 17 квітня 2021. 
  24. Шпирка Володимир Михайлович. memorybook.org.ua. Книга пам'яті загиблих. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021. 

Джерела та література ред.

Посилання ред.