Список матерів султанів Османської імперії

стаття-список у проєкті Вікімедіа
(Перенаправлено з Валіде-султан)
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Список матерів султанів Османської імперії — хронологічний перелік матерів верховних правителів з династії Османів, яка правила в 1299—1924 роках.

Реконструкція однієї з кімнат гарему палацу Топкапи, в які селили валіде-султан — матерів султанів, які дожили до їх правління

Зі смертю султана або його усуненням з трону весь його гарем вирушав до Старого палацу, звідки після сходження на трон його наступника викликалася мати останнього, яка під час пишної церемонії валіде алайї отримувала титул «валіде-султан», очолювала гарем сина і шанувалася як «перша жінка держави»[1]. До введення титулу валіде-султан за сельджукською традицією використовувався титул валіде-хатун. Пізніше поряд з титулом валіде-султан використовувалися титули мехд-і улья-и салтанат[2] - «колиска великого султана»[3], валіде-і падишах[2] — «мати правителя»[4] та валіде-і саадетпенах[2] — "мати щасливого притулку"[5].

Протягом усього правління сина мати султана була найвпливовішою фігурою у гаремі. Вона користувалася великою повагою та впливом як у палаці, так і за його межами, часто активно втручаючись у державні справи. Що стосується того, якщо мати не доживала до правління сина чи помирала під час нього, частина її привілеїв, обов'язків, а іноді і титул валіде, покладалися на няню султана, хазнедар-уста (керівниця гарему) чи прийомну мати правителя[1]. Найбільшого впливу у політиці матері султанів досягли в XVI-XVII століттях — в епоху «Жіночого султанату». Найважливішими фігурами цього періоду були Хасекі Хюррем Султан мати Селіма ІІ, хоча валіде не була, Нурбану-султан (мати Мурада III), Сафіє-султан (мати Мехмеда III), Кесем-султан (мати Мурада IV та Ібрагіма I) та Турхан-султан (мати Мехмеда IV).

Історія Османської імперії налічує тридцять шість султанів та одного халіфа. Відомо про двадцять трьох матерів султанів, які дожили до їх правління[2]. У двох випадках султанами ставали повнорідні брати (Мурад IV та Ібрагім I/Мустафа II та Ахмед III), а їх матері, Махпейкер Кесем-султан та Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан, двічі отримували титул валіде[1]. У разі її смерті обов'язки матері султана при дворі виконувала його мачуха — Пірісту Кадин-ефенді[6][7].

Матері правителів Османського бейліка

ред.

У перші роки існування Османської держави його правителі Осман I та Орхан I носили титул бей або емір, пізніше син Орхана Мурад I прийняв титул султан[8][9] і перетворив Османський бейлік на Османську імперію.

Ім'я
(роки життя)
Син-бей
(роки правління)
Походження Примітка
1. Халіме-хатун[10] Осман I
(1281—1326)
Можливо, туркеня[11]
2. Мал-хатун[11]
(померла після 1324 року[12])
Орхан I
(1326—1359)
Туркеня[11][13], донька Омер-бея[12][14]. Носила титул, рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[2].

Матері султанів Османської імперії

ред.
Ім'я (роки життя) Походження Монарх (роки правління) Примітка
Нілюфер-хатун[11][15][16] Грекиня[11], ймовірно донька текфура Ярхісара[17][13] Мурад I
(1359—1389)
Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан [2][16]
Гюльчічек-хатун[11][18] Грекиня[11][13] Баязид I Блискавичний
(1389—1402)
Померла до сходження сина на престол[19]
Девлет-хатун[20][18][13] Рабиня або місцева християнка, яка перейшла в ісламську віру[13] Мехмед I
(1413—1421)
Ймовірно, померла до сходження сина на престол[2]
Еміне-хатун[11] Дочка правителя бейліка Зулькадар Сулі Шабан-бега або, що менш імовірно, його батька Мухаммада Насіра ад-діна[21] Мурад II
(1421—1444
1446—1451)
Ймовірно, померла до сходження сина на престол[19]
Хюма-хатун[11][18]
(пом. у вересні 1449[22])
Ймовірно, рабиня грецького або слов'янського походження[13] Мехмед II
(1444—1446
1451—1481)
Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[2]
Еміне Гюльбахар-хатун[11][18]
(пом. до 1492[23])
Албанка[24], понтійська грекиня[25], туркеня[11] або слов'янка[26] Баязид II
(1481—1512)
Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[27][28][2]
Гюльбахар-хатун[29][30][16] або Айше-хатун[11][31]
(пом. після 1512[32])
? / Айше — донька правителя бейлика Зулькадар Алауддевле Бозкурта[32] Селім I
(1512—1520)
? / Ймовірно, Айше померла до сходження сина на престол[19]
Айше[16] Хафса-султан[11][33][18]
(прибл. 1478/1479 — 19 березня 1534[34]/1539[16])
Європейка[35], черкеска або туркеня[36] Сулейман І
(1520—1566)
Валіде-султан[19][28][16][2]
Хюррем-султан[11][18]
(прибл. 1500 — 15 квітня 1558[28][16])
Ймовірно, слов'янського походження [28][16] Селім ІІ
(1566—1574)
Померла до сходження сина на престол [19]
Нурбану-султан[11][16]
(прибл. 1525[37]/прибл. 1530 — 6 грудня 1583[16])
Венеційка[38][39], грекиня з Корфу[40] або єврейка[41][42][43] Мурад III
(1574—1595)
Валіде-султан[19][16][2]
Сафіє-султан[11][16]
(1550 — 10 листопада 1605[44][16]/кінець 1618 — початок 1619[45])
Албанка з села Рези в Дукагінському нагір'ї[en][46][47] Мехмед III
(1595—1603)
Мехд-і улья (валіде-султан)[19][16][2]
Хандан-султан[11][16]
(прибл. 1574[48] — 12[49]/26 листопада 1605[50][16])
Ймовірно, боснійка[51] або грекиня[49] Ахмед I
(1603—1617)
Валіде-султан[19][16][2]
Халіме-султан[52]
(прибл. 1571[48] — після 10 вересня 1623)
Абхазка[53] Мустафа I
(1617—1618
1622—1623)
Валіде-султан[54][16][2]
Махфіруз Хадідже-султан[11][16]
(прибл. 1590 — до 1614[55] або 1620[56][57]/1621[58])
Існують версії про грецьке[59][60] та сербське[61][62] походження Осман II
(1618—1622)
Згідно з версією сучасних істориків до моменту сходження Османа II на трон в 1618 Махфіруз була жива, проте всупереч традиціям вона не була переведена зі Старого палацу до палацу Топкапи і не отримала титул валіде[63][57]. Обов'язки матері султана при дворі виконувала няня Османа II [64]. За іншою версією, Махфіруз померла до сходження на престол сина[55][19]
Махпейкер Кесем-султан[11][16]
(померла 2 вересня 1651[58][16])
Грекиня[65] Мурад IV
(1623—1640)
Ібрагім I
(1640—1648)
Валіде-султан при обох синах[19][58][16][2], регент Османської імперії у перші роки правління Мурада IV. Після повалення і смерті Ібрагіма I усунула від влади Турхан-султан - мати султана Мехмеда IV [66]. Задушена прихильниками Турхан[67]
Хатідже Турхан-султан[11][16]
(1627[68]/1628[69] — 5 липня 1682[70]/1683[16])
Росіянка[68][71][72][73][74][11] Мехмед IV
(1648—1687)
Валіде-султан[19][16][2]
Саліха Ділашуб-султан[11][16]
(пом. 5 листопада 1689[70][16])
Сулейман II
(1687—1691)
Валіде-султан[19][16][2]
Хатідже Муаззез-султан[75][11][16]
(пом. 12 вересня 1687[70])
Невідомо[76] Ахмед ІІ
(1691—1695)
Померла до сходження сина на престол[19][16]
Еметуллах Рабіа Гюльнуш-султан[11][16]
(1642[77] — 5[77]/6 листопада 1715[16])
Походила з грецької[36] або венеційської[78] сім'ї Верціцці[78][79][36][80] з острова Крит Мустафа II
(1695—1703)
Ахмед III
(1703—1730)
Валіде-султан при обох синах[19][16][2]
Саліха Себкаті-султан[11][16]
(1680[81] — 21 вересня 1739[82][16])
Грекиня[81] Махмуд I
(1730—1754)
Мехд-і улья (валіде-султан)[19][82][16][2]
Шехсувар-султан[11][16]
(після 1676 — 27 квітня 1756[82][16])
Росіянка[11] Осман III
(1754—1757)
Мехд-і улья (валіде-султан)[19][82][16][2]
Міхрішах Кадин-ефенді[11][16]
(пом. 1731[16]/1732[82])
Невідомо Мустафа ІІІ
(1757—1774)
Померла до сходження сина на престол[19][16]
Рабіа Шермі-султан[11][16]
(пом. 1722/1723)[16]
Невідомо[36] Абдул-Хамід І
(1774—1789)
Померла до сходження сина на престол[19][16]
Міхрішах-султан[11][16]
(пом. 16 жовтня 1805[83][16])
Грузинка[84] Селім III
(1789—1807)
Валіде-султан[19][16][2]
Айше Сінепервер-султан[11][16]
(пом. 11 грудня 1828[85][16])
Ймовірно, грузинка або черкеска[86] Мустафа IV
(1807—1808)
Валіде-султан[19][87][16][2]
Накшиділь-султан[11][88][16]
(1766 — 22 серпня 1817[85][16])
Ймовірно, грузинка або черкеска[35] Махмуд II
(1808—1839)
Валіде-султан[19][16][2]
Безміалем-султан[11]
(1808 — 2 травня 1853[89][16])
Грузинка[90][91] Абдул-Меджид I
(1839—1861)
Валіде-султан[19][92][2]
Пертевніял-султан[11][16]
(1810 — 5 лютого 1883[89][16])
Черкеска[93] Абдул-Азіз
(1861—1876)
Валіде-султан[19][92][2]
Шевкефза-султан[11]
(12 грудня 1820 — 20 вересня 1889[94])
Черкеска[11][7] Мурад V
(1876)
Валіде-султан[19][2]
Тірімюжган Кадин-ефенді[11][95][16]
(16 серпня 1819 — 26 квітня 1853[94][16])
Черкеска[11] із субетносу шапсугів[96] Абдул-Хамід ІІ
(1876—1909)
Померла до сходження сина на престол[19][16]. Обов'язки матері султана виконувала черкеска із убихів[97] Пірісту Кадин-ефенді, яка виховувала Абдул-Хаміда після смерті Тірімюжган[6][7]. Пірісту офіційно носила титул матері султана[98][2] і стала останньою валіде-султан Османської імперії [2]
Гюльджемаль Кадин-ефенді[11][99][16]
(1826 — 29 листопада 1851[94][16])
Боснійка[100] Мехмед V
(1909—1918)
Померла до сходження сина на престол[19]. Після смерті Гюльджемаль її сина виховувала Серветсеза Кадин-ефенді, але і вона померла до сходження Мехмеда V на престол[79]
Гюлюсту Кадин-ефенді[11]
(пом. в травні 1861[94])
Черкеска[36] Мехмед VI
(1918—1922)
Померла до сходження сина на престол[19]. Після смерті Гюлюсту її сина виховувала Шаесте Ханим-ефенді, але і вона померла до сходження Мехмеда VI на престол[79]
Хайраниділь Кадин-ефенді[11]
(2 листопада 1846 — 9 вересня 1898[94])
Черкеска[36][101] Абдул-Меджид ІІ
Останній халіф з династії Османів (1922[102]—1924)
Син Хайраниділь не був султаном і носив тільки титул халіфа Османської держави[102]. Сама Хайраниділь до моменту отримання сином титулу не дожила[79]

Список матерів правителів Османського міжправління (1402—1413)

ред.

Після полону і смерті султана Баязида I в 1402 році троє його синів розділили уламки імперії: в Едірне проголосив себе султаном Румелії старший син Сулейман-челебі[103], який захопив владу над турецькими володіннями на Балканському півострові, в Бурсі(західна Анатолія) Іса-челебі[104], у східній Анатолії - молодший син Мехмед. Мехмед у 1405—1406 роках вів війну проти Іси, розбив брата і об'єднав під своєю владою Анатолію, після чого відправив старшого брата Мусу до Румелії боротися із Сулейманом. Муса досяг успіху, але сам оголосив себе султаном і захопив європейські володіння османів[105]. В 1411 Мехмед включився в боротьбу за Румелію і в 1413 розбив армію Муси, який утік у Валахію і незабаром загинув. Усі османські володіння знову об'єдналися під владою султана — Мехмеда I[106].

Ім'я
(роки життя)
Син-султан
(роки правління)
Походження Примітка
Девлетшах-хатун[107]
(ум. 1411[105])
Іса-челебі
Султан (західної) Анатолії.
(1403—1406)
Дочка правителя Герміяна Сулеймана-шаха[tr] і Абіде Мутаххара-хатун, онуки Джалаладдіна Румі[108].
Фюлане-хатун[110][48] Сулейман-челебі
Перший султан Румелії.
(1402—1411)
Дочка Константина Драгаша, правителя Кюстенділа[48].
Девлет-хатун[20][18][13] Мехмед I
Султан (східної) Анатолії.
(1403—1406)

Султан Анатолії.
(1406—1413)

Султан Османської імперії.
(1413—1421)
Рабиня або місцева християнка, яка перейшла в іслам[13]. Носила титул, рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан [2].
Можливо[111]
Девлетшах-хатун[48]
Муса-челебі
Другий султан Румелії .
(1411—1413)
Дочка правителя Герміяна Сулейман-шаха і Мутаххари-хатун, онуки Джалаладдіна Румі[108].

Примітки

ред.
  1. а б в Alderson, 1956, с. 81.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Akyıldız, 2012, с. 494.
  3. Alderson, 1956, с. 117.
  4. Alderson, 1956, с. 118—119.
  5. Alderson, 1956, с. 119.
  6. а б Bahadıroğlu, 2007, с. 519.
  7. а б в Brookes, 2010, с. 128.
  8. Тверитинова, 1953, с. 13.
  9. Lowry, 2012, с. 37.
  10. Söğüt, 1988, с. 130.
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Alderson, 1956, с. 83.
  12. а б Alderson, 1956, с. 163.
  13. а б в г д е ж и Lowry, 2012, с. 153.
  14. Sakaoğlu, 2008, с. 34.
  15. Peirce, 1993, с. 51.
  16. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр Süreyya, 1 Cild, 1996.
  17. Alderson, 1956, с. 165.
  18. а б в г д е ж Peirce, 1993, с. 52.
  19. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав Alderson, 1956, с. 83 (прим.).
  20. а б Alderson, 1956, XXIV (прим. 9).
  21. Alderson, 1956, table XXV (прим. 4).
  22. Alderson, 1956, table XXVI.
  23. Alderson, 1956, table XXVII.
  24. Lyigun, Murat (2015). War, Peace, and Prosperity in the Name of God: The Ottoman Role in Europe's Socioeconomic Evolution. London: University of Chicago Press. с. 119. ISBN 9780226388434. Beyazit II... Gülbahar Hatun... Albanian...
  25. Ostovich, Helen; Silcox, Mary V.; Roebuck, Graham (2008). The Mysterious and the Foreign in Early Modern England (англ.). Associated University Presse. с. 60. ISBN 978-0-87413-954-9. Mehmed's eldest son was Bayezid or Beyazid II, whose mother, Gülbahar, was probably a Greek concubine.
  26. Alderson, 1956, table XXVII (прим. 9).
  27. Bahadıroğlu, 2007, с. 129.
  28. а б в г Alderson, 1956, table XXX.
  29. Uluçay, 2011, с. 45.
  30. Bahadıroğlu, 2007, с. 157.
  31. Emecen, 2009.
  32. а б Alderson, 1956, table XXVIII.
  33. Bahadıroğlu, 2007, с. 186.
  34. Alderson, 1956, table XXIX.
  35. а б Sakaoğlu, 2008.
  36. а б в г д е Sakaoğlu, 2015.
  37. Goodwin, 2006, с. 128.
  38. Alderson, 1956, table XXXI.
  39. Peirce, 1993, с. 92.
  40. Arbel, Benjamin. Nur Banu (c. 1530—1583): A Venetian Sultana? (англ.) // Turcica. — 1992. — Vol. 24. — P. 241—259. Архівовано 23 червня 2020 року.
  41. Shaw & Shaw, 1976, с. 178.
  42. Altınay, 2013, с. 95.
  43. Uluçay, 2011, с. 68.
  44. Alderson, 1956, table XXXII.
  45. Peirce, 1993, с. 127.
  46. Peirce, 1993, с. 94.
  47. Lisa Jardine. Gloriana Rules the Waves: Or, the Advantage of Being Excommunicated (And a Woman). — Transactions of the Royal Historical Society, 2004. — Vol. 14, no. 6 (December). — P. 218. — ISSN 0080-4401. — DOI:10.1017/S0080440104000234.
  48. а б в г д Öztuna, 2005.
  49. а б Sakaoğlu, 2008, с. 219.
  50. Alderson, 1956, table XXXIII.
  51. Börekçi, Günhan. Factions and favorites at the courts of sultan Ahmed I (r. 1603—17) and his immidiate predessors. — P. 92. Архівовано з джерела 15 березня 2018.
  52. Börekçi, Günhan. Factions and favorites at the courts of sultan Ahmed I (r. 1603—17) and his immidiate predessors. — P. 65. Архівовано з джерела 15 березня 2018.
  53. Börekçi, 2009, с. 409.
  54. Bahadıroğlu, 2007, с. 245.
  55. а б Della Valle, 1843, с. 53—54.
  56. Peirce, 1993, с. 233.
  57. а б Piterberg, 2003, с. 15.
  58. а б в Alderson, 1956, table XXXIV.
  59. Meram, 1977, с. 279.
  60. Metin, 2010, с. 179.
  61. İnal, 2005, с. 27.
  62. Iyigun, 2015, с. 119.
  63. Peirce, 1993, с. 232—233.
  64. Piterberg, 2003, с. 18.
  65. İlgürel 2002; Tezcan 2008; Britannica.
  66. Peirce, 1993, с. 250.
  67. Peirce, 1993, с. 252.
  68. а б Sakaoğlu, 2008, с. 245.
  69. Adıvar, Hasan, 2009, с. 227.
  70. а б в Alderson, 1956, table XXXVII.
  71. Barzilai-Lumbroso, 2008, с. 206.
  72. Baer, 2011, с. 35.
  73. Cooke, Göknar, Parker, 2008, с. 214.
  74. Carsten, 1961, с. 505.
  75. Bahadıroğlu, 2007, с. 307.
  76. A.D. Alderson, The Structure of the Ottoman Dynasty, Clarendon Press, Oxford, 1955, p.83
  77. а б Alderson, 1956, table XXXVIII.
  78. а б İpşirli, 1996.
  79. а б в г Uluçay, 2011.
  80. Alderson, 1956, table XXXVIII (note 2).
  81. а б Akyıldız, 2009.
  82. а б в г д Alderson, 1956, table XL.
  83. Alderson, 1956, table XLIII.
  84. Ágoston, Gábor,; Masters, Bruce Alan, 1950- (2009). Encyclopedia of the Ottoman Empire. New York, NY: Facts On File. ISBN 978-1-4381-1025-7. OCLC 435911915. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 1 листопада 2020.
  85. а б Alderson, 1956, table XLIV.
  86. Sakaoğlu, 2008, с. 354.
  87. Alderson, 1956, table XLIV (прим. 2).
  88. Bahadıroğlu, 2007, с. 410.
  89. а б Alderson, 1956, table XLVI.
  90. Bezmi Alem Valide Sultan, Gürcistan Dostluk Derneği. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 17 лютого 2013.
  91. Bezmiâlem Valide Sultan, Bezmiâlem Vakıf Üniversitesi Tıp Fakültesi Hastanesi [Архівовано 2012-06-06 у Wayback Machine.]
  92. а б Süreyya,1 Cild, 1996.
  93. Akyıldız, 2007.
  94. а б в г д Alderson, 1956, table XLVII.
  95. Bahadıroğlu, 2007, с. 505.
  96. Brookes, 2010, с. 127.
  97. Brookes, 2010, с. 128, 130.
  98. Davis, 1986, с. 6.
  99. Bahadıroğlu, 2007, с. 535.
  100. Açba, 2007.
  101. Alderson, 1956, table XLVIII.
  102. а б Alderson, 1956, с. 116.
  103. Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 42.
  104. Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 19.
  105. а б в г Alderson, 1956, table XXIV.
  106. Alderson, 1956, table XXV.
  107. Sakaoğlu, 2008, с. 63.
  108. а б Alderson, 1956, table XXIV (прим. 8).
  109. Gül, 2010.
  110. Ім'я Фюлане використовувалося екземпліфікативом для позначення жінок, чиє ім'я невідомо[109]. Справжнє ім'я Фюлане невідомо[105].
  111. У султана Баязида I було двоє синів з іменем Муса[105], матір'ю одного з них була Девлетшах, але невідомо якого.

Література

ред.