Важкий супутник 01

радянський космічний апарат

Важкий супутник 01 — радянський венеріанський зонд 1ВА № 1 разом з розгінним блоком «Л» ракети-носія «Молнія». До Венери не стартував, залишився на дуже низькій навколоземній орбіті через відмову розгінного блоку. Швидко увійшов в атмосферу, виконавши невелике число витків[1].

Важкий супутник 01
Основні параметри
Повна назва 1ВА № 1
COSPAR ID 1961-002A
NORAD ID 00071
Організація СРСР АН СРСР
Виготівник СРСР ОКБ-1
Оператор СРСР АН СРСР
Штучний супутник Землі
Дата запуску 4 лютого 1961 01:18:04 UTC
Ракета-носій Молнія № Л1-12
Космодром СРСР Байконур, СК-1, ПУ-5
Тривалість польоту 22 доби
Схід з орбіти 26 лютого 1961 00:00:00 UTC
Технічні параметри
Маса 644 кг
Орбітальні дані
Ексцентриситет 0,00797
Нахил орбіти 64,95°
Період обертання 89,8 хв
Апоцентр 318 км
Перицентр 212 км

Деталі польотуРедагувати

Запуск — 4 лютого 1961 року. Перша радянська спроба пуску до Венери. Зонд аналогічний «Венері-1» (він же 1ВА № 2). Ракета-носій «Молнія» вивела станцію разом з розгінним блоком на низьку навколоземну орбіту, однак у потрібний момент розгінний блок не увімкнувся, і станція до Венери не пішла. Назву «супутник» використала радянська пропаганда для приховання невдачі і заради спроби подати цей пуск як черговий успіх. У повідомленні ТАРС було оголошено про «запуск „важкого супутника 01“ і успішне виконання поставлених при цьому науково-технічних завдань»[1].

На думку комісії, причиною невдачі була відмова електромеханічного перетворювача напруги ПТ-200, який опинився у вакуумі. Як з'ясувалося, відкрито встановлений перетворювач не був розрахований і не випробовувався на роботу в порожнечі. Найімовірніше, відмовили його підшипники або щітки. Розгінний блок, який готувався до наступного запуску, був поспіхом доопрацьований. Перетворювач ПТ-200 помістили в перший ліпший підхожий за розміром герметичний акумуляторний контейнер. Сам контейнер обмотали екранно-вакуумною теплоізоляцією та розфарбували чорно-білими смугами для правильного теплообміну[1].

Запущений через тиждень однотипний апарат 1ВА № 2, який після описаних вище нагальних доробок вдалося вивести на трасу до Венери, став відомий як «Венера-1»[1].

Некерований «Важкий супутник 01», перебуваючи на низькій орбіті, проіснував дуже недовго (за даними NASA, 22 дні). Зійшов з орбіти над Сибіром. Дивна траєкторія і неясне повідомлення ТАРС породили в пресі спекуляції про те, що це була катастрофа пілотованого корабля. Медаль, яку апарат 1ВА № 1 повинен мав доставити на поверхню Венери, вціліла. Захисний шар з медаллю всередині знайшов улітку 1963 року хлопчик, що купався в річці Бірюсі. Батько хлопчика передав знахідку до міліції, і через КДБ медаль повернулась в ОКБ-1. Знахідку прийняли там як справжнє диво, оскільки ймовірність падіння апарата на суходіл, а не в світовий океан, була дуже мала. Ще нижчим був шанс того, що уламки потраплять у населену місцевість в СРСР і будуть знайдені[1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Борис Черток. [1] — 2-е издание. — М. : Машиностроение, 1999. — ISBN 5-217-02935-8. Архівовано з джерела 19 вересня 2020