Відкрити головне меню

Введенський жіночий монастир — православний (УПЦ МП) жіночий монастир у місті Ніжині на Чернігівщині.

Введенський жіночий монастир
Введенський монастир (Ніжин).JPG
Введенський жіночий монастир

Тип монастир
Країна

Україна Україна

Розташування вул. Овдіївська, 44а, Ніжин, Чернігівська область
Єпархія Ніжинська єпархія УПЦ (МП)
Тип будівлі монастир
Засновник Бриславська Ганна
Будівництво 1788 — 

Введенський жіночий монастир у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

Автор опису Чернігівської єпархії Філарет (Гумілевський) пише, що Введенський жіночий монастир було засновано за царя Олексія Михайловича "вдовою Стародубского полковника Бриславской Ганною".[1]

Придбавши в західному передмісті Ніжина землю, Ганна вирішила збудувати невеликі келії для притулку бідних, а згодом за благословінням архієпископа побудувала два храми. Один — на честь Введення Богоматері в храм, через це монастир і почав називатися Введенським. Тут відсутній нижній ярус — підкліть, але на прямокутних раменах є півкруглі абсиди, криті конхами. Так само, як і в Іоанно-Богословській церкві, в цеглі виконано тонко профільовані та оштукатурені тяги й наличники. Лише барабан не круглий, а восьмериком. Друга церква — на південь від першої, на честь Преподобного Іллі. Це було не пізніше 1660 року.[1]

У 1756 році сталася велика пожежа, котра завдала великої шкоди монастирю: згоріли обидві церкви, а також келії для монахинь.

Кам'яний храм Богоматері був збудований в 1778 році. У 1814 р. відбудовано дзвіницю та храм Преподобного Іллі. У 1863 р. в монастирі відкрили училище для дівчат та лікарню, а також школу іконопису.[1] На відміну від чоловічого монастиря, який користувався популярністю, жіночий монастир сприяв підвищенню культури в місті. У 1877 році училище було закрито, а в його приміщенні влаштовано військовий шпиталь.[2]

До революції 1917 року Ніжинський жіночий монастир мав велику садибу з кам'яною огорожею, в якій були церква й каплиця. Монастир мав господарство й пекарню. Дохідною частиною монастиря був двоповерховий готель, при якому були дві працівниці. У той час чернечий готель вважався найдорожчим готелем Ніжина. Умови були настільки комфортабельні, що багаті холостяки жили там постійно. Крім садиби в місті, монастир мав скит в лісі біля села Старого, де були церква та велика сільськогосподарська ферма.

У 1927 р. монастир було закрито[3] (за іншими даними це відбулося раніше — у 1936 р.), а приміщення та храми було передано під артилерійський склад. Більшовики розікрали цінності монастиря, знищили багато ікон та церковних реліквій. У 1941 році під час німецької окупації тут було відкрито парафію в головному храмі, однак у 1943 р. радянська влада її закрила.

Монастир відновив своє функціонування лише в 1998 р. за клопотання благочинного Ніжинського району отця Олексія (Покиньбороди). Саме з цього часу в монастирі почалася відбудова й реставрація святині. Храми були в великій руїні, але завдячуючи ніжинцям монастир знову діє й належить до УПЦ (МП). Під керівництвом ігумені Антонії черниці вивчають Закон Божий і такі «мирські» науки, як тваринництво й сільське господарство, оскільки живуть мешканці обителі з того, що виростили на землі, в них є земельна ділянка. станом на 2014 р. у монастирі мешкають 14 монахинь. Серед монашок чимало досить молодих — до тридцяти років. Наймолодшій — 18 років, а найстаршій — 76.

У монастирі діє церковна лавка, де продаються предмети церковної атрибутики, на отримані кошти та на благодійні внески небайдужих ніжинчан монастир і функціонує.

Богослужіння відбуваються у відреставрованому Введенському храмі. Рештки Іллінської церкви були самочинно перебудовані черницями на житло.

 
Церква Ніжинського Введенського монастиря

ПерсоналіїРедагувати

Ігуменя Меланія Чуйкевичівна — керувала монастирем з 1733 по 1736, і після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 року. Дуже вірогідно, що це була Мотря Кочубеївна — донька генерального судді Василя Кочубея, кохана гетьмана Івана Степановича Мазепи. У 1707 році вона вийшло заміж за Семена Чуйкевича, згодом — полкового суддю Ніжинського полку. Вірогідно, подружнє життя у Мотрі не склалося, і чоловік відпустив її в монастир.

Ігуменя Єфросинія — за походженням гречанка‚ керувала монастирем із 1775 по 1786 рр. При ній імператриця Катерина пожертвувала 150 рублів під час свого перебування в Ніжині. З доповіді її начальства стало відомо, що на 1786 р. у монастирі перебувало 26 монахинь.

Ігуменя Панкратія — зробила дуже багато для монастиря: насамперед було збудовано огорожу, добудовано теплий храм (не зберігся), збудовано кам'яний корпус для монашок (1857 р.).

Ігуменя Смарагда (Онищенко Іуліанія Аврамнівна) народилася 2 (15) січня 1858 р. в Марківцях (нині — Бобровицького району Чернігівської області). З 7 років вона мешкала в жіночому Введенському монастирі міста Ніжина. У 18 років матушка прийняла постриг з іменем Смарагда. Після смерті ігумені Анни в 1914 році стала настоятелькою обителі. У 1922 р. під час більшовицької кампанії з вилучення церковних цінностей ігуменю Смарагду було засуджено на 3 роки позбавлення волі. Після закриття монастиря у 1927 р. 80 насельниць на чолі з ігуменею Смарагдою було переведено до Козелецького Георгіївського монастиря. У 1930 році матушку вдруге заарештовано «за антирадянську агітацію». Ігуменю Смарагду 3 роки утримували під вартою в Ніжинській в'язниці, що остаточно підірвало її здоров’я. Оскільки попереднім слідством склад злочину не було встановлено, матушку звільнили. 10 січня 1945 р.[3] ігуменя Смарагда мирно відійшла до Господа й була похована в Чернігові. 16 листопада 2011 року відбулося перепоховання її останків на територію Введенського монастиря. 8 травня 2012 року Священним Синодом Української Православної Церкви причислена до лику місцевошанованих святих.[4] 3 травня 2014 року у Введенському жіночому монастирі відбулися урочистості з нагоди прославлення в лику святих преподобної Смарагди Ніжинської, сповідниці.[5]

СвятиніРедагувати

Чудотворна ікона Толзької Божої Матері — образ ікони глибоко шанований православним людом Ніжина, але особливо дорогий тим, хто зцілився завдяки цій іконі. Святиня потрапила до міста в 2000 році, її подарувала ігуменя Толзького жіночого монастиря Варвара, яка народилася на Чернігівщині.

Ще однією святинею Введенського монастиря є ікона Божої Матері «Достойно єсть», написана в 1885 р. на Афоні та подарована кілька років тому архімандритом Херувимом, який мешкає на Чернігівщині.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

Додаткові джерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати