Зінкевич Василь Іванович

український співак
(Перенаправлено з Василь Зінкевич)

Васи́ль Іва́нович Зінке́вич (нар. 1 травня 1945, Васьківці Ізяславського району Кам'янець-Подільської області (нині Хмельницька)) — український естрадний співак, народний артист УРСР (1986), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1994), Герой України (2009)[1], почесний громадянин Луцька. Чимало пісень у його виконанні ввійшли до золотого фонду української музики XX століття.

Зінкевич Василь Іванович
Народився1 травня 1945(1945-05-01) (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Васьківці, Ізяславський район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльність1968 — дотепер
Alma materВижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіКуров Василь Петрович Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1968 — тепер. час
Жанрпоп, танцювальна музика, диско, ритм-енд-блюз і електронна музика Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоІван Харитонович (1903—1980)
МатиГанна Прокопівна (1914—2003)
ДітиВасиль (07.07.1981),
Богдан (09.02.1983)
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Народний артист УРСРНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1994
IMDbID 1186690 Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Батько Іван Харитонович гарно співав, був регентом церковного хору. За спогадами матері, Ганни Прокопівни, від батька Василеві передалися здібності й любов до мистецтва. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і танцював на ній. У шкільні роки брав участь у художній самодіяльності.

Діти Василя Зінкевича — Василь та Богдан в юності брали участь у хіп-хопових гуртах «Тартак» і «Основний показник» (саме Богдан був його засновником) відповідно. Старший син, Василь, став художником, а молодший, Богдан — телевізійним режисером.

Відомий композитор і співак В'ячеслав Хурсенко, неодноразово гастролюючи з Василем Зінкевичем, бачив, як він турбується своїми дітьми. Це його настільки вразило, що він дорогою із Сокаля до Луцька, буквально за 40 хвилин написав пісню «Соколята» про долю Василя Зінкевича.

Творчість

ред.

1971 р. у м. Яремча був відзнятий, а потім показаний на Центральному телебаченні перший український музичний телефільм «Червона рута» (сценарист Мирослав Скочиляс, режисер Роман Олексів). Герой фільму — молодий шахтар Борис із Донбасу (Василь Зінкевич) співає пісні на музику Володимира Івасюка та Валерія Громцева. Кульмінацією фільму стало виконання пісні В. Івасюка про справжнє й щасливе кохання — «Червона рута». Того ж року цю пісню Василь Зінкевич успішно виконав (разом з Н.  Яремчуком і В.  Івасюком) на підсумковому концерті телевізійного конкурсу «Пісня року» у Москві. Пісня принесла молодому колективові велику популярність і зазвучала по всій країні та за кордоном.

У 1972 р. в Москві на телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» разом із Назарієм Яремчуком та ансамблем «Смерічка» виконав пісню Л. Дутковського «Горянка», здобув перше місце й став лауреатом Всесоюзного конкурсу.

У 1975 р. знімався в естонському телефільмі «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського».

В 1975 році переїхав до Луцька, де працював у складі ВІА «Світязь» під керуванням Валерія Громцева. Гурт швидко став популярним. За словами Дмитра Гершензона, «Василь Зінкевич — людина, яка має рідкісний смак і відчуття часу. Завдяки йому і всім музикантам „Світязь“ мав за честь називатися одним з найкращих колективів в Україні. А це зобов'язувало багато до чого. Зінкевич ніколи не давав спуску і можливості розслаблятися»[2].

Василь Зінкевич володіє красивим, яскравим, дзвінким голосом. Його виконанню властиві висока музична культура, органічна шляхетність, пристрасність, точно вгаданий настрій пісні. Сам моделював сценічні костюми для себе й ансамблю. Знявся у фільмах-концертах «Червона Рута» (1971), «Мелодії голубих озер» (1977), «Червона Рута. Десять років потому» (1981), «Музика весни» (1987), «Відлуння його життя» (1988), «Червона Рута Володимира Івасюка» (1988), «Мереживо його доріг» (1990) та в інших музичних фільмах Українського телебачення.

Василь Іванович якось розповідав, пише Ігор Шаров, що замолоду він до двох десятків разів брав участь у різноманітних творчих конкурсах і в більшості з них програвав, бо журі з московської музичної богеми не сприймали категорично нічого українського й самобутнього. А вже зі здобуттям незалежності люди відчули себе причетними до власної землі, природи та історії. І світ побачив, — каже артист, — що не все на одній шостій земної кулі є «рашен».

Репертуар

ред.
 
Василь Зінкевич у фільмі «Червона рута» (1971)

Виконував пісні композиторів: Л. Дутковського («Сніжинки падають» (перша пісня), «Ти прийди в синю ніч», «Горянка»), В.  Івасюка («Балада про мальви», «Літо пізніх жоржин», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас», «Пісня про тебе», «Світ без тебе», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я піду в далекі гори»), В. Громцева («Від перевалу до перевалу», «Залишені квіти», «Міст надії», «Скажи, скажи»), І. Білозора («А я знаю», «Вірю», «Мамина світлиця», «Ніби вчора»), І. Поклада («Скрипка грає», «Тече вода», «Хай щастить!»), М. Мозгового («Горянка», «Знов я у гори іду», «Моя перша любов», «На щастя, на долю», «Розквітай любов»), О. Злотника («На березі життя»), С. СабадашаМарічка», «Пісня з полонини»), І. Перчука («Музика звучить», «Музико моя», «На полонині», «Серце скрипки»), П. Дворського («Музика весни», «Срібні очі»), Л. Затуловського («Забудь печаль»), О. Білаша («Два кольори», «Ясени»), Є. Ширяєва («Русские березы»), З. Чоліча («Кличу тебе»), О. Осадчого («Шлях до Тараса»), А. Хаммонда («Мелодія прозора» («Se tornassi»)), О. Сєрова («Де ясні зорі»), Б. Кучера («Новий день над Україною»), Олега Слободенка («Солодка омана», «Крізь літа»), написані на слова поетів В. Бабуха, О. Богачука, Р. Братуня, С. Галябарди, П. Запотічного, В. Крищенка, Д. Павличка, Ю. Рибчинського, Т. Севернюк, Б. Стельмаха, М. Ткача, Г. Дишиневич та інших.

Вшанування

ред.

«Зірка» на Алеї зірок Театральної площі Чернівців.[3]

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. Указ Президента. Архів оригіналу за 26 серпня 2009. Процитовано 20 травня 2012.
  2. Дмитро Гершензон: «Сєров намагався бути подібним до Зінкевича не лише манерами, а й навіть візуально…». Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  3. Ліпіч Ю., Цимбаліста В. Батько її не виховував — залишив, коли два рочки мала // Газета по-українськи. — 2015. — 6 лют. — С. 37.
  4. Указ Президента України від 19 серпня 2009 року № 631/2009 «Про присвоєння В. Зінкевичу звання Герой України»
  5. Указ Президента України від 27 червня 2020 року № 254/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  6. Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  7. Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
  8. а б У серпні 1999 року нагороджений орденом «За заслуги» двох ступенів — II ст. (21 серпня) та III ст. (12 серпня)
  9. Указ Президента України від 21 серпня 1999 року № 1051/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
  10. Указ Президента України від 12 серпня 1999 року № 984/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва Волинської області»
  11. Указ Президента України від 2 березня 1994 року № 70/94 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1994 року»

Публікації

ред.

Посилання

ред.