Підводні човни проєкту 941 «Акула»
Typhoon class SSBN.svg
Typhoon3.jpg
Підводний човен типу «Акула»
Під прапором СРСР СРСР
Росія Росія
Спуск на воду 1981—1989 рр (6 човнів)
Сучасний статус 3 утилізовані, 2 «в ремонті», 1 випробувальний
Основні характеристики
Тип корабля Атомний підводний човен з балістичними ракетами
Позначення проекту 941 «Акула»
Розробник проекту ЦКБ МТ «Рубін»[ru]
Головний конструктор С. М. Ковалів
Класифікація НАТО Typhoon
Швидкість (надводна) 12 вузлів (23 км/год)
Швидкість (підводна) 25 вузлів (48 км/год)
Робоча глибина занурення 320—400 м
Гранична глибина занурення 400—500 м
Автономність плавания 120—180 діб
Екіпаж 150—175 осіб (50-55 офіцерів)
Розміри
Водотоннажність надводна 23200 (28500) т
Водотоннажність підводна 33800-48000 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 172 м
Ширина корпусу найб. 23,3 м
Висота 23-27 м
Середня осадка (по КВЛ) 8-14 м
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
4 носових ТА калібру 650 мм і 2 носових ТА калібру 533 мм.
Ракетне озброєння 20 шахтних ПУ РБ. Ракетний комплекс Д-19, ракети Р-39 «Варіант»

Підводні човни проєкту 941 «Акула» (за натівською класифікацією: «Typhoon») — радянські підводні човни атомні з ракетами балістичними, серія важких атомних ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, мобільних пускових комплексів підводного базування для запуску міжконтинентальних балістичних ракет з ядерною головною частиною.

ІсторіяРедагувати

Новий тип ПЧАРБ проєкту 941 «Акула» — пряма відповідь СРСР на будівництво у США ПЧАРБ «Огайо». Перші човни обох проєктів закладено в 1976 р., тактико-технічне завдання поставлено урядом на проєкт 941 «Акула» у грудні 1972 р. розробнику ЦКБ МТ «Рубін»[ru] (головний його конструктор — С. М. Ковальов).

Розміри човна зумовлено, і габаритами нових твердопаливних трьохступеневих міжконтенентальних балістичних ракет Р-39 (РСМ-52), якими планувалося озброїти ПЧ, — і можливістю човна проламувати лід Північного Льодовитого океану. Ця радянська ракета за ТТХ була кращою за американську «Трайдент-1», встановленою на ПЧ «Огайо», але виявилася вдвоє довшою і втроє важчою, чому й було прийнято рішення будувати стратегічний ракетоносій нового покоління. Позначалися вони як «тяжкі крейсери» — ТК. Головний човен цього проєкту ТК-208, був спущений на воду на місяць раніше американського, 4 липня 1981 року і був переданий флоту 12 грудня 1989 року. Усього з 1981 по 1989 рік було побудовано і передано флоту 6 човнів типу «Акула». Будівництво цього «9-поверхового» човна забезпечувало більше тисячі підприємств Союзу. Брежнєв спеціально назвав «Акулу» «Тайфуном» аби ввести в оману супротивників по холодній війні.

 
«Акула» у Сєвєродвінську, фото зі супутника 10 жовтня 1982 року

Спеціально для забезпечення перезаряджання ракет і торпед в 1986 році був побудований дизель-електричний транспорт «Олександр Брикін», проєкту 11570, котрий міг перевозити до 16 балістичних ракет для ПЧА. Для побудови «Акули» на «Сєвмаші» було зведено новий — найбільший у світі — критий елінг (стапель), цех № 55.

КонструкціяРедагувати

Цей ПЧ є найбільшим у світі. За конструкцією є багатокорпусним підводним човном, внутрішня частина котрого є за формою катамараном, складеного з 5 міцних корпусів, принаймні три з них є діаметром близько 10 м. Зовнішній легкий корпус з протиакустичним покриттям. Два найбільших (головних) розташовані паралельно один до одного і розташовані симетрично відносно діаметральної площини човна. Наявний великий запас плавучості, понад 40 %.

Перед рубкою корабля, в головних корпусах, розташовані у два ряди 20 шахт для балістичних ракет. У носовій частині, перпендикулярно двом головним, розташований торпедний корпус, в якому розташовані торпедні апарати, пристрої швидкого заряджання і запас торпед.

Для комфортності особового складу офіцери розміщені в двох- і чотирьохмісних каютах з умивальниками, телевізорами і кондиціонерами. Матроси — в маломісних кубриках. Є спортзал, басейн, солярій, сауна, «живий куток» тощо. На флоті цей ПЧ мав неформальну назву «Хілтон».

 
Якір «Акули» у Сєвєродвінську

В підводному стані більш половини водозаміщення припадає на баластну воду, за що їх на флоті називали ще і «водовозами», а в конкуруючому КБ «Малахіт" — «перемогою техніки над здоровим глуздом». Причиною такого рішення була вимога забезпечити найменшу осадку човна до 8 м для можливості використання наявних пірсів і ремонтних баз. Ще 15 000 т води ПЧ «возить» з собою для забезпечення НУС (нормальних умов старту) при запуску ракет вагою 90 тонн.

Також великий запас плавучості і дозволяє човну проламувати лід товщиною до 2,5 м, що і дало йому вперше можливість нести бойову службу у високих широтах аж до північного полюсу. Для проламування льоду човен акуратно спливає до поверхні, впирається рубкою і носом у лід, потім проводиться максимальна продувка баластних цистерн. Що більше баластних вод, тим товстіший лід можна проламувати. Човен не був розрахований для плавання у теплих водах, при температурі води вище +10 градусів могли виникнути технічні проблеми.

Усі 6 побудованих ПЧ базувались на Північному флоті в Західній Ліці (губа Нєрпічья) за 45 км від кордону з Норвегією.

КорпусРедагувати

 
«Акула», вигляд з правої раковини

Ці човни будувалися спеціально для дії в Північному Льодовитому океані. Вони мають посилене огородження рубки, носові рулі висувні, горизонтальні рулі є за гвинтами, що зокрема і дозволяє тим ПЧ спливати в місцях з «тонким» льодом, при товщині льоду до 2,5 м. Зимою товщина льоду в Північному Льодовитому океані сягає зазвичай 1,2-2 метри. Міцні корпуси виготовлені з титанових сплавів, а легкий зі сталі й покритий гумою для протилокаційного захисту. Загальна вага гуми зокрема становить 800 тонн.

Енергетичне обладнанняРедагувати

Двохвальна ядерна (два водо-водяних реакторів на теплових нейтронах ОК-650 з тепловою потужністю 190 МВт, дві паротурбіни потужністю 50 000 к.с.), чотири турбогенератори потужністю 3200 кВт, два дизель-генератори потужністю 800 кВт.

Встановлено два низькооборотних малошумних семилопасних гребних гвинта, фіксованого кроку. Для зменшення рівня шуму гвинти встановлені в кільцевих обтікачах. Для маневрування в обмеженому просторі є підрулюючі пристрої, дві відкидні колонки в носовій і кормовій частині з електродвигунами. по 750 кВт, і поворотними гребними гвинтами.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнанняРедагувати

РЛС ОНЦ, пасивна низькочастотна ГАС, буксирована ГАС «Піраміда», гідролокатор, ГАС наведення торпед, комплекси радіо електронного пошуку і розвідки, опто-електронний комплекс, радіо-супутникова й інерційна навігаційні системи, системи супутникової і ДХ/СДХ зв'язку (дві буксируємі антени), гідроакустична станція міношукач МГ-519 «Арфа», ехольодомір МГ-518 «Север»;

ОзброєнняРедагувати

Призначений для нанесення ракетних ударів по великих військово-промислових об'єктах ворога.

Основне: 20 шахтних ПУ РБ. Ракетний комплекс Д-19, ракети Р-39 «Варіант», трьохступеневі, твердопаливні балістичні. Маса ракети 90 тонн, довжина 17,1 м. Дальність 8300 км. Бойова частина — 10 роздільних боєголовок з індивідуальни наведенням по 100 кілотонн. Запуск може проводитися з надводного і з підводного положення, з глибин до 55 м. Можливий старт «залпом», тобто з малим інтервалом між стартом окремих ракет. Старт відбувається з сухої шахти з допомогою порохового акумулятора тиску, що допомагає зменшити інтервал між запусками і рівень передстартового шуму.

Додаткове: 4 носових ТА калібру 650 мм і 2 носових ТА калібру 533 мм (22 торпед СЕТ- 65 і ТЕСТ-71М, а також виставлення мінного загородження). Для ближнього бою (до 20 км) використовуються самонаведені електричні і телекеровані електричні торпеди (з самонаведенням). Для бою до 120 км є ракетно-пусковий комплекс «Водопад», «Вюга» або «Шквал» здатний нести ядерний заряд потужністю 100 кілотонн, або торпеду. Протиповітряна оборона забезпечується вісьмома комплексами ПЗРК «Ігла-1М»

ІнцидентиРедагувати

3-4 грудня 1997 року в Баренцовому морі при утилізації ракет методом відстрілу з борту АПЧ «Акула», в присутності спостерігачів від США, на відстані 4 км від неї був виявлений американський багатоцільовий АПЧ типу «Лос-Анжеліс». Після здійснення російською стороною попереджувальних підривів двох глибинних бомб човен ВМС США покинув район стрільб.

Сучасний статус і перспективиРедагувати

В боєготовому стані вже немає жодного човна цього типу. Один використовується як випробувальний, один перебуває на модернізації і ще один знаходиться в резерві. Три вже порізані на металобрухт. Ракет до таких човнів вже немає, а нова ракета ще не доведена до серійного виробництва, знаходиться на етапі випробувань.

Оцінка проєктуРедагувати

Datei: Typhoon class submarine.jpg Через наявність в СРСР ракетоносіїв типу «Акула» США згодилися на підписання запропонованого їм договору ОСО-2, але усе зробили аби ті човни вивести з бойового складу флоту СРСР і РФ. Мабуть тому, що під льодами півночі на такі човни в США жодної протидії не було.

ПредставникиРедагувати

  • ТК-12 «Симбірськ»: Заводський номер − 713. Закладений 19 квітня 1980. Спущений на воду 17 грудня 1983. Переданий флоту 26 грудня 1984 (15 січня 1985 — до складу ПФ). У 1998 році виключений зі складу ВМФ РФ. 26 липня 2005 року доставлений в Сєвєродвінськ для утилізації в рамках російсько-американської програми «Совместного уменьшения угрозы». Утилізована.
  • ТК-13: Заводський номер — 724. Закладений 23.02.1982 (05.01.1984). Спущений на воду 30.04.1985 Переданий флоту 26.12.1985 (30.12.1985

15.06.2007 з американською стороною підписаний контракт на утилізацію. 3 липня 2008 года в док-камері на «Звёздочке» була почата утилізація.

  • ТК-17 «Архангельськ»: Заводський номер − 725. Закладений 24 лютого 1985. Спущений на воду у серпні 1986. Переданий флоту 6 листопада 1987. Через відсутність боєкомплекту в 2006 році виведений в резерв, екіпаж скорочений, можливо буде модернізований по проєкту 941У.
  • ТК-20 «Сєвєрсталь»: Заводський номер − 727. Закладений 6 січня 1987. Спущений на воду у липні 1988. Переданий флоту 4 вересня 1989. Через відсутність боєкомплекту в 2004 році виведений в резерв. Можливо, буде модернізований по проєкту 941УМ.
  • ТК-210: Заводський номер − 728. Не закладався. Готувались корпусні конструкції. Розібрані в 1990 році.

Див. такожРедагувати

Фото і відеоРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Осипенко, Л.; Жильцов, Л.; Мормуль, Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
  • Тарасов А. Е. Атомный подводный флот 1955—2005. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2006. — 216 с. — ISBN 985-13-8436-4
  • Шунков В. Н. Подводные лодки. Поппури, Минск, 2004
  • Скляров А.И. Подводный ледокол стратегического назначения // Наука и Жизнь. — 1998. — № 7.
  • Скляров А.И. Подводный ледокол стратегического назначения // Наука и Жизнь. — 1998. — № 8.
  • Ю. И. Александров, А. Н. Гусев. Боевые корабли мира на рубеже XX—XXI века. Справочник. Часть I. Подводные лодки. СПб 2000.
  • Осипенко, Л.; Жильцов, Л.; Мормуль, Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
  • Ю. В. Апальков: Подводные лодки советского флота 1945—1991, том I. 2009, ISBN 978-5-903080-55-7.
  • Справочник «Подводные лодки России», том IV, часть 1, 1ЦНИИ МО РФ (кораблестроения ВМФ), ЦКБ «Рубин», СПБ, 1996 год.
  • Norman Polmar und Kenneth J. Moore: Cold War submarines: the design and construction of U.S. and Soviet submarines, 1945—2001. Potomac Books Inc., 2003, ISBN 978-1-57488-594-1 (englisch)
  • CHANT, Chris. Válečné lodě současnosti. Praha: Deus, 2006. ISBN 80-86215-81-4. S. 256.
  • PEJČOCH, Ivo; NOVÁK, Zdeněk; HÁJEK, Tomáš. Válečné lodě 7 — Druhá část zemí Evropy po roce 1945. Praha: Ares, 1998. ISBN 80-86158-08-X. S. 353.
  • Jan Radziemski, «Hiroszima» i jej siostry. Historia atomowych okrętów podwodnych projektu 658 w: Okręty Wojenne nr 6/2003, ISSN 1231-014X