Відкрити головне меню

Володимир Вікторович Вакар (партійний псевдонім «Антон», літературний — «В. Правдин»; 1878, Тамбов — 21 червня 1926, Київ) — російський адвокат, революційний діяч.

Володимир Вікторович Вакар
Вакар Володимир Вікторович.jpg
Народився 1878
Тамбов, Російська імперія
Помер 21 червня 1926(1926-06-21)
Київ, Українська СРР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність адвокат, літературний критик
Alma mater Перша київська гімназія
Партія РСДРП
Батько Вакар Віктор Модестович[d]

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в 1878 році в Тамбові в сім'ї мирового судді. Навчався в 1-й Київській гімназії та на юридичному факультеті Київського університету. В університеті брав активну і керівну участь в студентському русі, у зв'язку з чим в 1899 році був заарештований[1]. Біля того ж часу став членом РСДРП і в 1902 році увійшов до складу Київського комітету, в якому працював з Ісувом, Шліхтером, Френкелем та іншими. Був однією з головних літературних сил комітету, автором багатьох нелегальних листівок, кореспондував в «Іскру». Брав участь у проведенні липневого страйку 1903 року в Києві, після якого був відряджений комітетом за кордон до редакції «Іскри» для доповіді про події і складання на підставі вивезених ним матеріалів брошури про страйк, яка і була потім надрукована в Женеві.

Після розколу РСДРП приєднався до більшовиків, складаючи разом зі Шліхтером більшовицьку меншість всередині Київського комітету РСДРП. Наприкінці 1904 року був змушений вийти слідом за Шліхтером з комітету, що став цілком меншовицьким, і став одним із засновників самостійної київської більшовицької групи, в лавах якої активно працював під час революції 1905 року. У вересні—грудні 1905 року брав участь у першій місцевій легальній соціал-демократичній газеті «Киевском слове», в 1907 році був фактичним редактором легального соціал-демократичного тижневика «Друг народа» в Києві. За надруковану в «Киевском слове» статтю був засуджений 13 грудня 1906 року Київською судовою палатою за 2 і 3 пунктами 129-ї статті карного положення до одного року фортеці. Вирок був звернений до виконання 19 червня 1907 року після залишення сенатом касаційної скарги без наслідків. Після звільнення відійшов від роботи в партії, беручи тільки участь у профспілкових організаціях як юрисконсульт та виступаючи як захисник у політичних процесах.

Після Жовтневого перевороту стояв на чолі примирної камери при профспілці робітників цукрової промисловості. З 1922 року працював юрисконсультом при райкомі водників у Києві, вів культурно-пропагандистську роботу, залишаючись безпартійним. Помер у Києві в ніч на 21 червня 1926 року. Похований на Байковому кладовищі.

Сім'яРедагувати

  • Брат: Вакар Анатолій Вікторович (1876—1917) — київський хірург. Разом із Володимиром брав активну участь у студентському русі та підпільних гуртках[1]. З 1902 — молодший лікар фортечного піхотного полку фортеці Осовець, згодом — 175 піхотного полку в Умані, хірург Олександрівської лікарні у Києві. В роки Першої світової війни — головний лікар госпіталю Київської округи шляхів сполучення. У червні 1917 р. вчинив самогубство, випивши морфію в одному із номерів готелю «Італія» (Київ)[2].

БібліографіяРедагувати

  • Правдин В. Июльская стачка солидарности 1903 г. в Киеве // Летопись революции. — 1924. — № 4. — С. 66–94. (рос.)
  • Правдин В. Эпоха «неслыханной смуты» на Киевщине // Летопись революции. — 1925. — № 2. — С. 91–111. (рос.)
  • Правдин В. Накануне 1905 г. в Киеве: (Июльская стачка 1903 г.). — К. : Книгоспілка, 1925. — 156 с. (рос.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б Мошинский И. Н. На путях к I-му съезду РСДРП. — М., 1928. — С. 61, 88, 195
  2. Киевлянин, 1917, № 141, 13 июня.

ДжерелаРедагувати