Вдовенко Андрій Олександрович
Вдовенко Андрій Олександрович (1998-2022) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
| Вдовенко Андрій | |||
|---|---|---|---|
 Старший солдат | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
4 вересня 1998 с. Малинове, Донецька обл. | ||
| Смерть |
21 березня 2022 (23 роки) с. Солодке, Донецька обл. (Загинув у бою) | ||
| Поховання | м. Київ Лісове кладовище ділянка 79 | ||
| Громадянство |
 Україна | ||
| Національність | Українець | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 2016 - 2019, 2022 роки | ||
| Приналежність |
Україна | ||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | |||
| Нагороди та відзнаки | |||
 | |||
.svg){kind=small}
Життєпис ред.
Андрій народився 4 вересня 1998 р. в с. Малинове Оленівської громади, Волноваського р-н., Донецької обл.. В 2013 році закінчив Оленівську СШ №1. Навчався у Докучаєвському торговому технікумі. Коли йому було 15, почалася російсько-українська війна. Тому закінчив навчання вже Київському торгово-економічному коледжі в 2016 році.
Андрій вів активний спосіб життя, любив подорожувати, часто з наметом, був дуже легким на підйом, захоплювався різними видами спорту полюбляв сноубординг, дайвінг, снорклінг, ходив в похід на байдарках, мав досвід рафтингу та багато всього іншого. В підлітковому віці займався руфінгом[1] та боксом. Своє вісімнадцятиріччя святкував у Грузії, куди дістався автостопом.
Коли Андрію виповнилося 18, пішов до військкомату та уклав контракт на проходження служби в лавах ЗСУ.
"...пройшов комісію і поставив нас перед фактом, що підпише контракт. Захотів бути розвідником. Дружині тоді дзвонив командир, казав: «Одне ваше слово – і відправлю назад додому. Люди різні приходять, у кожного своя ситуація в родині, щоб не плакали потім тут мені під воротами». А син передзвонює і каже «Якщо ви не дасте згоди, я піду в Правий сектор чи ще кудись, де вас і не питатимуть». Тому ми змирилися", – розповів Олександр, батько захисника.[2]
Тож 2016 по 2019 приймав участь в АТО ООС в лавах 58 ОМПБр розвідником, військове звання старший солдат. Пройшов курс підготовки інструкторів з виживання від іноземних партнерів України. Воював на Донеччині та Луганщині.
"Мені й зараз хлопці телефонують, його побратими. Він умів з усіма знаходити спільну мову, попри те, що він на той час був 18-річним хлопцем, а там були дорослі чоловіки років під 50. Пройшов шлях від розвідника до командира БМП, має нагороди та медалі".[2] – сказав батько захисника.
В вересні 2021 р. одружився. Займався вантажоперевезеннями та крок за кроком розвивався в цій сфері, так за рік роботи пересів з маленького пікапа на велику вантажівку.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 знов став на захист батьківщини вже в лавах 95 ОДШБр (гранатометник).
Загинув на світанку 21 березня 2022 р в бою біля с. Солодке Донецька області недалеко від села Оленівка де народився. Похований на Лісовому кладовищі на Алеї Героїв м. Київ.
«Син дуже любив солодке – торти, цукерки та всяке таке. І так вийшло, що у селі з такою назвою загинув. Неподалік – населені пункти де він народився, ріс і навчався», – сказав батько захисника, Олександр.[2]
У Андрія залишилися батьки, сестра та дружина.[3]
Родовід ред.
Андрій правнук Адама Самійловича Вдовенка, який з 1917 по 1922 рік боровся за самостійну Україну разом з іншими добровольцями Холодного Яру. Його бойовим побратимом був Юрій Горліс-Горський – автор історико-документального роману «Холодний яр» із псевдо Залізняк. А в часи німецької окупації, у 1942-1943 роках, Адам Вдовенко був старостою села Трушівці Чигиринського району. І був він настільки людяним і справедливим, що радянська влада ледве зліпила йому звинувачення після повернення на українські землі.
А ще, після повернення в Трушівці радянської влади в грудні 1943 року, своєму синові Михайлу, якому на той час було дев’ятнадцять, Адам Вдовенко сказав: «Іди, синок, визволяй Батьківщину». І сам на суді, коли йому дали останнє слово, заявив: «Прошу суд направити мене на фронт». У 1933 році родина Адама Вдовенка з Трушівець втекла від голоду й репресій на Донбас. [4]
Нагороди ред.
- Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно); [5][6]
- Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
- Відзнака Київського міського голови - медаль «Медаль «Честь. Слава. Держава»[7];
- Почесний нагрудний знак «За сумлінну службу»;
- Медаль «Захисникам Вітчизни»;
- Нагрудним знаком - почесною відзнакою командира 58 ОМПБр "За вірність присязі".
Посилання ред.
"Осколок потрапив під серце": на війні загинув правнук холодноярця з Черкащини Суспільне Новини Процитовано 11 квітня 2022.
Примітки ред.
- ↑ Вдовенко, Андрій (31 жовтня 2015). Шалені Карлсони - Південний міст. YouTube.
- ↑ а б в Швед, Оксана (11 квітня 2022). "Осколок потрапив під серце": на війні загинув правнук холодноярця з Черкащини. Суспільне Новини (Українська) . Процитовано 11 квітня 2022.
- ↑ Загиблі у війні Росії проти України. Меморіал героїв.
- ↑ Коротич, Юлія. Андрій Олександрович Вдовенко. Газета Незборима Нація.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №541/2022 Про відзначення державними нагородами України. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ. 29 липня 2022 року.
- ↑ Президент нагородив орденами й медалями українських захисників. АрміяINFORM. 29 Липня 2022.
- ↑ Віталій Кличко в День українського добровольця вручив відзнаки від столиці сім’ям загиблих воїнів. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 14 березня 2024.