Відкрити головне меню

Велика Русь — термін, що характеризується розмитістю визначення та багатозначністю. У різні часи застосовувався для позначення

  • Великоросія. В книзі І. А. Худякова «Великорусскія сказки», яка пройшла цензуру і була видана в Москві в 1860 році, автор під великоруськими територіями наводить Тобольськ[1], Казань[1], Москву[1], і с. Жолчин[1] Рязанської губернії і уїзду.
  • як історико-правнича дефініція у титулах російських царів
  • як головний елемент офіційної імперської доктрини «трьох руських народностей», базова складова тріади — Велика Русь, Мала Русь та Біла Русь.

У XIV—XVII століттях використовується в окремих іноземних джерелах для визначення київських, волинських, сіверських та подільских земель на противагу Малій Русі — галицьким землям.

У сучасній науці термін Велика Русь практично не використовується.

ІсторіяРедагувати

Територіальний і географічний зміст терміна спочатку не був точно визначений. Вперше словосполучення «Велика Русь» згадується в XII столітті, але прикметник «Великий» був лише епітетом, що відображає розміри і велич країни. Географічне значення він набув пізніше, у період феодальної роздробленості і монголо-татарського нашестя, коли з поділом Київської митрополії в XIV столітті виникає церковне поняття «Мала Русь», що спочатку включає в себе 6 єпархій Галицько-Волинського князівства. Великою Руссю стали називати інші 12 єпархій, включаючи і Київ. З кінця XVI століття термін Мала Русь позначає вже всю Південно-Східну Русь, перш за все області навколо Києва. У XV—XVII століттях «Великая Русь» перемежовується так само з «Білою Руссю» — обидва ці поняття позначають Московську Русь. З середини XVII століття уявлення про Росію, що складається з Великої, Малої і Білої Русі, остаточно закріплюється, що знаходить відображення не тільки в титулі государя, але і в офіційній загальноросійській ідеї.

Виникнення термінаРедагувати

Слово «Велика Росія» (ή Μεγάλη Ρωσία) вперше з'являється офіційно в переліку митрополій, які перебували під юрисдикцією Константинопольського патріарха складеному в кінці XII століття за імператора Ісаака II Ангела. Удільна роздробленість, постійні набіги татар і загальна політична нестабільність змусили в 1300 році Київського митрополита Максима покинути свою резиденцію в Києві і переїхати в Володимир-на-Клязьмі. Таким чином Київ, який займав раніше географічно серединне, нейтральне положення, перестав бути релігійним центром Русі. Галицькі князі стали домагатися створення своєї окремої метрополії, і в 1305 році була створена Галицька митрополія, самостійна від Київської. Однак майже відразу стихійно її стали називати Малою Руссю, тому що складалася вона з 6 галицько-волинських єпархій. Решта 12 єпархій, включаючи Київську та Чернігівську, залишалися в підпорядкуванні у Київського митрополита, який мав резиденцію у Володимирі, а з 1325 року — в Москві[2]. Такий поділ церковних єпархій тривав протягом усього XIV століття. З плином часу термін «Мала Русь» отримує політичний сенс і закріплюється за територією Галицького князівства. Галицький князь Юрій II в грамоті 1335 року називає себе «князь всієї Малої Русі» (лат. Nos Georgius dei gracia natus dux totius Russiae Minoris).

ІлюстраціїРедагувати

 
Європейська карта Росії (Дюваль, 1677). Перша карта, на якій окрім вже звичних позначень для Росії: Московія і Біла Русь, стоїть синонім «Велика Русь»
 
Н. Фішер — Пискатор «Карта Московії чи Великої Русі» (лат. MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula), 1681
 
Погляд на межі Великоросії в XIX столітті: англійська карта Великоросії з видання Алвина Дж. Джонсона (1864 рік)
 
Погляд на межі Великоросії в XIX столітті: німецька карта Великоросії з книги Meyers Konversations-Lexikon[de] (18851890 рр.)
 
Росіяни в Російській імперії в 1897 році, ґрунтуючись на даних з рідної мови (великоросійському наречию).
   >90%
   70—89%
   50—69%
   30—49%
   15—29%
   5—14%
   <5%
 
Територія творення говорів російської мови первинного утворення

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г И. А. Худякова. Великорусскія сказки/ Изданіе К.Солдатенкова и Н.Щепкина, — Москва, Въ Тіпографія В.Грачева і Ко, — 1860, Ценсоръ А.Петровъ
  2. Згідно з грецьким записом початку XIV століття: «Було у Великій Росії 19 єпархій: тепер же їх залишилося 12. Коли єпархія Галичини була зведена на ступінь митрополії царем Андроніком по царським хрисовулом і патріаршим писань при патріархові кир-Опанаса, то підкорилися галицької митрополії наступні єпархії: Галицьку, Перемиську, Володимирську, Холмську, Луцьку та Турівську». (Cod. Paris, 1366, л. 294, РИБ. Т. VI. Прил. С. 15.)

ДжерелаРедагувати