Василевська Ванда Львівна

польська письменниця

Ва́нда Льві́вна Василе́вська (пол. Wanda Wasilewska; 21 січня 1905(19050121), Краків — 29 липня 1964, Київ) — польська радянська письменниця та громадська діячка. Тричі лауреатка Сталінської премії (1943, 1946, 1952). Доктор філологічних наук. Депутат Верховної Ради СРСР 1—6-го скликань (у 1940—1964 роках). Була противницею впровадження української мови в освіті у школах Західної України. Входить до списку осіб, які підлягають декомунізації[3].

Василевська Ванда Львівна
пол. Wanda Wasilewska
Ім'я при народженні пол. Wanda Wasilewska
Прізвисько Ванда Львовна Василевская
Народилася 21 січня 1905(1905-01-21)
Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Померла 29 липня 1964(1964-07-29) (59 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
·інфаркт міокарда
Поховання Байкове кладовище, Київ
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Польща Польща
СРСР СРСР
Національність полька
Діяльність письменниця
Alma mater Варшавський університет і Ягеллонський університет
Науковий ступінь доктор філософських наук
Знання мов польська[1]
Членство СП СРСР і Національна спілка письменників України
Жанр роман
Посада депутат Верховної ради СРСР[d] і Member of the Sejm of the Polish People's Republicd[2]
Партія Польська робітнича партіяd, КПРС і Польська соціалістична партія
Батько Леон Василевський
У шлюбі з Корнійчук Олександр Євдокимович
Нагороди Сталінська премія Сталінська премія Сталінська премія
IMDb ID 0890513

Життєпис

ред.

Народилась у місті Краків (тоді Австро-Угорщина, нині Польща). Дочка журналіста, одного з лідерів Польської соціалістичної партії, в 1918—1919 міністра закордонних справ Польщі Леона Василевського.

У 1926 році закінчила Краківський університет та здобула звання доктора філології.

З 1928 по 1933 рік працювала вчителькою середньої школи в місті Кракові. З 1933 року — активний діяч Міжнародної організації допомоги революціонерам, член президії Ліги захисту прав людини і громадянина.

З 1935 по 1938 рік була редактором дитячого журналу спілки польських вчителів «Вогник» у Варшаві.

У вересні 1939 року утекла з Варшави в анексований УРСР Львів і отримала радянське громадянство. З 1939 по 1941 рік завідувала літературною частиною Польського театру в місті Львові.

У 1940 її обрано депутатом Верховної Ради СРСР. 1941 року вступила до ВКП(б).

Авторка трилогії «Пісня над водами» (1940—1951), що в ній писала про боротьбу поляків за національну незалежність. Її книжки, за відгуками критиків, «обвинувальний акт проти капіталізму в Польщі».

Написала донос Сталіну на Євгена Березняка («Майор Вихор»), що на той час керував Львівським міським відділом освіти й переводив школи на українську мову навчання:

«В українському місті на той час було 90 польських, 14 єврейських і лише 3 українські школи. Я почав переводити школи на українську мову навчання, i вже за рік їх було 70. Серед населення це не викликало спротиву. Однак письменниця Ванда Василевська написала особисто Сталіну скаргу, що Березняк „извращает понимание национальной политики“. Вже за кілька днів приїхала комісія з Москви, яка мала завершити перевірку до кінця червня. Я розумів, що наслідки для мене будуть невтішними, якщо не трагічними. Адже Сталін прихильно ставився до пані Ванди, тож московські гості були налаштовані проти мене. До того ж, секретар обкому (А. Д.) Приходько злякався і збрехав їм, ніби я провадив реформу без відома обкому. Але 22 червня на місто впали перші бомби..»[4]

Під час Другої світової війни з 1941 року працювала в Політичному управлінні РСЧА агітатором, їй надали звання полковника. Певний час редагувала газету політуправління Південно-Західного фронту «За Радянську Україну» (українською мовою) — починаючи від 31 липня 1941, до редакційної колегії увійшли й М. Бажан, О. Корнійчук. У 1942 випустила повість «Веселка», де головною темою стала мужність радянських людей у війні. У 1943 за повістю поставлено фільм[5].

У 1943—1945 — головна редакторка газети «Радянська Польща», голова Спілки польських патріотів.

У повоєнні роки мешкала в Києві, брала участь у пропагандистських кампаніях, зокрема й щодо обеззброювання. Написала повість «Просто любов» — «про велич радянського гуманізму й силу духу». Про неї з чоловіком поширювалися вірші: «Корнійчук і Ванда — не родина, а банда». За життя її названо класиком, Вандині доробки включено в шкільну програму, але після смерті Сталіна її творчість було практично забуто.

 
Могила В. Василевської

Померла 29 липня 1964 року в Києві. Похована на Байковому кладовищі у Києві (надгробний пам'ятник — мармур; скульптор Г. Н. Кальченко; встановлено в 1967)[6].

Творчість

ред.

Авторка трилогії «Пісня над водами» (1940—1951), повістей: «Земля в ярмі» (1938), «Райдуга» (1942), «Просто любов» (1944), «Коли запалає світло» (1947) та ін.

На повість «Райдуга» у 1944 році знято однойменний фільм на Київській кіностудії художніх фільмів, режисер М. Донськой. Фільм отримав премію «Оскар» (1944) та Державну премію СРСР (1946)[7].

Незважаючи на поширену в пресі інформацію, фільм ніколи не отримував американської премії «Оскар», оскільки цю премію в номінації «Кращий фільм іноземною мовою» вперше було вручено тільки в 1947 році. Але картину було відзначено Головним призом асоціації кінокритиків США і Вищою премією газети «Daily News» «За кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року», а також призом Національної ради кінооглядачів США.

П'єсу Ванди Василевської «Bartosz Głowacki» 1940 поставлено у Львівському польському драматичному театрі. Написала лібрето до опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (разом з О. Корнійчуком), кіносценарії д/ф «Дніпро» (1950), «Наші чемпіони» (1954). Українською мовою окремі твори Василевської переклали М. Пригара, Д. Гринько.

Родина

ред.

Дружина комуністичного діяча та письменника Олександра Корнійчука.

Донька — Ева Романівна Василевська (нар. 1928), філолог, перекладач. Закінчила МДУ, автор книжок для дітей, перший перекладач творів Станіслава Лема російською мовою.

Пам'ять

ред.

У 1967 на її честь було названо вулиці в Києві, Харкові, Рівному та інших містах (всього близько 12 в Україні). Станом на 2018 рік більшість із цих вулиць вже мають інші назви. Так у Києві вулицю перейменували 2018 року на честь українського громадського діяча й мецената Богдана Гаврилишина.

У листопаді 2015 року Український Інститут національної пам'яті оприлюднив список прізвищ осіб, в тому числі й Ванди Василевської, які займали керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних радянських республік і причетні до встановлення режиму сталінізму в Україні, який призвів до трагедії українського народу в XX столітті. Відповідно до закону України про декомунізацію, вулиці, які носять імена В. Василевської в Україні, будуть перейменовані.

Примітки

ред.
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000054054&find_code=SYS&local_base=ARS10
  3. Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua. Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 19 січня 2019.
  4. Ванда Василевська. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 21 травня 2013.
  5. http://www.kinopoisk.ru/level/1/film/42037 [Архівовано 27 лютого 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  7. Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 4 травня 2016.

Джерела

ред.

Посилання

ред.