Василівка (Шосткинський район)

Васи́лівка — село в Україні, у Шосткинському районі Сумської області. Населення становить 37 осіб. Орган місцевого самоврядування — Старогутська сільська рада.

село Василівка
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Шосткинський район
Рада Старогутська сільська рада
Код КОАТУУ 5924486302
Основні дані
Населення 37
Поштовий індекс 41030
Телефонний код +380 5451
Географічні дані
Географічні координати 52°18′10″ пн. ш. 33°44′41″ сх. д. / 52.30278° пн. ш. 33.74472° сх. д. / 52.30278; 33.74472Координати: 52°18′10″ пн. ш. 33°44′41″ сх. д. / 52.30278° пн. ш. 33.74472° сх. д. / 52.30278; 33.74472
Середня висота
над рівнем моря
144 м
Місцева влада
Адреса ради 41030, Сумська обл., Середино-Будський р-н, с. Стара Гута
Карта
Василівка. Карта розташування: Україна
Василівка
Василівка
Василівка. Карта розташування: Сумська область
Василівка
Василівка
Мапа

Після ліквідації Середино-Будського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району[1].

ГеографіяРедагувати

Село Василівка знаходиться на лівому березі річки Уличка, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Стара Гута, нижче за течією на відстані 4,5 км розташоване село Білоусівка (ліквідовано в 2000 р.). Село оточене лісовим масивом (сосна, береза).

НазваРедагувати

Свою назву Василівка запозичила від імені засновника — бунчукового товариша Василя Васильовича Кочубея.

ІсторіяРедагувати

За твердженням А. М. Лазаревського, Василівка була заселена сином полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея бунчукового товариша Василем Васильовичем Кочубеєм (? — До 1792), який з 1772 по 1779 рр. служив предводителем дворянства Глухівського повіту, а з 1782 по 1783 рр. обіймав посаду радника Новгород-Сіверського намістницького правління. Місцеві краєзнавці поділяють цю точку зору і вважають, що це сталося на початку 50-х років XVIII століття.

На момент опису Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) Василівка перебувала у власності В. В. Кочубея, який володів у ній млином на річці Уличка і 11 хатами. У той час в селі проживало 11 мешканців зі своїми сім'ями, які землеробством займалися мало через нестачу орних земель, а промишляли виготовленням бондарчих виробів і продажем їх у Старій Гуті і Новій Гуті.

Після смерті В. В. Кочубея, яка настала до 1792 р., Василівка перейшла у спадок до його сина — предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Васильовича Кочубея (бл. 1750 — 03.1800), а від нього — до його дружини Олени Василівні Туманській і трьом синам — Олександру, Дем'яну і Аркадію.

Навесні 1826 Кочубеї розділили між собою успадковані маєтки і закріпили Василівку за Аркадієм Васильовичем Кочубеєм (9.02.1790 — 4.03.1878), який служив Київським віце-губернатором (9.03.1827 — 1830) і губернатором Орловської губернії (1.01.1832 — 4.05.1837), а 23 грудня 1836 р. затвердили вказаний розділ через Глухівський земський суд.

Напередодні скасування кріпосного права, в 1859 році, у Василівці значилося 40 дворів, у яких мешкало 60 чоловіків і 66 жінок. Більшість з них були кріпаками і належали А. В. Кочубею.

У ході селянської реформи 1861 року А. В. Кочубей втратив право власності на своїх кріпаків, проте зберіг за собою великі земельні володіння, які перебували в його власності до 4 березня 1878 р., після чого перейшли у спадок до його сина — голови імператорського Російського технічного товариства Петра Аркадійовича Кочубея (17.06.1825 — 15.12.1892), а від нього до його сина — предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Петровича Кочубея (02.1868 — ?)

Ні школи, ні церкви до революції у Василівці не було. Незважаючи на це, відсоток грамотності серед місцевих жителів був досить високим і на початку 1897 становив 18%.

ПосиланняРедагувати

  1. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»