Велика Васильківська, 25
Будинок Бендерського — колишній київський прибутковий будинок на Великій Васильківській вулиці, 25, споруджений за проектом видатного архітектора Владислава Городецького.
| Будинок Бендерського | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Будинок Бендерського, 1904 рік | ||||
|
50°26′20″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.43889444447221848° пн. ш. 30.51659444447222214° сх. д.Координати: 50°26′20″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.43889444447221848° пн. ш. 30.51659444447222214° сх. д. | ||||
| Статус | пам'ятка архітектури | |||
| Статус спадщини | пам'ятка культурної спадщини України | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Розташування |
Київ Велика Васильківська вулиця | |||
| Архітектурний стиль | необароко і неоренесанс | |||
| Архітектор | Владислав Городецький | |||
| Засновано | 1897 | |||
| Будівництво | 1897 — 1901, 1948 (відновлення) | |||
| Адреса | Велика Васильківська вулиця, 27 | |||
 | ||||
 Велика Васильківська, 25 у Вікісховищі | ||||
Кам'яниця вважалася однією з найяскравіших тогочасних будинків Києва. Первісне оздоблення втрачено[1]. Пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний номер № 491-Кв)[2].
Історія ред.
Первісно будинок входив до складу великої садиби площею 4 552 м², розділеного в останній третині ХІХ сторіччя на окремі ділянки — № 25, 27 і частково № 23 і № 29—31.
Власниками садиби були чиновник С. Собачкін, директор училищ Київської губернії Г. Петров. У 1832 садибу придбав прапорщик київського арсеналу П. Миронов. 1850 року власником став провізор Ф. Функе. Він провів ремонтні роботи та збудував новий будинок за проектом архітектора Миколи Самонова. У 1871—1897 роках садиба № 25 належала родині Якубовських.
1897 року ділянку придбав Лев Аврамович Бендерський, київський купець 1-ї гільдії, великий домовласник, виноторговець і староста Купецької синагоги. Усі попередні дерев'яні споруди буди зруйновані. У вересні 1897 року власник розпочав будівництво нової кам'яниці за проектом архітектора Владислава Городецького. У 1897—1899 роках зведено п'ятиповерховий будинок. Будівлі у подвір'ї споруджено близько 1900—1901[1].
Використання будинків ред.
На початку ХХ сторіччя приміщення садиби здавались заснованому 1900 року Київському шаховому товариству. 1919 року частину приміщень зайняла редакція часопису «Українська кооперація» — органу Центрального українського кооперативного комітету. У 1918—1919 роках редакторами журналу були Валентин Садовський і Михайло Туган-Барановський.
У радянську добу головний будинок поступово руйнувався. В 1937 році з будівлі відвалився шматок карнизу і замість того щоб просто прикріпити його назад, що було значно дешевше, тодішня влада вирішили просто перебудувати фасад знищивши всі його елементи оздоблення: вежі, ліплення тощо. Зазнало також значних змін первісне внутрішнє планування будівлі.
Будинок значно постраждав у наслідок «вересневої пожежі», спричиненою підривом середмістя радянськими диверсантами у 1941 році. 1948 року його відновили зі ще більш простішим оздобленням[1].
Архітектура ред.
Садиба складається з головного будинку (1897—1899) на червоній лінії і флігеля (1899—1901) у другому ряді забудови. Будівлі об'єднані критим освітленим переходом.
Головний будинок ред.
П'ятиповерховий будинок вважався однією з окрас тогочасного міста. Він був пишно декорований у ренесансно-бароковому стилі.
Перший поверх був відведений під крамниці. Його прикрашали великі вітрини та вивіски.
Фасад на рівні другого—п'ятого поверхів оздоблений тричвертєвими колонами коринфського ордера. На другому поверсі був балкон-балюстрада, на третьому — балкони з бетонними огорожами і ліпниною.
Четвертий і п'ятий поверхи оздоблені лізенами й пілястрами.
Над п'ятим поверхом проходить фриз із пишним рослинним орнаментом, вище — карниз, а над ним — кам'яний парапет із тумбами, декоративними вазами й фігурними балясинами.
Будинок увінчували центральна і дві флангові вежі криволінійного абрису, які прикрашували люкарни й ажурні ґрати[3].
Станом на 1915 рік, вздовж головного фасаду розміщувалися багатокімнатні квартири, з боку подвір'я — службові приміщення. Підвал займали двірницька, пральня, склад магазину екіпажного обладнання і пекарня з квартирою. На першому поверсі містились винна і м'ясна крамниці, бакалія, магазини екіпажного обладнання, готового одягу, а також бублична, їдальня. Нежитловий підвал обладнали для котельні й складу вугілля[4].
Флігель ред.
Флігель спорудили у 1899—1901 роках. Між ним і головним будинком — внутрішнє подвір'я завширшки вісім метрів, над яким споруджений критий перехід. Будинок — п'ятиповерховий із підвалом, цегляний і фарбований. Оформлений у стриманих раціональних формах цегляного стилю[4].
Примітки ред.
- ↑ а б в Будинок Бендерського, 2011, с. 1941.
- ↑ Об'єкти культурної спадщини в м. Києві [Архівовано 11 серпень 2013 у Wayback Machine.] Наказ Міністерства культури і туризму України від 15.04.2008 № 424/1/16-08.
- ↑ Будинок Бендерського, 2011, с. 1941—1942.
- ↑ а б Будинок Бендерського, 2011, с. 1942.
Джерела ред.
- Садиба Бендерського (1897—1901 року) // Звід пам'яток історії та культури України. — К., 2011. — С. 1941-1942. — ISBN 966-95478-1-4.