Вікіпедія

Велика Україна (іредентизм)

(Перенаправлено з Велика Україна (історія))
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Велика Україна (значення).

Вели́ка Украї́на — іредентична політична концепція. Історичне уявлення про Україну, Україну-Русь (наприклад, за Грушевським та іншими істориками) в її територіально більших і політично вагоміших реалізаціях, ніж сучасна, сформована на основі УРСР, яка має охоплювати всі українські етнічні території.

Велика Україна
Дата створення / заснування 1904
Зображення
Засновник Міхновський Микола Іванович
Країна  Україна, Кубань,  Кубанська Народна Республіка, Донщина, Подністров'я і Берестейська земля
Детальна карта
Мапа розселення українців у Європі з листівки, виданої 1919 року. Є одним з варіантів території Великої України

Історія ред.

 
Адміністративно-територіальний поділ Української Держави. Зелена пунктирна лінія — територіальні претензії за українським населенням на цих землях
Див. також: Історія України, Українська Народна Республіка та Українська Держава

Підйом національної свідомості ред.

Десять заповідей Української Народної Партії (1902—1907) були сформульовані її лідером Миколою Міхновським в 1904 році.

Ці заповіді були свого роду кодексом партії. Вони закликали до однієї, єдиної, неподільної, від Карпат аж до Кавказу самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей.[1]

Міжвоєнний період ред.

 
Межі України, заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції (1919-1920)
 
Повідомлення в Харбінській газеті «Далекий Схід» про створення Карпатської України (1938 рік)

У міжвоєнний період одним з ідеологів українського іредентизму — утворення «Української імперії» був Михайло Колодзінський. Основні положення він виклав у своїй праці «Українська воєнна доктрина» (1935—1937). Відомий його вислів: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Європи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди»[2]. Михайло Колодзінський детально окреслив кордони майбутньої української держави, до складу якої мали би входити крім усієї сучасної України, Молдова, значні частини Румунії, Польщі, Білорусі і Росії (аж до середньої Волги і Каспійського моря)[3].

Сучасність ред.

У сучасній Україні в деяких громадських і політичних організацій — проєкт утворення самодостатньої (без орієнтації ані на Схід, ані на Захід) української національної держави в етнічних межах. У 1991—2004 роках проєкт проголошувався метою діяльності правої Соціал-національної партії України (пізніше партія перетворилась на ліберальніше за поглядами ВО «Свобода»). Зараз реалізація цього проєкту є метою кількох громадських організацій: «Патріот України», «Українська Альтернатива», Національна дія «Рід» та організації української молоді «Спадщина».

Спірні регіони ред.

 
Східний кордон України з етнографічним (О. Бойдуник), геополітичним (Ю. Липа), імперіалістичним (М. Колодзінський) та «націоналістично-послідовним» (С. Бандера) принципами.

Від часу проголошення ідеї Міхновського про «Українську Самостійну Соборну Державу» були основним національним гаслом, проте багато суперечок викликає уявлення про те, що «соборність» українських земель в 1939–45 роках була забезпечена лише частково.

Сьогодні теоретичний Український іредентизм в основному спрямований на схід, на території, які входять до складу   РФ:

На захід, територіальні претензії включають:

Можливість висунення серйозних територіальних претензій України до своїх сусідів вкрай мала (іредентистські рухи превалюють у середині самої країни, й підтримують об'єднання російськомовних регіонів з Російською Федерацією, див. Проросійські виступи в Україні (2014)). Тим не менш, більш радикальні українські націоналісти цілком можуть спробувати скористатися російськими труднощами в проблемних регіонах, як-от Північний Кавказ, і, можливо, навіть далі, особливо, якщо між Росією та Україною станеться серйозний конфлікт.[4]

Кубань ред.

 
Українці на Кубані, відповідно перепису 1926 року
   90-75%
   75-50%
   50-25%
   25-10%
   10-5%
   5-2%
Докладніше: Українці на Кубані та Кубанська Народна Республіка

Перші українські поселення на Кубані датовані 1792 та до середини XX століття більшість населення ідентифікувала себе, як Козаки або Українці.[5][6]

На початку XX століття після розпаду Російської імперії й початку більшовицької та білогвардійської агресії були спроби до об'єднання з Української Народною Республікою та пізніше з Українською Державою П. Скоропадського, проте ці спроби зазнали невдачі та були жорстоко придушені.

Пізніші спроби до об'єднання були вже за Української Соціялістичної Радянської Республіки, але будь-який рух в цьому напрямку було придушено радянським терором 1937-го року й згортанням політики коренізації та пізніше навіть згадка про це була під цілковитим табу, як в Радянському Союзі, так і в Російській Федерації.

Завдяки агресивній політиці русифікації, як основи власної національної політики, які провадили Російська імперія, Радянський Союз, а зараз продовжує Росія, включаючи Голодомор, більшість населення прийняло російську самоідентифікацію, а в середині 2000-х років з подання місцевого губернатора, кубанська балачка офіційно почала вважатися діалектом російської мови, відсоток тих хто продовжує вважати себе українцями знизився з офіційних 55 % (1926) до 0.9 % (2002).

Основні риси ред.

Серед головних рис проєкту «Великої України», як сильної національної держави:

  • соборність (включення до своїх кордонів усіх українських етнічних земель);
  • автаркія (самодостатня економіка);
  • імперіалізм (орієнтація на зовнішню експансію та домінування). Право на життя на власній етнічній території та боротьба з іншими народами є одною з ключових ідей всього націоналізму, зокрема, у творах Дмитра Донцова[7];
  • ініціація (визначення пріоритетів), утворення Центральноєвропейського військово-політичного блоку (напр. Серединна Європа). Глобалізм піддають гострій критиці з точки зору націоналістично-культурних інтересів[8], тому оптимальним має бути союз держав-сусідів для забезпечення незалежності кожної з цих держав;
  • націократія (альтернативний демократії державно-політичний режим).

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Мирчук П. Відродження національної ідеї. — Київ: Українська видавнича спілка, 1999
  2. ↑ Колодзінський М. Українська воєнна доктрина. Ч. 1. [- Б. м., б. д.] — С. 21.
  3. ↑ Михайло Колодзінський. Воєнна доктрина українських націоналістів. // Україна модерна. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  4. ↑ Wilson, Andrew (1997). Ukrainian nationalism in the 1990s: a minority faith. Cambridge University Press. с. 183. ISBN 0-521-48285-2. Архів оригіналу за 28 червня 2014.
  5. ↑ Як Кубань стала російською: до 1930-х українська мова була тут офіційною, а кубанські козаки вважали себе українцями. http://veterano.com.ua/. Ветерани.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
  6. ↑ Gazeta.ua (18 березня 2016). До 1930-х украинский язык на Кубани был официальным - российские СМИ. Gazeta.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
  7. ↑ Підстави Українського Імперіалізму
  8. ↑ Філософські погляди Дмитра Донцова. Архів оригіналу за 20 листопада 2008. Процитовано 11 серпня 2008.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Велика_Україна_(іредентизм)&oldid=41600320