Відкрити головне меню

Вели́ка Заго́рівка — село у Борзнянському районі Чернігівської області України. Розташоване на півдні району. Центр Великозагорівської сільської ради, якій підпорядковано також хутір Степ. Населення — 1562 осіб (2012 рік)[1].

село Велика Загорівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Борзнянський район
Рада/громада Великозагорівська сільська рада
Код КОАТУУ 7420880801
Облікова картка Велика Загорівка 
Основні дані
Засноване 1575
Населення 1562 мешканці[1]
Площа км²[1]
Поштовий індекс 16450
Телефонний код +380 4653
Географічні дані
Географічні координати 51°10′25″ пн. ш. 32°29′10″ сх. д. / 51.17361° пн. ш. 32.48611° сх. д. / 51.17361; 32.48611Координати: 51°10′25″ пн. ш. 32°29′10″ сх. д. / 51.17361° пн. ш. 32.48611° сх. д. / 51.17361; 32.48611
Середня висота
над рівнем моря
131 м
Місцева влада
Адреса ради 16431, с. Велика Загорівка, вул. Центральна, 23
Карта
Велика Загорівка. Карта розташування: Україна
Велика Загорівка
Велика Загорівка
Велика Загорівка. Карта розташування: Чернігівська область
Велика Загорівка
Велика Загорівка

Зміст

Географічне положенняРедагувати

Село розташоване в центральній частині району, за 12 км від районного центру — міста Борзна (автошляхами — 12,2 км[2]) та за 10 км від залізничної станції Плиски. Висота над рівнем моря — 131 м[3].

ІсторіяРедагувати

Рання історія села до початку XX століттяРедагувати

Згідно з виданням «Історія міст і сіл Української РСР» часом заснування Великої Загорівки визнається 1575 рік: селище вперше згадується в 2-й половині XVI століття[4]. Село на березі річки, яка тоді називалася Кудін, як і велика частина Чернігово-Сіверської землі, в той час входила в склад Великого князівства Московського. За сучасними українськими джерелами село засновано значно пізніше, оскільки 1618 польському шляхтичу Вищелю було надане «пусте городище Борзна з округою» — жодної згадки про Велику Загорівку немає[5].

1618 року згідно з Деулінською угодою велика частина сіверщини відійшла до Польщі. 1621 року значні земельні володіння в задеснянському регіоні отримав Щасний Вишель — королівський ротмістр з Мазовеччини, який повернувся з московського полону. Йому було надане «пусте городище Борзна з округою». На середину 1629 року Щ. Вищель, який на той час вже був Новгород-Сіверським хорунжим і Ніжинським війтом, осадив слободу Загорівку (Велику), що знаходилась в його ґрунтах. За успіхи «в осадженні за свій кошт пустих волостей у Сіверщині» Сигізмунд ІІІ надав новгород-сіверському капітанові 40 волок між річками Плиска та Загорівка. Пізніше до цих 40 волок король додав ще стільки ж. Це посувало межі Борзенької волості далі на південь.

У 1635 році Щасний Вишель поступився Борзенською волостю цехановському каштеляну Францішкові Вишлю. На той час крім Борзни в документі названі селища Сорока, Миколаївка, Стрельники, Носалівка, Красилівка, Загорівка (Мала), і села Плиска й Загорівка (Велика).

Початок козацьких повстань під проводом Богдана Хмельницького викликали тут своєрідну муніципальну революцію, яка полягала у масовій підтримці повстання місцевим населенням, вигнанні і винищенні осіб, трактованих як ініціаторів ліквідації чи урізання традиційних прав і привілеїв козаків та вільних переселенців, а також експорті революції місцевими козаками на північ Десни і Сейму. Як писав польний гетьман Микола Потоцький у листі від 31 грудня 1630 року до коронного гетьмана Станіслава Концєпольського, місцеві слободи є «пол. seminarium buntyw» (школою бунтів). Після зайняття в середині 1648 року року повсталими козаками території Чернігово-Сіверщини фактично завершилася польська доба в історії регіону.

Реєстра всего войска Запорожского после Зборовского договора с королєм польськім Яном Казіміром составленниє 1649 года, октября 16 дня». Полк Черниговській. Сотня Борзнянская.

Відповідно до рішень Переяславської Ради та Березневих статей 1654 року, Борзнянська сотня, як і вся територія Козацько-Гетьманської Держави, потрапила під протекторат Московського царства:

Да февраля в 2 день [1654] столник Михаило Михаилов сын Дмитреев да подячей Степан Федоров приехали Нежинского полку в город Борзну и в том городе Борзне сотника и ясаула козаков и мещан того города и уезду ска-зав им государеву церкву и великого князя Алексея и к вере привели по чиновной книге того ж города в соборные церкви Рожества пресвятые Богородицы тое ж церкви при протопопе при Василье, а кто имены: сотник и ясаул, и козаки, и мещане того города и уезду у веры были их имена написаны в сей книге порознь:

И по упомянутому 1-му пункту высочайшая 7162 (1654) году марта 27 дня от государя царя Алексея Михайловича жалованная грамота дана о поступании им по прежним правам и вольностям. Имений казацких чтоб никто не отнимал; которые землю имеют и все пожитки с тех земель, чтоб при тех имениях добровольно владели; вдов, после казаков остальных, чтобы и дети их також вольности имели, как предки и отцы их…

…село [Великая] Загоровки и в том селе стоит црков древеная во имя Успения Пресвятые Богородицы [28 серпня н.ст.]; у тое цркви служащей поп Козма … и тех сел козаки и мещане были у веры в городе Борзне вместе с сотником.

За гетьманів Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича село знаходилося в підпорядкуванні старшини Борзенської сотні. Іван Мазепа надав Загорівку у володіння генеральному судді Саві Прокоповичу. Після смерті якого містечком володіли його син, також генеральний писар Семен Савич. Після нього «по жалованний монаршій грамоті, в 1718 году даній батьку його за служби войскові» Велика Загорівка перейшла у вічне володіння сина Семена Савича — бунчукового товариша Федора Савича.

У другій половині XVII сторіччя у Великій Загорівці діяло церковне братство, членами якого були ремісники місцевих ткацького, кравецького й різницького цехів[7].

На початок XIX сторіччя, у 1800 році в селі Велика Загорівка мешкало 1176 душ чоловічої статі, що сплачують податки та на хуторі (без назви) при селі ще 3 душі чоловічої статі. На хуторі Ступник (нині урочище у Великій Загорівці) — 10 душ[8].

1849 року у Загоровці побудована дерев'яна Покровська церква. Станом на 1866 рік в селі було сільське училище, церква. У 445 дворах мешкало 2933 жителів.

За даними першого всезагального перепису населення Російської імперії 1897 року в Загоровці нараховувалося 687 дворів, 3728 жителів (5,4 душ в дворі, найвищий показник кількості людей в селі). Діяли земська школа, бібліотека, відбувалися три ярмарки на рік.

Брокгауз і Єфрон описують Велику Загорівку на початку ХХ століття: — дворов 610, жителів 3076, школа, 3 лавки[9]. За іншими даними, «при річці Кудін розміщено село Велика Загорівка, що має близько 4 тисяч жителів, декілька лавок і вітряних млинів»[10].

Післяреволюційний період і до наших днівРедагувати

1988 року в селі мешкало 2035 жителів[11] (за 88 років зменшилось людей ще на третину: револющії, розкуркулення, колективізація, голодомори, війна, міграція в міста). Чисельність населення на 2012 рік становила 1562 осіб[1](скорочення за рахунок природної смертності).

На фронтах Другої світової війни билися 800 жителів Великої Загорівки, 300 з них за мужність і відвагу, проявлені в боях, нагороджені орденами і медалями СРСР, 400 — загинули. На їх честь в селі споруджено обеліск Слави. На братській могилі — пам'ятник радянським воїнам-визволителям, що загинули в боях за визволення села від гітлерівців.

У повоєнний період у селі знаходилися колгоспи імені Свердлова і «Україна», за якими було закріплено 6428 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 5219 га орної землі. Це були багатогалузеві господарства, де вирощували зернові культури, картоплю, цукровий буряк, займалося м'ясо-молочним тваринництвом.

ПерсоналіїРедагувати

ІнфраструктураРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Станом на 2012 рік. Облікова картка населеного пункту на сайті Верховної Ради
  2. Маршрут від Великої Загорівки до Борзни.
  3. Інформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Велика Загорівка
  4. Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. Чернігівська область — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1972. — 779 с.
  5. Петро Кулаковський. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618—1648. Київ, 2006. C. 298, 440. ISBN 966-8201-17-5
  6. а б в г Козаки безумовно ідентифіковані і в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
  7. Перепис Гетьманщини 1666 р. Г. У. № 66, 2007 р. Інститут рукопису НБУВ. — Ф.1478. — Арк.1)
  8. Топографічний опис Малоросійської губернії 1798—1800 рр. Описи Лівобережної України. «Наукова думка». 1997. С. 139
  9. Энциклопедический словарь. Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — СПб.: Семеновская Типо-Литография И. А. Ефрона, 1890—1907. — Т. 1-41А, доп. 1-2А. Цит. по Энциклопедический Словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона (в 86 томах с иллюстрациями и дополнительными материалами)/под ред. И. Е. Андреевского, К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. Архів оригіналу за 2012-06-06. Процитовано 2012-08-26. (рос.)
  10. рос. дореф. Россія. Полное географическое описаніе нашего Отечества. Подъ общимъ руководствомъ П.П.Семенова-Тянъ-Шанскаго. Томъ VII. Малороссія. — С.-Петербург, 1903. Изданіе А.Ф.Дебріена
  11. «Чернігівщина» Київ. У. Р. Е. 1990
  12. http://memorybook.org.ua/21/savchenkoy.htm
  13. у Бахмачі відкрито меморіальну дошку учаснику АТО
  14. Спогад про голод

ДжерелаРедагувати

  1. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Малоросия. Т.7. 1908 г.
  2. Материали для истории экономического, юридического и общественного быта Старой Малоросии, издавае-мые под редакцией Н. П. Василенка. Выпуск 1-й. Чернигов. 1901 г.
  3. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729—1730 гг.
  4. Шафонский Аф. Черниговского наместничества топографическое описание с географическим и историческим описанием Малой Росии 1786 г. 1851г.
  5. Географическо-статистический словарь Росийской Империи. 1863 г.
  6. Записки Черниговского губернского статистического комитета Кн.1. Черигов. 1866 г.
  7. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618—1648. Київ. 2006.
  8. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. Київ. 2003.
  9. Материалы для статистики Росийской Империи … при статистическом отделении совета МВД. 1841г. С.Петербург.
  10. Летописное повествование о Малой России и ея народе и козаках вообще … через труды … Александра Ригельмана 1785—1786 г. 1847 г. Москва.
  11. Статистические труды И. Ф. Штукенберга. Т. 25. 1858 г. С.Петербург.
  12. 1-я всеобщая перепись населения Империи 28 января 1897 г. 1897 г. С.Петербург.
  13. Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.

ПосиланняРедагувати