Василівка (Андрушківська сільська громада)
Васи́лівка — село в Україні, в Андрушківській сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 555 осіб (2001). У 1923—2020 роках — адміністративний центр колишньої Василівської сільської ради.
| село Василівка | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Андрушківська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040010020033453 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1560 |
| Населення | 555 (2001) |
| Площа | 4,596 км² |
| Густота населення | 120,76 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13541 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°55′32″ пн. ш. 29°15′47″ сх. д. / 49.92556° пн. ш. 29.26306° сх. д.Координати: 49°55′32″ пн. ш. 29°15′47″ сх. д. / 49.92556° пн. ш. 29.26306° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
225 м |
| Водойми | р. Кам'янка |
| Найближча залізнична станція | Брівки |
| Відстань до залізничної станції |
3 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Шкільна, 1, с. Андрушки, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13543 |
| Карта | |
  Василівка | |
 Василівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Загальна інформація ред.
Розміщене за 18 км від Попільні та 3 км від залізничної станції Брівки, на березі річки Кам'янки[1].
Населення ред.
У 1863 році нараховувалося 627 мешканців, з них 586 православні та 41 — римокатолики[2][3], в другій половині 19 століття — 552 мешканці[3], на 1885 рік — 618 осіб, 97 дворових господарств[4].
Наприкінці 19 століття кількість населення становила 1 338 осіб, з них чоловіків — 656 та 682 жінки, дворів — 194[5], або 1 385 мешканці та 183 двори[6].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 388 осіб, з них: православних — 1 306, чоловіків — 702, жінок — 686[7].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 744 особи, з них, за статтю: чоловіків — 849, жінок — 895; етнічний склад: українців — 1 713, росіян — 12, євреїв — 8, поляків — 5, чехів — 3, інші — 3. Кількість домогосподарств — 381, з них, несільського типу — 7[8].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 954 особи, дворів — 325[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 590 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 555 осіб[9].
Історія ред.
Відоме з 16 століття[1]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, як село, що належало Мисловському, сплачувало 7 злотих і 24 гроші до замку та 31 злотий і 8 грошів до скарбу[10].
В середині 19 століття — село Сквирського повіту Київської губернії, на річці Кам'янці, притоці Росі, за 36 верст від Сквири та три версти від Бровок. Четвертину населення становила польська шляхта. Землі належали трьом поміщикам латинської віри, найбільшим землевласником був Людвик Глинський, котрому належало 1 095 десятин, які він викупив 1848 року у нащадків Конопацького, та 123 ревізькі душі. Дионизієві Рильському належало 73 душі, Мар'яні Прушинській — 48 душ, 44 десятинами володіла парафіяльна церква Архистратига Михаїла, час будівництва її невідомий, але вже існувала у 1746 році, позаяк описана у візитації того року. Католицька парафія — у Вчорайшому[2][3].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Бровківської волості Сквирського повіту Київської губернії, розміщене на річці Кам'янка. В селі була парафіяльна церква[4].
Наприкінці 19 століття — власницьке село Бровківської волості Сквирського повіту Київської губернії. Відстань до повітового міста Сквира — 36 верст, до поштової казенної станції, в Попільні — 15 верст, до поштової земської станції в Ярешках — 5 верст, до найближчої залізничної станції Бровки, де знаходилася також телеграфна станція — 6 верст. Основним заняттям мешканців було рільництво. Землі — 2 337 десятин, з котрих поміщикам належало 1 388 десятин, селянам — 905 десятин, церкві — 45 десятин. Належало нащадкам Андрія Шульца Ользі Запольській і Трохимові Питюху. Частина Шульца перебувала в оренді у дворянина Вацлава Краснопольського, котрий господарював сам, як і землевласник Питюх. Землі Запольської орендувала Ольга Баскакова, господарство вів дворянин Станіслав Соболевський, за трипільною сівозміною. В селі були парафіяльна церква, церковно-парафіяльна школа, 2 вітряки та 2 водяні млини. Пожежна частина мала помпу, три діжки та два багри[5][6].
1 грудня 1922 року, в складі волості, увійшло до Бердичівського повіту Київської округи. У 1923 році включене до складу новоствореної Василівської сільської ради, котра, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Бровківського (згодом — Вчорайшенський) району Бердичівської округи; адміністративний центр сільської ради[11]. Відстань до районного центру, с. Вчорайше, становила 10 верст, до окружного центру в Бердичеві — 50 верст, до найближчої залізничної станції Бровки — 3 версти[8]. 3 лютого 1931 року, після розформування Вчорайшенського району, село, в складі сільської ради, увійшло до Ружинського району[11].
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 357 жителів села[12].
17 лютого 1935 року, село, разом із сільською радою, включене до складу відновленого Вчорайшенського району Київської області[11].
На фронтах німецько-радянської війни воювали 195 селян, з них 109 загинули, 95 нагороджені орденами й медалями. На їх честь у 1959 році в селі встановлено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1709,5 га землі, з них 1579,9 га — рілля. Господарство мало розвинуте м'ясо-молочне тваринництво, вирощувало зернові й технічні культури.
В селі були восьмирічна школа, 2 бібліотеки, медпункт, дитячі ясла, 2 магазини[1].
28 листопада 1957 року, в складі сільської ради, включене до Ружинського району, 30 грудня 1962 року — до складу Попільнянського району Житомирської області.
10 серпня 2016 року включене до складу новоствореної Андрушківської сільської територіальної громади Попільнянського району Житомирської області[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[14].
Примітки ред.
- ↑ а б в г Історія міст і сіл Української РСР. Василівка, Попільнянський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 4 березня 2023.
- ↑ а б Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Україніка (російська дореф.) . Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 219. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ а б в 5.) Wasylówka, wś nad rzeką Kamianką … // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 143. (пол.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 170. (рос. дореф.)
- ↑ а б Список населенных мест Киевской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська дореф.) . Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 1311. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 5 березня 2022.
- ↑ а б Wasylówka (t. XIII, 143) pow. skwirski … // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 681. (пол.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 79. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ а б Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). Інститут історії України НАН України. Бердичів, 1927. с. 32-33. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 155. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ а б в Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 218. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ Василівка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 5 березня 2023.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 5 березня 2023.
Посилання ред.
- Погода в селі Василівка [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]