Відкрити головне меню

Вели́ка Заго́рівка — село у Борзнянському районі Чернігівської області України. Розташоване на півдні району. Центр Великозагорівської сільської ради, якій підпорядковано також хутір Степ. Населення — 1562 осіб (2012 рік)[1].

село Велика Загорівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Борзнянський район
Рада/громада Великозагорівська сільська рада
Код КОАТУУ 7420880801
Облікова картка Велика Загорівка 
Основні дані
Засноване 1575
Населення 1562 мешканці[1]
Площа км²[1]
Поштовий індекс 16450
Телефонний код +380 4653
Географічні дані
Географічні координати 51°10′25″ пн. ш. 32°29′10″ сх. д. / 51.17361° пн. ш. 32.48611° сх. д. / 51.17361; 32.48611Координати: 51°10′25″ пн. ш. 32°29′10″ сх. д. / 51.17361° пн. ш. 32.48611° сх. д. / 51.17361; 32.48611
Середня висота
над рівнем моря
131 м
Місцева влада
Адреса ради 16431, с. Велика Загорівка, вул. Центральна, 23
Карта
Велика Загорівка. Карта розташування: Україна
Велика Загорівка
Велика Загорівка
Велика Загорівка. Карта розташування: Чернігівська область
Велика Загорівка
Велика Загорівка

Географічне положенняРедагувати

Село розташоване в центральній частині району, за 12 км від районного центру — міста Борзна (автошляхами — 12,2 км[2]) та за 10 км від залізничної станції Плиски. Висота над рівнем моря — 131 м[3].

ІсторіяРедагувати

Рання історія села до початку XX століттяРедагувати

Згідно з виданням «Історія міст і сіл Української РСР» часом заснування Великої Загорівки визнається 1575 рік: селище вперше згадується в 2-й половині XVI століття[4]. Село на березі річки, яка тоді називалася Кудін, як і велика частина Чернігово-Сіверської землі, в той час входила в склад Великого князівства Московського. За сучасними українськими джерелами село засновано значно пізніше, оскільки 1618 польському шляхтичу Вищелю було надане «пусте городище Борзна з округою» — жодної згадки про Велику Загорівку немає[5].

1618 року згідно з Деулінською угодою велика частина сіверщини відійшла до Польщі. 1621 року значні земельні володіння в задеснянському регіоні отримав Щасний Вишель — королівський ротмістр з Мазовеччини, який повернувся з московського полону. Йому було надане «пусте городище Борзна з округою». На середину 1629 року Щ. Вищель, який на той час вже був Новгород-Сіверським хорунжим і Ніжинським війтом, осадив слободу Загорівку (Велику), що знаходилась в його ґрунтах. За успіхи «в осадженні за свій кошт пустих волостей у Сіверщині» Сигізмунд ІІІ надав новгород-сіверському капітанові 40 волок між річками Плиска та Загорівка. Пізніше до цих 40 волок король додав ще стільки ж. Це посувало межі Борзенької волості далі на південь.

У 1635 році Щасний Вишель поступився Борзенською волостю цехановському каштеляну Францішкові Вишлю. На той час крім Борзни в документі названі селища Сорока, Миколаївка, Стрельники, Носалівка, Красилівка, Загорівка (Мала), і села Плиска й Загорівка (Велика).

Початок козацьких повстань під проводом Богдана Хмельницького викликали тут своєрідну муніципальну революцію, яка полягала у масовій підтримці повстання місцевим населенням, вигнанні і винищенні осіб, трактованих як ініціаторів ліквідації чи урізання традиційних прав і привілеїв козаків та вільних переселенців, а також експорті революції місцевими козаками на північ Десни і Сейму. Як писав польний гетьман Микола Потоцький у листі від 31 грудня 1630 року до коронного гетьмана Станіслава Концєпольського, місцеві слободи є «пол. seminarium buntyw» (школою бунтів). Після зайняття в середині 1648 року повсталими козаками території Чернігово-Сіверщини фактично завершилася польська доба в історії регіону.

Реєстра всего войска Запорожского после Зборовского договора с королєм польськім Яном Казіміром составленниє 1649 года, октября 16 дня». Полк Черниговській. Сотня Борзнянская.

Відповідно до рішень Переяславської Ради та Березневих статей 1654 року, Борзнянська сотня, як і вся територія Козацько-Гетьманської Держави, потрапила під протекторат Московського царства:

Да февраля в 2 день [1654] столник Михаило Михаилов сын Дмитреев да подячей Степан Федоров приехали Нежинского полку в город Борзну и в том городе Борзне сотника и ясаула козаков и мещан того города и уезду ска-зав им государеву церкву и великого князя Алексея и к вере привели по чиновной книге того ж города в соборные церкви Рожества пресвятые Богородицы тое ж церкви при протопопе при Василье, а кто имены: сотник и ясаул, и козаки, и мещане того города и уезду у веры были их имена написаны в сей книге порознь:

И по упомянутому 1-му пункту высочайшая 7162 (1654) году марта 27 дня от государя царя Алексея Михайловича жалованная грамота дана о поступании им по прежним правам и вольностям. Имений казацких чтоб никто не отнимал; которые землю имеют и все пожитки с тех земель, чтоб при тех имениях добровольно владели; вдов, после казаков остальных, чтобы и дети их також вольности имели, как предки и отцы их…

…село [Великая] Загоровки и в том селе стоит црков древеная во имя Успения Пресвятые Богородицы [28 серпня н.ст.]; у тое цркви служащей поп Козма … и тех сел козаки и мещане были у веры в городе Борзне вместе с сотником.

За гетьманів Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича село знаходилося в підпорядкуванні старшини Борзенської сотні. Іван Мазепа надав Загорівку у володіння генеральному судді Саві Прокоповичу. Після смерті якого містечком володіли його син, також генеральний писар Семен Савич. Після нього «по жалованний монаршій грамоті, в 1718 году даній батьку його за служби войскові» Велика Загорівка перейшла у вічне володіння сина Семена Савича — бунчукового товариша Федора Савича.

У другій половині XVII сторіччя у Великій Загорівці діяло церковне братство, членами якого були ремісники місцевих ткацького, кравецького й різницького цехів[7].

На початок XIX сторіччя, у 1800 році в селі Велика Загорівка мешкало 1176 душ чоловічої статі, що сплачують податки та на хуторі (без назви) при селі ще 3 душі чоловічої статі. На хуторі Ступник (нині урочище у Великій Загорівці) — 10 душ[8].

1849 року у Загоровці побудована дерев'яна Покровська церква. Станом на 1866 рік в селі було сільське училище, церква. У 445 дворах мешкало 2933 жителів.

За даними першого всезагального перепису населення Російської імперії 1897 року в Загоровці нараховувалося 687 дворів, 3728 жителів (5,4 душ в дворі, найвищий показник кількості людей в селі). Діяли земська школа, бібліотека, відбувалися три ярмарки на рік.

Брокгауз і Єфрон описують Велику Загорівку на початку ХХ століття: — дворов 610, жителів 3076, школа, 3 лавки[9]. За іншими даними, «при річці Кудін розміщено село Велика Загорівка, що має близько 4 тисяч жителів, декілька лавок і вітряних млинів»[10].

Післяреволюційний період і до наших днівРедагувати

1988 року в селі мешкало 2035 жителів[11] (за 88 років зменшилось людей ще на третину: револющії, розкуркулення, колективізація, голодомори, війна, міграція в міста). Чисельність населення на 2012 рік становила 1562 осіб[1](скорочення за рахунок природної смертності).

На фронтах Другої світової війни билися 800 жителів Великої Загорівки, 300 з них за мужність і відвагу, проявлені в боях, нагороджені орденами і медалями СРСР, 400 — загинули. На їх честь в селі споруджено обеліск Слави. На братській могилі — пам'ятник радянським воїнам-визволителям, що загинули в боях за визволення села від гітлерівців.

У повоєнний період у селі знаходилися колгоспи імені Свердлова і «Україна», за якими було закріплено 6428 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 5219 га орної землі. Це були багатогалузеві господарства, де вирощували зернові культури, картоплю, цукровий буряк, займалося м'ясо-молочним тваринництвом.

ПерсоналіїРедагувати

ІнфраструктураРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Станом на 2012 рік. Облікова картка населеного пункту на сайті Верховної Ради
  2. Маршрут від Великої Загорівки до Борзни.
  3. Інформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Велика Загорівка
  4. Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. Чернігівська область — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1972. — 779 с.
  5. Петро Кулаковський. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618—1648. Київ, 2006. C. 298, 440. ISBN 966-8201-17-5
  6. а б в г Козаки безумовно ідентифіковані і в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
  7. Перепис Гетьманщини 1666 р. Г. У. № 66, 2007 р. Інститут рукопису НБУВ. — Ф.1478. — Арк.1)
  8. Топографічний опис Малоросійської губернії 1798—1800 рр. Описи Лівобережної України. «Наукова думка». 1997. С. 139
  9. Энциклопедический словарь. Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — СПб.: Семеновская Типо-Литография И. А. Ефрона, 1890—1907. — Т. 1-41А, доп. 1-2А. Цит. по Энциклопедический Словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона (в 86 томах с иллюстрациями и дополнительными материалами)/под ред. И. Е. Андреевского, К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. Архів оригіналу за 2012-06-06. Процитовано 2012-08-26. (рос.)
  10. рос. дореф. Россія. Полное географическое описаніе нашего Отечества. Подъ общимъ руководствомъ П.П.Семенова-Тянъ-Шанскаго. Томъ VII. Малороссія. — С.-Петербург, 1903. Изданіе А.Ф.Дебріена
  11. «Чернігівщина» Київ. У. Р. Е. 1990
  12. http://memorybook.org.ua/21/savchenkoy.htm
  13. у Бахмачі відкрито меморіальну дошку учаснику АТО. Архів оригіналу за 18 листопад 2015. Процитовано 18 листопад 2015. 
  14. Спогад про голод

ДжерелаРедагувати

  1. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Малоросия. Т.7. 1908 г.
  2. Материали для истории экономического, юридического и общественного быта Старой Малоросии, издавае-мые под редакцией Н. П. Василенка. Выпуск 1-й. Чернигов. 1901 г.
  3. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729—1730 гг.
  4. Шафонский Аф. Черниговского наместничества топографическое описание с географическим и историческим описанием Малой Росии 1786 г. 1851г.
  5. Географическо-статистический словарь Росийской Империи. 1863 г.
  6. Записки Черниговского губернского статистического комитета Кн.1. Черигов. 1866 г.
  7. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618—1648. Київ. 2006.
  8. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. Київ. 2003.
  9. Материалы для статистики Росийской Империи … при статистическом отделении совета МВД. 1841г. С.Петербург.
  10. Летописное повествование о Малой России и ея народе и козаках вообще … через труды … Александра Ригельмана 1785—1786 г. 1847 г. Москва.
  11. Статистические труды И. Ф. Штукенберга. Т. 25. 1858 г. С.Петербург.
  12. 1-я всеобщая перепись населения Империи 28 января 1897 г. 1897 г. С.Петербург.
  13. Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

ПосиланняРедагувати