Відкрити головне меню

Васи́лів — село в Білоцерківському районі Київської області. Входить до складу Василівської сільської ради.

село Василів
Vasyliv s.png Vasyliv h.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Білоцерківський район
Рада/громада Василівська сільська рада
Код КОАТУУ 3220480801
Основні дані
Засноване XVI
Населення 300
Поштовий індекс 09141
Телефонний код +380 04463
Географічні дані
Географічні координати 49°57′34″ пн. ш. 30°27′44″ сх. д. / 49.95944° пн. ш. 30.46222° сх. д. / 49.95944; 30.46222Координати: 49°57′34″ пн. ш. 30°27′44″ сх. д. / 49.95944° пн. ш. 30.46222° сх. д. / 49.95944; 30.46222
Водойми р. Красна
Місцева влада
Адреса ради 09141, Київська обл., Білоцерківський р-н., с. Василів, вул. Леніна, 8
Карта
Василів. Карта розташування: Україна
Василів
Василів
Василів. Карта розташування: Київська область
Василів
Василів

Зміст

ІсторіяРедагувати

Місто Василів засноване в 16 столітті за сприяння його власника — князя Януша Острозького.[1] Входило до складу Кухмістрівщини.

У 1598 році Януш Острозький віддає Василів у власність Трипільським, яким він був повинен значну суму, присуджену з нього по процесу за грабежі в маєтках Трипільських, їм Острозьким вироблені. Але в 1600 році Павло Дорогостайський позиває до Трипільських і вимагає повернення йому Василівщини, яка йому судом і повернута. Павло Дорогостайський мав одну дочку, яка видана була заміж за Андрія Фірлея, воєводу Белзького. Фірлей і його дружина померли не залишивши дітей, а тому всі їхні маєтки дістались сестрі Фірлея — Анні, яка була заміжня за Казимиром Тарновським.

Під час Коліївщини через село проходив повстанський отаман Микита Швачка[2].

За приєднання краю до Росії, Василівщина була конфіскована в казну, так як Казимир Тарновський був ворожий російському уряду і виїхав за кордон. Але, по поверненні з-за кордону Тарновського, який був хрещеним сином Імператриці, маєток йому повернуто. Потім негайно їм продано шамбеляну Проскурі, по смерті якого, Василівом послідовно володіли дружина його Юзефа і молодший син Антон Васильківський суддя, який продав в 1828 році Василів Никодиму Романовичу Левандовському. Межі колишнього Василівського маєтку при графах Тарновських і при шамбеляні Проскурі були великі У них входили такі села і селища: Василів, Макиївка, Перегонівка, а також староства Германівське і Кагарлицьке.

Поблизу села Піщаної в 10-ти верстах від Білої Церкви, лежить і тепер (в ХІХ столітті) на поверхні землі білий камінь, який жителями визнається за граничний знак Василівщини від Білоцерківщини, в давній час. Нині в Васильові в якому землі числиться 1 528 десятин; жителів обох статей православних 671, римських католиків 22 і євреїв 60. У 1740 році у Васильові було тільки 28 дворів, в 1793 — 30 і 338 душ обох статей. Старожитності Васильова становлять городище, обнесене валом і замок на острові.[3]

Похилевич Л. І. «Сказания о населённых местностях Киевской губернии» писав: «У Василеві ще в минулому столітті графами Тарновського побудований кам'яний латинський костел, в ім'я Іоанна Хрестителя, який тепер вважається парафіяльним. Спочатку в ньому відправлялося Богослужіння греко-католиками.» На данний момент костел зруйнований, а кладбище, на якому хоронили прихожан костелу було радянською владою перетворене в колгоспне поле.

В 1919 р. село було майже знищене бандою, що орудувала на цій території.

В 1926 році утворений колгосп.

Село постраждало внаслідок Геноциду-Голодомору українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 роках. З клірових відомостей можна встановити, що у селі Василів перед голодомором мешкало понад 2000 жителів. За свідченнями очевидців, загальна кількість померлих становить понад 600 жителів. На цвинтарі в 1996 році на місці поховання встановлений пам'ятний знак — металевий хрест.[4]

Сучасний станРедагувати

Населення — близько 300 жителів. Масове безробіття. Виїжджають на заробітки до Обухова та Києва. У селі будується православна церква. Діти їздять на навчання у сусіднє село Макіївка.

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Teresa Chynczewska-Hennel. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/3, zeszyt 102.— s. 193 — 384. (пол.) S. 485
  2. Євген Букет. Швачка — фенікс українського духу. — К.: Український пріоритет, 2016. — 360 с. + іл.
  3. Лаврентий Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. — Киев: Типография Киевопечерской лавры, 1864. — 763 с. — c. 421—422
  4. Ульянченко В.І., Сергійчук В.І., Гай А.І., Шевченко С.В., Василинець Р.Д. Упорядкування Гая А.І. Київський обласний том Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. — «Буква», 2008. — С. 77. — ISBN 978-966-7195-95-3.

ДжерелоРедагувати