Велике замирення (тур. Büyük sakin) — період в історії Османської імперії, що загалом збігається з правлінням султанів Махмуда I, Османа III та Мустафи III.

Історія Османської імперії
Герб Османської імперії
Утворення Османської держави (1299-1402)
Боротьба за візантійську спадщину (1402-1453)
Розквіт Османської імперії (1453-1566)
Послаблення і занепад (1566-1789)
Жіночий султанат
Епоха Кепрюлю
Доба тюльпанів
Велике замирення
Панування деребеїв
Між стагнацією і модернізацією (1789-1908)
Нізам-і Джедід
Танзимат
Зулюм
Розпад Османської імперії (1908-1922)
Молодотурецька революція
Доба другої Конституції
Поділ Османської імперії

Портал «Османська імперія»
Махмуд I

Історія ред.

У вузькому сенсі «великим замиренням» називають час між Белградським миром (1739) та початком Російсько-турецької війни 1768—1774, коли Порта і справді не воювала із християнськими державами. Махмуд I замирився зрештою і з Іраном, уклав «вічний мир» з Марією Терезією, надав «вічні капітуляції» французьким підданим, які дали їм змогу поступово підпорядкувати собі майже всю торгівлю Османської імперії. Посланці Людовика XV намагалися втягнути султана у військові суперечки між європейськими монархіями, але султан твердо тримався нейтралітету. Ще ніколи імперія так довго не насолоджувалася миром на своїх кордонах[1].

Втім, і у внутрішній політиці це був час спокою, адже вже Махмуд I відзначався незвичною для династії Османів м'якістю та гуманністю — не убив свого попередника, якого усунули від влади, та його синів і взагалі уникав страт, і такою ж була поведінка махмудового брата Османа III.

Кульмінацією «великого замирення» вважають час урядування Рагіпа-паші, великого візира Мустафи III у 17571763. У Європі в цей час тривала Семирічна війна, але Османська імперія стояла осторонь, дістаючи від політики невтручання чималий зиск.

Примітки ред.

  1. Мустафін О. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с. 342-343

Література ред.

  • Osmanlı Devleti ve Medeniyeti Tarihi. Editör Ekmeleddin İhsanoğlu 1.Cilt, Istanbul, 1994.