Відкрити головне меню

«Велике життя» (рос. «Большая жизнь») — український радянський художній фільм режисера Леоніда Лукова, лідер прокату (1940) — 18.6 млн глядачів. Фільм знятий на кіностудії ім. Олександра Довженка за сценарієм Павла Ніліна, основою для якого послужив його ж роман «Людина йде в гору (Нариси звичайного життя)», опублікований у журналі «Новый мир» (1936).

Велике життя Picto infobox cinema.png
рос. Большая жизнь
Screenshot Bolshaya zhizn 1939.png
Фінальний кадр фільма: герої-стаханівці Курський, Балун та Ляготин
Жанр фільм-драма[d]
Режисер Леонід Луков
Сценарист Павло Нілін
На основі «Людина йде в гору» (Павло Нілін)
У головних
ролях
Андреєв Борис Федорович
Оператор Іван Шеккер
Композитор Микита Богословський
Художник Соломон Зарицький
Кінокомпанія Кіностудія Довженка
Тривалість 98 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1939
Дата виходу 14 лютого 1940
IMDb ID 0032268
Наступний «Велике життя. 2 серія»

За сценарій і режисуру 15 березня 1941 кінокартина «Велике життя» нагороджена Сталінською премією II ступеня.

СюжетРедагувати

Фільм оповідає про шахтарів Донбасу, про новаторів і їх боротьбу зі шкідниками. Шахтар-ветеран Кузьма Петрович Козодоєв (прототип, імовірно, шахтар-стаханівець Дзержинського центрального рудника — Козодоєв Захар Устинович) винаходить циклічний спосіб видобутку вугілля. Ідею підтримують гірничий інженер Пєтухов, парторг Хадаров та решта шахтарів. Козодоєв застосовує свій метод та встановлює новий рекорд норми видобутку.

Разом із тим група молодих шахтарів — Балун, Курський та Ляготин — не надто дотримуються трудової дисципліни, прихильно ставляться до алкоголю. Десятник Кузьмін невдоволений успіхами Козодоєва підмовляє молодиків до саботажу — влаштувати обвал порід в лаві. Він шантажує Макара Ляготина куркульським минулом батька. Відтак вони порушують кріплення, обвал порід стався, у нього потрапив Козодоєв. Він повільно згасає. Та його рекорд визивається повторити Балун.

Тоді Кузьмін та Ляготин безуспішно намагалися схилити на свій бік Курського. Кузьмін навіть власноруч руйнує з'єднання повітропровода. Змову розкриває парторг Хадаров. Ляготин в усьому зізнається. В останні хвилини Козодоєва його мати Маруся оповідає, мов казку, що учні його Балун та Курський встановили новий рекорд.

У роляхРедагувати

МузикаРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

  • У фільмі показаний конфлікт між партійним та профспілковим керівництвом, з якого видно, що профспілки лише заважають партії будувати «світле майбутнє». Фігура профоргу, голови шахткому Усиніна, бюрократа та відвертого брехуна, виступає окремо від решти шахтарів.
  • У фільма є продовження, фільм «Велике життя», 2 серія, знятий в 1946, який зазнав нищівної критики радянського партійного керівництва і на екрани в СРСР вийшов з невеликими купюрами лише у 1958 році, але практично не демонструвався.
  • Спеціально для фільму поетом Борисом Ласкіним і композитором Микитою Богословським було написано пісню «Сплять кургани темні». У фільмі пісню виконав Лаврентій Масоха.
  • У 1963 році вийшла нова «режисерська редакція» обох серій фільму. У першій серії зроблені скорочення в сценах, де було видно портрети Сталіна та інших «опальних» на той момент вождів. Добре помітний недостовірно виглядає «стрибучий» портрет Леніна на одному з будинків — у такий спосіб, за допомогою «блукаючої маски», закрили портрет Кагановича. З пісні про стаханівське плем'я було вилучено куплет із текстом про «ласку вождя». У версії 1963 року перероблено й титри.
  • У 1973 році вийшла «відновлена» версія першої серії фільму. Менш популярну і менш вдалу другу серію картини в 1970-1980-ті роки по телебаченню не показували. «Відновлення» було зроблено на основі першої редакції картини 1939 року, але з усіма скороченнями атрибутів «культу особи». Було зроблено переозвучування картини: пісню «Сплять кургани темні» замість Л. Масохи тепер виконував Валерій Золотухін, за П. Алейникова говорив інший актор тощо.
  • Кінострічка складається з 12 частин (2677 метрів).

ПосиланняРедагувати