Валбжих

місто на правах повіту Польщі

Ва́лбжих (пол. Wałbrzych, нім. Waldenburg, чеськ. Valdenburk або Valbřich) — місто в південно-західній Польщі, на річці Пелчниця.

Валбжих
Wałbrzych

Герб Прапор
Герб Прапор
Ksiaz - zamek 01.jpg
Розташування міста Валбжих
Основні дані
50°47′ пн. ш. 16°17′ сх. д. / 50.783° пн. ш. 16.283° сх. д. / 50.783; 16.283
Країна Польща Польща
Регіон Нижньосілезьке воєводство
Столиця для Валбжиський повіт[2] і Валбжиське воєводство
Засновано 1305
Магдебурзьке право біля 1400 р.
Площа 84,7 км²
Населення 123 635 (2008[1])
· густота 1460 осіб/км²
Висота НРМ 350 ± 1 м
Міста-побратими Фрайберг, Фоджа, Градець-Кралове (6 листопада 1991)[3]
Телефонний код (48) 74
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів DB
GeoNames 3082707
OSM 224457 ·R (Нижньосілезьке воєводство)
Поштові індекси 58-300 до 58-309, 58-316
Міська влада
Вебсайт um.walbrzych.pl
Мапа


CMNS: Валбжих у Вікісховищі

Адміністративний центр Валбжиського повіту Нижньосілезького воєводства.

Населення — 123 635 (2007), в агломерації — 440 000.

До адміністративної реформи 1999 року місто було центром Валбжиського воєводства.

ГеографіяРедагувати

Валбжих розташований у Центральній Європі, у Нижній Сілезії, у Центральних Судетах. Північна частина міста розташована на Валбжиському передгір'ї, а південна — на Валбжиських горах і у Валбжиській долині.

Зі сходу на захід територія міста простягається на приблизно 12 км, а з півночі на південь — на 22 кілометри[4]. Найвищою точкою на теренах міста є гора Борова, висота якої складає 853 м над рівнем моря, найнижчою — долина річки Пелчниці, 315 м над рівнем моря[4].

Походження назвиРедагувати

Німецька назва міста Waldenburg перекладається як «лісовий город»[4]. Раніше також вживалися діалектичні назви Walmbrich, Walbrich. Окрім того, на основі німецької назви міста утворилися чеські варіанти — Valdenburk та Valbřich. Власне, саме від останньої, швидше всього, походить сучасна польська назва міста — Wałbrzych, яку воно отримало разом із приєднанням до Польщі у 1945 році[4].

ІсторіяРедагувати

Поселення на території сучасного міста ймовірно виникло ще у часи раннього Середньовіччя[5].

Перша згадка про поселення відноситься до 1305 року, коли Waldeberc було згадано у документі вроцлавського єпископа[6]. Вважається, що міські права поселення отримало близько 1400 року, однак вперше в якості міста Валбжих було згадано у 1426 році[5]. На той час Валбжих перебував у приватній власності. У 1492 році Валбжих став власністю родини фон Четріц та належав їм упродовж наступних майже 250 років[7].

На межі XV і XVI століть розвиток міста уповільнився, що було зумовлено гуситськими війнами за Сілезію, діяльністю в околицях груп розбійників та епідеміями.

Відновлення економічного розвитку міста настало у XVI столітті та було пов'язане із ткацтвом: спершу місцеві ремісники належали до цеху у Свідниці, але вже у 1601 році у місті було засновано власний цех[5]. Ще одним напрямком господарського розвитку міста стала гірнича справа. Так, спроби видобутку кам'яного вугілля здійснювалися тут ще з 1529 року, а у 1604 році тодішній власник Валбжиха — Діппольд Четриц, видав перше право гірниче[5].

У 1738 році власниками міста стала родина Хохбергів, які у той час проживали у замку «Князь»[7].

Після чергового складного періоду у розвитку міста, пов'язаного з Наполеонівськими війнами, на початку XIX настав період його розквіту: відбувалась стрімка індустріалізація міста, до нього було проведено гілку залізниці, було споруджено багато будівель, закладено трамвайні колії[7]. У 1818 році свою діяльність розпочала механічна прядильна фабрика, у 1820 році — фабрика машин «Huta Karol», у 1829 році — фабрика порцеляни «Krister», у 1845 році — фабрика порцеляни «Tielsch», у 1868 році — гута скла[7]. У 1838 році у Валбжиху було засновано гірничу школу[5]. Окремі з заснованих у той час підприємств функціонують до сьогодні.

Також на початку XIX століття, у 1808 році, внаслідок едикту прусського короля, який забороняв існування приватних міст, Валбжих було відібрано у родини Хохбергів[7], а вже у 1818 році місто отримало статус повітового[5].

У 1863 році було споруджено міську газову станцію, що дозволило забезпечити повсюдне вуличне освітлення, а вже у 1892 році — у Валбжиху було споруджено першу електростанцію. У 1898 році почала працювати велика електростанція, яка забезпечувала електрикою все місто та його околиці, тоді ж рушили перші електричні трамваї[5].

Під час Першої світової війни та у Міжвоєнний період місто розвивалося як осередок вугільної та важкої промисловості та розросталося територіально[5].

Після Другої світової війниРедагувати

Місто майже не постраждало під час Другої світової війни. 8 травня 1945 року його зайняла Червона армія[5]. Невдовзі німецьке населення міста було виселено, а до Валбжиха почали прибувати польські поселенці, у тому числі з території України[7].

Після завершення Другої світової війни, місто продовжило розростатися територіально: до нього було приєднано низку навколишніх населених пунктів, будувалися нові житлові мікрорайони[7]. Також відбувався інтенсивний розвиток міста, як промислового та гірничовидобувного центру[5].

У повоєнний час було прийнято рішення замінити трамваї на тролейбуси, а ті, згодом —на автобуси[5].

У 1975 році, внаслідок адміністративно-територіальної реформи, Валбжих став центром воєводства[5].

Після 1990 року, внаслідок суспільно-економічних змін, які відбулися в Польщі, було розпочато процес ліквідації шахт[7], що боляче вдарило по населенню міста.

В 1997 році на території міста було створено Валбжиську спеціальну економічну зону[7].

В районі міста Любехув у серпні 2015, ймовірно, знайшли «золотий потяг» — бронепоїзд з часів ІІ світової війни, у якому є велика кількість золота, діамантів та зброї.[8]

Впродовж останніх років місто почало активно розвиватися як туристичний центр, що насамперед пов'язано із тим, що на території міста знаходиться замок «Князь».

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура населення станом на 31 березня 2011 року[9]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 57005 6872 40807 36666
Жінки 63710 9007 37544 17159
Разом 120715 18333 78351 24031

Пам'яткиРедагувати

 
Колегіата Найсвятішої Діви Марії Скорботної та святих Ангелів Охоронців
  • Замок «Князь»;
  • Замок «Старий Князь»;
  • Замок «Новий двір»;
  • Пальмярня;
  • Старе місто як урбаністичний уклад з XII, XV, XIX і XX століть;
  • Ратуша, XIX — початку XX століття;
  • Палац Т'єльша, 1860 року;
  • Палац Альберті, 1800—1803 років — в наш час тут знаходиться Музей порцеляни;
  • Замковий комплекс Четріців, XVII—XIX століть;
  • Шахта кам'яного вугілля «Юлія» — в наш час тут розміщується Центр науки і мистецтва «Стара Копальня» ;
  • Мавзолей, 1936—1938 років.
Храми
  • Колегіата Найсвятішої Діви Марії Скорботної та святих Ангелів Охоронців та зальний костел, 1898—1904 років;
  • Костел Божої Матері Скорботної, побудований у XIV столітті, ґрунтовно перебудований у 1714—1718 роках;
  • Парафіяльний костел святого Юрія, 1894—1898 років;
  • Парафіяльний костел святого Йозефа, 1908—1910 років;
  • Парафіяльний костел Воскресіння Господнього, 1867—1870 років;
  • Євангелістський костел, за проєктом Карла Готхарда Ланґганса, 1785—1788 років.

Наука і освітаРедагувати

Міста-побратимиРедагувати

Відомі людиРедагувати

ГалереяРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. Валбжиський повіт
  3. https://www.hradeckralove.org/walbrzych-polsko/d-54283/p1=22577
  4. а б в г Wałbrzych - Szkolnictwo.pl. www.szkolnictwo.pl. Процитовано 2021-01-10. 
  5. а б в г д е ж и к л м н Historia. Oficjalny Serwis Miasta Wałbrzycha. Процитовано 9 січня 2021. 
  6. Wałbrzych - skondensowana historia - Tajemniczy Dolny Śląsk. tajemniczydolnyslask.pl. Процитовано 2021-01-09. 
  7. а б в г д е ж и к Lokalna Organizacja Turystyczna "Aglomeracja Wałbrzyska". www.lotaw.pl. Процитовано 2021-01-09. 
  8. У Польщі військові розповіли, коли дістануть на поверхню «золотий потяг»
  9. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r.. stat.gov.pl (pl). Процитовано 2021-01-10.