Щурат Василь Григорович

український педагог, літературознавець, поет і перекладач
(Перенаправлено з Василь Щурат)

Васи́ль Григо́рович Щура́т (12 (24) серпня 1871(18710824), Вислобоки — 27 квітня 1948, Львів) — український педагог, літературознавець, поет і перекладач.

Василь Григорович Щурат
Василь Щурат
Народився 12 (24) серпня 1871
Вислобоки, Кам'янка-Бузький район, Львівська область, Україна або Львівська область, Україна[1]
Помер 24 квітня 1948(1948-04-24) (76 років)
Львів, Українська РСР, СРСР[1]
Поховання Личаківський цвинтар[2]
Громадянство Австрійська імперія, Польща, СРСР
Національність українець
Діяльність педагог, літературознавець, поет і перекладач
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка і Віденський університет
Науковий керівник Ватрослав Ягич
Заклад ЛНУ ім. І. Франка і Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника
Членство НАН України і Наукове товариство імені Шевченка
Діти Щурат Степан Васильович
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

1895 року здійснив повний переклад «Пісні про Роланда» українською мовою. Автор найкращого до 1914 року віршового перекладу «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907). Батько вченого-літературознавця Степана Щурата.

Життєпис ред.

Родом із села Вислобоки на Львівщині. Студії зі слов'янської філології завершив у 1895 році у Львівському і Віденському (докторат у Ватрослава Яґіча) університетах, педагогічний іспит склав у Чернівецькому університеті в 1898 році.

У літературу, науку, громадянське і публіцистичне життя Львова і Відня Щурата впровадив Іван Франко, під впливом якого він залишився до 1896. Щурат виступав в австрійській, польській, чеській і західноукраїнській пресі зі статтями, поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза» (1906), «Сьвіт» і тижневика «Неділя» (1912). З політичних міркувань виступав на стороні «Діла».

У 1898—1934 учителював у державних гімназіях Перемишля, Бродів, Львова (з 1907). 1921-го не присягнув на вірність польській державі й став директором приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові (1921—1934).

1914 В. Щурат був обраний дійсним членом НТШ, а з 1915 по 1923 був його головою; брав активну участь у боротьбі за Український університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором Львівського таємного університету (1921—1923). У 1930, у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями в Україні, зрікся гідности дійсного члена ВУАН, якою його наділено у червні 1929 разом з М. С. Возняком та Ф. М. Колессою за спеціальністю «мова та література» (відновлений дійсний член УАН після большевицької окупації Галичини у 1939). Останні роки життя працював директором Львівської бібліотеки АН УРСР і професором Львівського Університету.

Франко Іван склав поетичну відповідь — вірш «Декадент» — на закиди В. Щурата.[3]

 
Могила Василя Щурата

Помер 24 квітня 1948 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Творчість ред.

Літературознавча праця Щурата тематично різноманітна: від староукраїнської літератури («Слово Данила Заточника», 1896), до літератури 19 ст., зокрема праці про Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Пантелеймона Куліша, Івана Котляревського, Юрія Федьковича, Івана Франка, Василя Самійленка, Григорія Квітку-Основ'яненка та ін. («Літературні начерки», 1913).

Збірки поезій:

  • Lux in tenebris (1895),
  • Мої листи (1898),
  • Раз до мене молодість прийшла, На трембіті (1904),
  • Історичні пісні (1907),
  • Вибір пісень (1909),
  • Поема «В суздальській тюрмі» (1916).

1898—1900 видав серію художніх творів «Артистично-літературні новини». 1900 і 1905 Щурат видав віршований молитовник «Із глибини воззвах» і 1902 поему «Зарваниця», що були зразком української релігійної поезії.

Крім того, багато перекладав: зі стародавніх поетів (Горацій), французьких («Пісня про Роланда»), німецьких (Гайне, Ґете), польських (Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Марія Конопніцька, Адам Асник, Ян Каспрович, Казімеж Пшерва-Тетмаер), російських, білоруських та інших.
Багато уваги Щурат присвятив питанням українсько-польських відносин, зокрема літературі (студія «Шевченко і поляки», 1917; «Основи Шевченкових зв'язків з поляками», 1917; «Коліївщина в польській літературі до 1841», 1910).

Праці В. Щурата друкувалися переважно у «Записках НТШ». Посмертні видання творів Щурата; «Поезії» (Л., 1957 і 1962), «Вибрані праці з історії літератури» (К., 1963). Йому належить переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907).

Автор історично-краєзнавчого допису «Церкви греко-католицької парохії в Бродах» (Сьвіт, 1907. — № 5. — С. 78–80).[4]

Примітки ред.

  1. а б Catalog of the German National Library
  2. Личаківський некрополь — С. 119.
  3. Іван Франко. Гримить. — К.: Радянська школа, 1986. — 671 с., іл. — С. 133; 627
  4. Іван Созанський. З минувшини міста Бродів.— Львів, 1911. — С. 52.

Джерела ред.

Література ред.

Посилання ред.