Вітер Василь Петрович
Ві́тер Васи́ль Петро́вич (нар. 16 червня 1951, с. Великополовецьке, Сквирський район, Київська область, УРСР) — український актор, сценарист, режисер, продюсер. Президент студії «ВІАТЕЛ». Заслужений діяч мистецтв України. Доцент кафедри телережисури Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.[1] Член Національної спілки кінематографістів України.
| Вітер Василь Петрович | |
|---|---|
| Дата народження | 16 червня 1951 (72 роки) |
| Місце народження |
Великополовецьке Сквирський район Київська область |
| Громадянство |
 СРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Професія | режисер, сценарист, продюсер |
| Кар'єра | 1975 і до тепер |
| Членство | НСКУ |
| Нагороди |
 |
| IMDb | ID 8173958 |
| «ВІАТЕЛ» | |
Життєпис ред.
Василь Вітер народився у селі Великополовецькому Сквирського району Київської області. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого у 1972 році за фахом «актор драми», майстерня Михайла Верхацького.
У 1972—1975 рр. працював актором у Житомирському обласному українськраїнському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги, Волинському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та на Кіностудії імені О. Довженка.
У 1976—1981 роках навчався у Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого за спеціальністю кінорежисура в майстерні Віктора Кісіна.
У 1981—1982 роки працював режисером у відділі по виробництву відеофільмів при Держтелерадіо УРСР. Був одним із перших режисерів у СРСР, котрі почали знімати ігрові фільми на відео, а саме кінострічку «У лузі на старому дивані» за новелою Є. Гуцала.
Працював режисером та режисером-постановником на Українській студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» з 1982 по 1993 роки.
В 1994-го заснував і очолив студію «ВІАТЕЛ», на якій було створено близько 120 фільмів.[2]
З 1996 року працює викладачем та художнім керівником курсу телережисерів на кафедрі режисури телебачення КНУТКТ імені Івана Карпенка-Карого.
З 2010 року — завідувач кафедри режисури телебачення Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.
З 2013 року — заступник Голови Комітету з Державної премії України імені Олександра Довженка.[3] Член експертної комісії з питань Кінематографії Державного агентства України з питань кіно.[4]
Доробок ред.
Зняв понад 80 ігрових, документальних і музичних фільмів. Автор та ведучий телециклу «Василь Вітер. Ретроспектива» на телеканалі «Культура».
Фільмографія ред.
Ролі в кіно:
- «Не віддавай королеву» (1975) — Длінномухін;
- «Далі польоту стріли» (1990) — Григорій;
- «Під маскою Беркута»(1991) — епізод;
- «Сад Гетсиманський» (1993) — Микола Чумак.
Режисерські кінопостановки:
- «У лузі на старому дивані» (1981, короткометражний фільм);
- «Житейське море» (1983, фільм-вистава);
- «Диктатура» (1985, фільм-вистава);
- «Кларнети ніжності» (повнометражний фільм);
- «Захисту не потребує» (повнометражний фільм);
- «Далі польоту стріли» (1990, повнометражний фільм);
- «Підземні води» (документальний фільм);
- «Іван Миколайчук. Тризна» (1989, документальний фільм);
- «Цвіт папороті» (документальний фільм);
- «Глибокий колодязь» (документальний фільм);
- «Гілея» (1993, документальний фільм);
- «Успенський собор» (2000, документальний фільм);
- «Михайлівський Золотоверхий» (2002, документальний фільм);
- «Володимирський Собор у Херсонесі» (2005, документальний фільм);
- «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років» (2008, документальний фільм);
- «Гра Долі» (документальний серіал, 87 фільмів).
Сценарист:
- «Далі польоту стріли» (1990) — (повнометражний фільм);
- «Успенський собор» (2000) — (документальний фільм).
- «Михайлівський Золотоверхий» (2002) — (документальний фільм);
- «Володимирський Собор у Херсонесі» (2005) — (документальний фільм).
Премії ред.
- Кінофестиваль українського кіно ім. Івана Миколайчука (1991);
- Міжнародний фестиваль «TOURFILM» у місті Карлови Вари (Чехія) (2000);
- Всеукраїнський телевізійний фестиваль «Відкрий Україну!» (2005), (2006);
- Київський Міжнародний фестиваль документальних фільмів «Кінолітопис» (2006), (2008), (2010).
Примітки ред.
- ↑ Кафедра режисури телебачення Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- ↑ «ВІАТЕЛ». Архів оригіналу за 27 червня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- ↑ Комітет з Державної премії України імені Олександра Довженка повідомляє про зміни у складі. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- ↑ Державне агентство України з питань кіно. Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
Посилання ред.
- Вітер Василь Петрович — Енциклопедія Сучасної України [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Цикл телепередач «Василь Вітер. Ретроспектива» [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Вітер Василь. Короткий життєпис [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Василь Вітер: як «монтується» режисер [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Василь Вітер. Віктор Кісін: на шляху до видовища [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Технології та плани «ВІАТЕЛ» [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Рідні люди. Василь Вітер про Віктора Кісіна [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- «Отак загинув Гуска» [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]