Підводні човни проєкту 941 «Акула»

Підводні човни проєкту 941 «Акула»
Typhoon class SSBN.svg
Typhoon3.jpg
Підводний човен типу «Акула»
Під прапором СРСР СРСР
Росія Росія


Спуск на воду 1981—1989 рр (6 човнів)


Сучасний статус 3 утилізовані, 2 «в ремонті», 1 випробувальний


Основні характеристики
Тип корабля Атомний підводний човен з балістичними ракетами


Позначення проєкту 941 «Акула»


Розробник проєкту ЦКБ МТ «Рубін»[ru]


Головний конструктор С. М. Ковалів


Класифікація НАТО Typhoon


Швидкість (надводна) 12 вузлів (23 км/год)


Швидкість (підводна) 25 вузлів (48 км/год)


Робоча глибина занурення 320—400 м


Гранична глибина занурення 400—500 м


Автономність плавания 120—180 діб


Екіпаж 150—175 осіб (50-55 офіцерів)


Розміри
Водотоннажність надводна 23200 (28500) т


Водотоннажність підводна 33800-48000 т


Довжина найбільша (по КВЛ) 172 м


Ширина корпусу найб. 23,3 м


Висота 23-27 м


Середня осадка (по КВЛ) 8-14 м


Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
4 носових ТА калібру 650 мм і 2 носових ТА калібру 533 мм.


Ракетне озброєння 20 шахтних ПУ РБ. Ракетний комплекс Д-19, ракети Р-39 «Варіант»


Підводні човни проєкту 941 «Акула» (за натівською класифікацією: «Typhoon») — радянські підводні човни атомні з ракетами балістичними, серія важких атомних ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, мобільних пускових комплексів підводного базування для запуску міжконтинентальних балістичних ракет з ядерною головною частиною.

ІсторіяРедагувати

Новий тип ПЧАРБ проєкту 941 «Акула» — пряма відповідь СРСР на будівництво у США ПЧАРБ «Огайо». Перші човни обох проєктів закладено в 1976 р., тактико-технічне завдання поставлено урядом на проєкт 941 «Акула» у грудні 1972 р. розробнику ЦКБ МТ «Рубін»[ru] (головний його конструктор — С. М. Ковальов).

Розміри човна зумовлено, і габаритами нових твердопаливних трьохступеневих міжконтенентальних балістичних ракет Р-39 (РСМ-52), якими планувалося озброїти ПЧ, — і можливістю човна проламувати лід Північного Льодовитого океану. Ця радянська ракета за ТТХ була кращою за американську «Трайдент-1», встановленою на ПЧ «Огайо», але виявилася вдвоє довшою і втроє важчою, чому й було прийнято рішення будувати стратегічний ракетоносій нового покоління. Позначалися вони як «тяжкі крейсери» — ТК. Головний човен цього проєкту ТК-208, був спущений на воду на місяць раніше американського, 4 липня 1981 року і був переданий флоту 12 грудня 1989 року. Усього з 1981 по 1989 рік було побудовано і передано флоту 6 човнів типу «Акула». Будівництво цього «9-поверхового» човна забезпечувало більше тисячі підприємств Союзу. Брежнєв спеціально назвав «Акулу» «Тайфуном» аби ввести в оману супротивників по холодній війні.

 
«Акула» у Сєвєродвінську, фото зі супутника 10 жовтня 1982 року

Спеціально для забезпечення перезаряджання ракет і торпед в 1986 році був побудований дизель-електричний транспорт «Олександр Брикін», проєкту 11570, котрий міг перевозити до 16 балістичних ракет для ПЧА. Для побудови «Акули» на «Сєвмаші» було зведено новий — найбільший у світі — критий елінг (стапель), цех № 55.

КонструкціяРедагувати

Цей ПЧ є найбільшим у світі. За конструкцією є багатокорпусним підводним човном, внутрішня частина котрого є за формою катамараном, складеного з 5 міцних корпусів, принаймні три з них є діаметром близько 10 м. Зовнішній легкий корпус з протиакустичним покриттям. Два найбільших (головних) розташовані паралельно один до одного і розташовані симетрично відносно діаметральної площини човна. Наявний великий запас плавучості, понад 40 %.

Перед рубкою корабля, в головних корпусах, розташовані у два ряди 20 шахт для балістичних ракет. У носовій частині, перпендикулярно двом головним, розташований торпедний корпус, у якому розташовані торпедні апарати, пристрої швидкого заряджання і запас торпед.

Для комфортності особового складу офіцери розміщені в двох- і чотирьохмісних каютах з умивальниками, телевізорами і кондиціонерами. Матроси — в маломісних кубриках. Є спортзал, басейн, солярій, сауна, «живий куток» тощо. На флоті цей ПЧ мав неформальну назву «Хілтон».

 
Якір «Акули» у Сєвєродвінську

В підводному стані більш половини водозаміщення припадає на баластну воду, за що їх на флоті називали ще і «водовозами», а в конкуруючому КБ «Малахіт — «перемогою техніки над здоровим глуздом». Причиною такого рішення була вимога забезпечити найменшу осадку човна до 8 м для можливості використання наявних пірсів і ремонтних баз. Ще 15 000 т води ПЧ «возить» з собою для забезпечення НУС (нормальних умов старту) при запуску ракет вагою 90 тонн.

Також великий запас плавучості і дозволяє човну проламувати лід товщиною до 2,5 м, що і дало йому вперше можливість нести бойову службу у високих широтах аж до північного полюсу. Для проламування льоду човен акуратно спливає до поверхні, впирається рубкою і носом у лід, потім проводиться максимальна продувка баластних цистерн. Що більше баластних вод, тим товстіший лід можна проламувати. Човен не був розрахований для плавання у теплих водах, при температурі води вище +10 градусів могли виникнути технічні проблеми.

Усі 6 побудованих ПЧ базувались на Північному флоті в Західній Ліці (губа Нєрпічья) за 45 км від кордону з Норвегією.

КорпусРедагувати

 
«Акула», вигляд з правої раковини

Ці човни будувалися спеціально для дії в Північному Льодовитому океані. Вони мають посилене огородження рубки, носові рулі висувні, горизонтальні рулі є за гвинтами, що зокрема і дозволяє тим ПЧ спливати в місцях з «тонким» льодом, при товщині льоду до 2,5 м. Зимою товщина льоду в Північному Льодовитому океані сягає зазвичай 1,2-2 метри.

Міцні корпуси виготовлені з титанових сплавів, а легкий зі сталі й покритий гумою для протилокаційного захисту. Загальна вага гуми зокрема становить 800 тонн.

Енергетичне обладнанняРедагувати

Двохвальна ядерна (два водо-водяних реакторів на теплових нейтронах ОК-650 з тепловою потужністю 190 МВт, дві паротурбіни потужністю 50 000 к.с.), чотири турбогенератори потужністю 3200 кВт, два дизель-генератори потужністю 800 кВт.

Встановлено два низькооборотних малошумних семилопасних гребних гвинта, фіксованого кроку. Для зменшення рівня шуму гвинти встановлені в кільцевих обтікачах. Для маневрування в обмеженому просторі є підрулюючі пристрої, дві відкидні колонки в носовій і кормовій частині з електродвигунами. по 750 кВт, і поворотними гребними гвинтами.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнанняРедагувати

РЛС ОНЦ, пасивна низькочастотна ГАС, буксирована ГАС «Піраміда», гідролокатор, ГАС наведення торпед, комплекси радіо електронного пошуку і розвідки, оптоелектронний комплекс, радіо-супутникова й інерційна навігаційні системи, системи супутникової і ДХ/СДХ зв'язку (дві буксируємі антени), гідроакустична станція міношукач МГ-519 «Арфа», ехольодомір МГ-518 «Север»;

ОзброєнняРедагувати

Призначений для нанесення ракетних ударів по великих військово-промислових об'єктах ворога.

Основне: 20 шахтних ПУ РБ. Ракетний комплекс Д-19, ракети Р-39 «Варіант», трьохступеневі, твердопаливні балістичні. Маса ракети 90 тонн, довжина 17,1 м. Дальність 8300 км. Бойова частина — 10 роздільних боєголовок з індивідуальним наведенням по 100 кілотонн. Запуск може проводитися з надводного і з підводного положення, з глибин до 55 м. Можливий старт «залпом», тобто з малим інтервалом між стартом окремих ракет. Старт відбувається з сухої шахти з допомогою порохового акумулятора тиску, що допомагає зменшити інтервал між запусками і рівень передстартового шуму.

Додаткове: 4 носових ТА калібру 650 мм і 2 носових ТА калібру 533-мм (22 торпеди СЕТ-65 і ТЕСТ-71М, а також виставлення мінного загородження). Для ближнього бою (до 20 км) використовуються самонаведені електричні і телекеровані електричні торпеди (з самонаведенням). Для бою до 120 км є ракетно-пусковий комплекс «Водопад», «В'юга» або «Шквал» здатний нести ядерний заряд потужністю 100 кілотонн, або торпеду. Протиповітряна оборона забезпечується вісьмома комплексами ПЗРК «Ігла-1М»

ІнцидентиРедагувати

3-4 грудня 1997 року в Баренцовому морі при утилізації ракет методом відстрілу з борту АПЧ «Акула», в присутності спостерігачів від США, на відстані 4 км від неї був виявлений американський багатоцільовий АПЧ типу «Лос-Анжеліс». Після здійснення російською стороною попереджувальних підривів двох глибинних бомб човен ВМС США покинув район стрільб.

Сучасний статус і перспективиРедагувати

В боєготовому стані вже немає жодного човна цього типу. Один використовується як випробувальний, один перебуває на модернізації і ще один знаходиться в резерві. Три вже порізані на брухт. Ракет до таких човнів вже немає, а нова ракета ще не доведена до серійного виробництва, знаходиться на етапі випробувань.

Оцінка проєктуРедагувати

Datei: Typhoon class submarine.jpg Через наявність в СРСР ракетоносіїв типу «Акула» США згодилися на підписання запропонованого їм договору ОСО-2, але усе зробили аби ті човни вивести з бойового складу флоту СРСР і РФ. Мабуть тому, що під льодами півночі на такі човни в США жодної протидії не було.

ПредставникиРедагувати

  • ТК-12 «Симбірськ»: Заводський номер − 713. Закладений 19 квітня 1980. Спущений на воду 17 грудня 1983. Переданий флоту 26 грудня 1984 (15 січня 1985 — до складу ПФ). У 1998 році виключений зі складу ВМФ РФ. 26 липня 2005 року доставлений в Сєвєродвінськ для утилізації в рамках російсько-американської програми «Совместного уменьшения угрозы». Утилізований.
  • ТК-13: Заводський номер — 724. Закладений 23 лютого 1982 (05.01.1984). Спущений на воду 30 квітня 1985. Переданий флоту 26 грудня 1985 (30.12.1985). 15.06.2007 з американською стороною підписаний контракт на утилізацію. 3 липня 2008 року в док-камері на «Звёздочке» була почата утилізація.
  • ТК-210: Заводський номер − 728. Не закладався. Готувались корпусні конструкції. Розібрані в 1990 році.

Див. такожРедагувати

Фото і відеоРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Осипенко, Л.; Жильцов, Л.; Мормуль, Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
  • Тарасов А. Е. Атомный подводный флот 1955—2005. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2006. — 216 с. — ISBN 985-13-8436-4
  • Шунков В. Н. Подводные лодки. Поппури, Минск, 2004
  • Скляров А.И. Подводный ледокол стратегического назначения // Наука и Жизнь. — 1998. — № 7.
  • Скляров А.И. Подводный ледокол стратегического назначения // Наука и Жизнь. — 1998. — № 8.
  • Ю. И. Александров, А. Н. Гусев. Боевые корабли мира на рубеже XX—XXI века. Справочник. Часть I. Подводные лодки. СПб 2000.
  • Осипенко, Л.; Жильцов, Л.; Мормуль, Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
  • Ю. В. Апальков: Подводные лодки советского флота 1945—1991, том I. 2009, ISBN 978-5-903080-55-7.
  • Справочник «Подводные лодки России», том IV, часть 1, 1ЦНИИ МО РФ (кораблестроения ВМФ), ЦКБ «Рубин», СПБ, 1996 год.
  • Norman Polmar und Kenneth J. Moore: Cold War submarines: the design and construction of U.S. and Soviet submarines, 1945—2001. Potomac Books Inc., 2003, ISBN 978-1-57488-594-1 (englisch)
  • CHANT, Chris. Válečné lodě současnosti. Praha: Deus, 2006. ISBN 80-86215-81-4. S. 256.
  • PEJČOCH, Ivo; NOVÁK, Zdeněk; HÁJEK, Tomáš. Válečné lodě 7 — Druhá část zemí Evropy po roce 1945. Praha: Ares, 1998. ISBN 80-86158-08-X. S. 353.
  • Jan Radziemski, «Hiroszima» i jej siostry. Historia atomowych okrętów podwodnych projektu 658 w: Okręty Wojenne nr 6/2003, ISSN 1231-014X